Басаврюк Xx
Шрифт:
Один раз йому довелося пройтися так по карнизу шостого поверху у Львові, втікаючи з проваленої явочної квартири від польських тайняків. З того часу, при згадці про таку подорож, ступні починало колоти немов доторками струму. І тепер Бойчуку здавалося, що він йде босоніж по вістрях голок. Десь на середині шляху йому стало страшно, що ступні може звести судома. Бойчук зупинився, – колоття у ступнях посилилося. Тоді він розізлився. Попереду чекала зустріч з вісімкою добре вишколених бойовиків, а він перелякався жалюгідної висоти! Від такої недишкретності галичанин досить швидко дістався до жаданого балкону. Учепившись руками за поручні, він полегшено зітхнув – все ж своїм рукам він довірявся більше, ніж ногам.
Бойчук тихо переліз через поручні, витягнув з кишень піджака черевики і взувся. За вікном чулися глухі голоси. Бойчук дістав револьвер з кобури під пахвою, звів курок і сунув за пояс. Збудження від небезпеки наповнило тіло легкістю і жорстокою силою. Крізь широкі скляні двері він побачив, що отець Василь лежить, зігнувшись і хапаючи розбитим ротом повітря. Один із псевдоіталійців витягнув ніж і схилився над ним. Не гаячи часу, Бойчук схопив важкий стілець, який стояв на балконі, і кинувся до кімнати. Той, що був з ножем, спробував ухилитися, але галичанин встиг вправно зацідити йому стільцем у голову, відштовхнув повільно сідаюче тіло і вчепився в іншого, який стрімко сунув руку до кишені. Тяжко дихаючи і скрегочучи зубами, вони затупцювали по підлозі. "Італієць" був набагато міцніший за Бойчука, але його згубило занадто велике покладання на заховану зброю. Замість того, щоб почати битися з нападником голіруч, він вперто намагався вихопити пістолет. Бойчук скористався цим і, несподівано вчепившись у плечі ворога, різко буцнув лобом йому в обличчя. Щось хруснуло – і тіло "італійця" м'яко осіло на підлогу. Позаду почувся стогін. Галичанин швидко озирнувся – перший хитаючись підіймався, в руках виблискував ніж. Бойчук дістав свій револьвер і націлив тому в голову:
– Кидай ніж, вар'яте.
Той, не звертаючи уваги на погрозу, задер закривавлене обличчя і повільно пішов на галичанина. Бойчук перехопив кволу руку з ножем і, вперши револьвер у груди, натиснув на гачок. Тихо клацнув постріл, і нападник звалився.
Бойчук схопив другого за комір. Голова переможеного безвільно мотлялася, зі зламаного носа густо текла руда кров:
– Хто ви такі? – похмуро запитав Бойчук, тицьнувши револьвером "італійцю" під ніс.
Той декілька разів кліпнув очима. З рота вирвався хрип. Бойчук вдарив стволом йому по голові. Раптом відчув чиїсь пальці у себе на плечі. Бойчук різко обернувся – позаду стояв отець Василь, ледве промовивши:
– Так не можна.
Галичанин хижо блиснув очима:
– Відійдіть, панотче, зараз моя черга, – і відразу повернувся до "італійця", – кажи, сволото…
Той напівсвідомо хитав головою. Бойчук щосили вдарив його рукояттю револьвера по скроні, швидко обмацав кишені, витягнув пістолет і підвівся:
– От що, панотче, треба тепер мені навідатися до пані Наталі, а ви спробуйте перечекати в лісі, і якщо за півгодини я не з'явлюся, чим скоріше тікайте з Австрії.
Отець Василь мовчки подивився, як галичанин вправно вставляє в барабан свого револьвера набій, перевіряє затвор трофейного пістолета, і тихо сказав:
– Я з вами.
Коридор, як завжди, був у напівтемряві. Панотець і Бойчук спустилися на третій поверх. Галичанин боявся, що там буде хтось з "італійців", але тільки на стільці біля кімнати Наталі одиноко куняв поліцейський. Отець Василь полегшено зітхнув. І пішов було вперед, але Бойчук притримав його за плече. Отець Василь не міг впізнати свого колись скептичного і трохи нервового супутника. Тепер від Бойчука випромінювала якась незрозуміла сила, надійна і небезпечна водночас.
Галичанин тихо пішов уперед, тримаючи за спиною руку з ножем.
Поліцейський підхопився, коли Бойчук був від нього на відстані п'яти кроків. Їх швидкі рухи панотець не зміг зрозуміти, але через долю секунди поліцейський вже лежав на підлозі з револьвером у руках, а галичанин схилився над ним, витираючи ніж. Отець Василь відчув, як його тіпає лихоманка. Він упізнав у поліцейському одного з "італійців".
Бойчук пильно подивився на панотця і прошепотів запитально:
– Дати вам зброю, отче?
6.
Двері були відчинені. Бойчук обережно зайшов до кімнати і прислухався. Йому почулося щось схоже на глухий спів, від якого крижані гусаки поповзли по хребту. Отець Василь запитально подивився на Бойчука.
– Вперед, – тихо скомандував той і прослизнув до порожньої вітальні.
Тепер спів, який лунав зі спальні, став гучнішим. Він притягував, вабив до всесильного зла, яке не ставило перед людиною вічних тортур вибору і обіцяло за дрібні послуги вічну насолоду і легкість існування. Зі спальні відблискувало мерехтливе світло.
Бойчук, тримаючи пістолети в обох руках, обережно зазирнув туди.
По краях спальні стояли троє "італійців". В руках у них блимали великі свічки, нахилені вогнем донизу. Посередині спальні, владно і зловісно, розчахнула кінцівки велика п'ятикутна зірка, викладена з червоних стрічок, на яких жовтіли незрозумілі надписи, на зірці мерехтіли похилені чорні свічки. Далі, біля самого ліжка, стояв пан Анжело, тримаючи велику книгу, яку він, розтягуючи нечасті голосні і приспівуючи, читав. Слова незнайомої мови нагадували крякання ворона. Зосереджене, напівбожевільне обличчя його було повернуте до ліжка.
Бойчук придивився і зблід – там, в одній нічній сорочці, лежала Наталя. Зап'ястя і литки були міцно прив'язані цупкими мотузками до стінок ліжка. Окрім того, три широких чорні паси притягували її за плечі, стегна і коліна до сітки. Очі закривала широка чорна пов'язка, а рот був забитий кляпом. Час від часу тіло її, немов пронизане ударами струму, випиналося, намагаючись звільнитися, а крізь кляп виривалися здавлені стогони болю і відчаю.
Бойчук зробив рішучий крок уперед і підніс зброю, Анжело озирнувся на нього і спокійно сказав:
– От ми вас і дочекалися!
Яскравий зблиск вдарив у вічі галичанина, він випустив зброю і впав.
Коли Бойчук прийшов до тями, руки його були скуті позаду наручниками, а двоє "італійців" стовбичили по боках. Отець Василь, який не здавався їм боєздатною одиницею, навіть не був скутий. Анжело, з помітним жалем, складав у великий саквояж якісь речі. Побачивши, що галичанин отямився, він підійшов до нього і щосили вдарив в обличчя:
– Грайся у війну з недолугою Дефензивою!