Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
періоду, хоч воно відноситься до всього часу існування Польської
держави, на якої території діяла ОУН (бо ж в радянській Україні вона
зазнала краху).
В наступній точці листа його автор послуговується неадекватною
для історика лексикою, він бо пише, що «утворені ними (тобто
громадянами Польщі – В.П.) політичні організації, зокрема Організація
українських націоналістів, а також військові формування, зокрема
Українська повстанська армія,
Одне коротке речення, а стільки в ньому нісенітниць: 1) не «громадяни
Польщі», а невеличка кучка (усього 30 осіб!) українських націоналістів,
зібралися у січні 1929 року у Відні і там на «Конгресі» проголосили
постання ОУН. При нагоді слід звернути увагу на те, що, за українською
семантикою, «конгресом» є «з’їзд, нарада з широким представництвом»,
а отже ті, що проголосили постання ОУН, не були «конгресом», а
зібранням горстки людей, котрі, як це видно з постанови, узурпували
собі право говорити від імені українського народу. Але до речі: хто з
172
головних творців ОУН був у 1929 році громадянином Польщі? Невже
були ними Євген Коновалець, Дмитро Андрієвський, Микола Ка-
пустянський, Микола Сціборський, отже ті, котрі були ядром твореної
ОУН? Далі: ОУН і УПА, як пише автор листа, були «організаціями і
формуваннями Польської республіки». В дійсності ж тільки більшість
членів названих формувань були громадянами Польщі – до вересня
1939 року – самозрозуміле, а після нього до 1945 року були вони
громадянами Польщі, яка перебувала у т.зв. status quo ante helium,
тобто у юридичному довоєнному стані Польської держави, частину
якої окупувала Німеччина, а частину анексував Радянський Союз, а ці
дії ніколи не були визнані міжнародним правом. А говорити про те,
що ОУН (і УПА) були «організаціями і формуваннями Польської
республіки» це так само, як говорити, що злочинна група, мафія тощо
є формуванням такої або іншої держави. Діяльність на території якоїсь
держави не означає, що діючі на ній формування є «формуванням»
тієї держави. Як Українська військова організація, так і Організація
українських націоналістів були терористичними організаціями, які
ставили собі за мету відірвати від Польщі її південно-східні території,
а терористична діяльність у цьому напрямі кваліфікувалася як проти-
державний злочин, то яким же чином С.Кульчицький хоче увібгати
ОУН (і УПА) в рамки «організацій і формувань Польської республіки»?
Далі автор пише, що «за таких умов боротьба членів ОУН і бійців
УПА
кваліфікується як боротьба місцевого українського населення проти
чужоземної воєнної інтервенції». Справді карколомний і одночасно
талмудичний висновок. «Чужоземна інтервенція» завжди скерована
проти держави, а не проти населення. Якщо анексію Західної України
можна називати «інтервенцією», то вона була скерована проти Польської
держави, то чи «місцеве українське населення» (Західної України)
боролося в інтересі Польської республіки?
С.Кульчицький правильно пише, що «після 11 лютого 1945 р.
уродженці Західної України, з точки зору міжнародного права стають
громадянами СРСР», але ж далі він говорить, що «за таких умов
боротьба членів ОУН і бійців УПА з радянською владою і радянськими
силовими структурами кваліфікується як громадянська війна в СРСР».
Так можна було б писати, коли б:
а) ОУН не була терористичною організацією, коли б вона мала
за собою підтримку значущої частини українського населення;
173
б) коли б УПА була добровільним, а не терором утвореним
формуванням;
в) коли б ОУН-УПА дійсно «вела боротьбу... з радянською
владою і радянськими силовими структурами».
Тільки за таких умов можна було б говорити про «громадянську
війну в СРСР». Тим часом,
до а): ОУН від самого постання до щонайменше 1950 року була
терористичною організацією, яка під час II світової війни і після неї
не мала підтримки з боку українського народу, який не бажав мати
української держави фашистського типу;
до б): УПА була шляхом терору побудованим формуванням, уже
в травні 1943 року в її складі було понад 50% терором залучених до
неї українців Волині, а на кінець 1943 року в ній терором залучених
було не менше 90%. Кістяком посталої на Волині УПА були перші
сотні галичан, командний склад ОУН Бандери покликала зі складу
колишніх батальйонів Нахтігаль і Роланд, як теж з політично й
організаційно підпорядкованій ОУН Бандери Української допоміжної
поліції. При цьому С.Кульчицький чомусь не згадує про суттєве
формування ОУН Бандери – про «Службу безпеки», яка тероризувала
українське населення, силоміць залучала його в ряди УПА, застосовувала
публічні тортури до непокірних тощо (не згадуючи про тортури «третього
ступеня» – станок, тобто підвішування над багаттям підозрілого у