Баранкін, будь людиною!
Шрифт:
— Ти ще довго ставитимеш мені запитання? Он уже коти з'явилися! — закричав на мене, немов ошпарений, Кость Малинін.
Я думав, він мене на пушку бере. Дивлюсь — із вікна, що вело на горище, справді вилізли три коти, брудні, мов сажотруси, і почали придивлятися до нас з Костем. Два коти були мені зовсім незнайомі, а третім була наша Муська. Мабуть, вона таки вирішила мене з'їсти. Роздумувати більше було ніколи.
— До перетворення на метеликів приготуватись! — скомандував я свистячим шепотом.
— Приготувались! — одізвався Малинін.
— По-чали! — сказав я.
— Як по-чали? — сказав Кость Малинін. — А які слова казати?
Справді, я геть забув, що моє старе горобине заклинання не годиться для перетворення на метеликів.
— Зараз! — сказав я. — Зараз перероблю…
— Швидше переробляй! — закричав Кость.
— Готово! — сказав я. — Повторюй за мною! «Не хочу бути горобцем! Хочу бути метеликом! Тільки метеликом!..»
Метелики, метелики!. Краще від усіх живуть! Метелики, метелики! Нектар солодкий п'ють! Закружляю, заверчуся! На метелика перетворюся!— Нескладно виходить! — сказав Кость, з жахом дивлячись на котів, що невблаганно наближалися на нас.
— От опинишся в животі у Муськи, — сказав я, — тоді складно вийде! Повторюй скоріше!
І Кость Малинін, заплющивши від страху очі, чесонув скоромовкою слова мого нескладного чарівного заклинання, випереджаючи мене на кожному слові:
Метелики, метелики! Краще від усіх живуть!«Аби тільки встигнути! — подумав я. — Аби тільки встигнути перетворитися до того, як нас зцапають коти!..» Це була остання думка, що майнула в моїй змученій горобиній голові, яка розколювалась від турбот, тривог, жаху і хвилювань…
Частина третя
Я — КАПУСНИК, А КОСТЯ — МАХАОН
ПОДІЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
Шкідник, відомий населенню
Поки ми з Костем Малиніним наввипередки шептали слова заклинання і зосереджувались, коти на чолі з нашою Муською теж не гаяли часу. Обережно ступаючи лапами, вони підкрадались до нас чимраз ближче.
«Гаразд, Мусько, — майнуло в моїй голові, — якщо я лишуся живим, я з тобою дома розрахуюсь!»
Більше про котів я вирішив не думати, бо це заважало мені перетворюватись на метелика. Тепер я всю свою увагу зосередив на квітах, на житті, в якому не треба вити гнізд або битися за шпаківні, а треба тільки пурхати з квітки на квітку, грітися на сонечку і пити солодкий нектар, але замість цього мені, як на зло, в голову весь час ліз проклятий овес, а перед очима поставали горобці, кішки, Венька з рогаткою та інші дрібниці з мого горобиного життя.
Я рознервував, розплющив очі і побачив, що відстань між мною і проклятущими котами значно скоротилась, а я, як був нещасним горобцем, так ним і залишався. Тоді я занервував ще дужче і вирішив більше не заплющувати очі — будь що буде!
Ступивши ще кілька кроків, коти раптом зупинились і почали про щось між собою пирскати і нявчати.
«Радяться, кому кого їсти, — подумав я, — ділять двох горобців на трьох. І хай… Тепер я вже напевне не встигну перетворитися на метелика…» Про всяк випадок я ще кілька разів подумки промовив чарівне заклинання:
Метелики, метелики! Краще від усіх живуть! Метелики, метелики! Нектар солодкий п'ють! Закружляю, заверчуся! На метелика перетворюся!Тим часом коти розділились: один став підкрадатися до Костя, а Муська з дружком попрямували до мене. «От хитрюга! Знає, що одна зі мною не впорається… І що я їй такого зробив, — подумав я, не зводячи очей з Муськи, — тільки один раз чорнилом облив і то ненавмисне…»
За три кроки від мене Муська і її помічник зупинилися і завмерли. Вони присіли, вигнули спини трамвайними дугами і замуркотіли. Дряпали залізний дах кігтями, готувалися. «Збираються напасти! Виходить, ми з Костем не встигли перетворитися на метеликів, — подумав я. — Не встигли! Тепер все пропало!..» Мені стало холодно. Тілом забігали мурашки. І я вже подумав, що це останні мурашки в моєму житті… Я вже хотів крикнути: «Прощай, Малинін! Вибач, що я втягнув тебе у цю історію». Та в цю мить з котами трапилося щось незрозуміле: вони вирячили очі, пирснули і, замість того, щоб навально стрибнути вперед, відскочили назад. Шерсть у котів стала дибки; покрутивши зачумлено головами, вони всі разом ще раз підстрибнули на місці і рвонули у вікно на горище.
Коти зникли так несподівано, ніби позад нас з Костем раптом побачили велетенського собаку. Я озирнувся, ніякої собаки позад нас не було. Замість того я угледів крильця метелика, які стирчали за моєю спиною, неначе два вітрила.
То от чому коти так перелякалися: на очах у них із їстівного горобця я перетворився на неїстівного метелика! Встиг усе-таки! От здорово! Я в захваті поворушив маленькими трикутними крильцями і повернувся до Костя Малиніна, щоб поділитися з ним своєю радістю, але від несподіванки витріщив очі. Поруч зі мною, на тому самому місці, де кілька хвилин тому лежав напівживий і ледь чутно цвірінчав горобець Малинін, тепер сидів гарний метелик з величезними трикутними крилами якогось казкового чорно-зеленого кольору. Такого гарного метелика я ще зроду не бачив, навіть на картинках у книжці. Невже Малиніну Костю пощастило перетворитися на таку гарну комаху? Ні, цей метелик, безсумнівно, справжній метелик — одразу видно. А коли це справжній метелик, то де ж тоді мій кращий друг Малинін?.. Чи не впав він од жаху з даху на брук? Я подивився вниз. А раптом Костя в тій метушні непомітно для мене таки встиг зцапати якийсь котяра. Я подивився у вікно, що вело на горище. А може, він злякався котів і перелетів на сусіднє дерево? Я повернувся і почав роздивлятися тополю, яка росла поряд з будинком.
— Чого ти крутишся, як на уроці? — спитав мене раптом казково гарний метелик звичайнісіньким голосом Костя Малиніна.
Я глянув на метелика і не своїм від хвилювання голосом спитав:
— А ти хто такий?
— Та ти що, Баранкін, навмисне не впізнаєш мене, чи що?
— Малинін, це ти?
— А то хто ж! Не впізнав?!
— Спробуй упізнай тебе! Оце так перетворився! А я вже перелякався, думав, з тобою щось трапилося.
— Аякже! Тримай ширше кишеню! — сказав Малинін, розводячи крила й здіймаючи навколо себе вітер.