Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
і депутатам до Верховної Ради України )
В інтернеті прочитав Вашу статтю п.з. “Воював – але не ветеран,
боровся, але не борець”, яка примусила мене публічно звернутися до
Вас відкритим листом, бо ж Ви торкаєтеся в ній справ небайдужих
для України, як держави і українців, як народу.
Темою Вашої статті є захист законопроекту «Про відновлення
історичної справедливості щодо борців за свободу і незалежність
Української держави»,
діяльності ОУН-УПА», яку Ви очолюєте. На жаль, я не читав тексту
проекту, тому обмежуся виключно до Вашої статті.
Мешкаючи у Канаді, я понад двадцять років досліджую феномен
українського інтегрального націоналізму і в ході праць над темою
дослідив тисячі архівних документів і доступну літературу в українській,
англійській, польській, російській і чеській мовах. Пишу про це, щоб
не було сумніву щодо моєї необізнаності проблеми.
Пробачте мою відвертість, але після прочитання Вашої статті в
мене склалася думка, що:
а) Ви ніколи не досліджували доступних в Україні архівних
документів і літератури, які торкаються ідеології, програм і діяльності
структур ОУН, зокрема ОУН Бандери, а однією з тих структур була
т.зв. Українська повстанська армія, членів якої Ви називаєте «борцями
за свободу і незалежність Української держави» – і тому Вам невідомі
факти, а якщо так, то Вам би не брати слова у цій справі і не очолювати
названу комісію;
б) знаючи історичну правду про злочинну суть ОУН-УПА Ви (це
ймовірніше) свідомо стали на захист цього формування не з позицій
людини науки, а з позицій політичного прихильника збройної структури,
яку в українському народі називають “бандерівцями”.
Щоб не ускладнювати проблеми, иідінчуіч до тверджень зі статті
в такому порядку, як вони викладені Вами.
Вже на самому початку Ви, всупереч фактам, пишете, що раніше
у хорі недругів Української повстанської армії звучав тільки голос
українських комуністів. Самі слова: хор недругів, засвідчують, що їх
161
не пише людина науки, а радше пропагандист, бо ж це лексике
пропагандиста, а не історика. Це ж неправда, що тільки українські
комуністи виступали (і надалі виступають) проти ОУН-УПА, тому й
треба запитати: чи українські соціалісти, соціал-демократи, українські
демократи в Україні і поза нею мають іншу, ніж в українських
комуністів, думку про це формування? Зверну увагу, що ОУН Бандери
від лютого 1940 року узурпувала собі право репрезентувати весь
український народ, і Ви, виявляється,
ідеологія, політичні програми й діяльність ОУН чужі українському
народові, чужі його природі, доказом чого є наслідки виборів до
Верховної Ради України.
Далі Ви кажете, що до українських комуністів приєдналися російські
політичні діячі, і що працівникам МЗС України довелось нагадати 16
липня ц.р. своїм колегам про неприпустимість втручання у внутрішні
справи України. Виявляється, що й МЗС України стоїть на позиціях,
за якими діяльність ОУН-УПА – це внутрішня справа України. Чи
справді воно так? Чи МЗС України не помиляється в цьому? Чи ж
МЗС України не відомо, що від рук ОУН-УПА-СБ мученицькою смертю
загинуло щонайменше 120.000 польського населення і тому діяльність
ОУН-УПА (і СБ) не може бути байдужою для Польської держави?
Саме тому міністр закордонних справ Польщі 24-го вересня ц.р.
заявив, що «УПА для всіх поляків була злочинною організацією» і що
реабілітація учасників ОУН-УПА була б прийнята в Польщі як «глибоко
несправедлива». Саме злочинна діяльність ОУН-УПА-СБ по відношенню
до польського цивільного населення і брак засудження цього формування
державною владою України й досі стоїть на перешкоді дружньому
співжиттю польського й українського суспільств. Від рук названого
формування мученицькою смертю гинули мирні росіяни, чехи, про
українське цивільне населення в цьому місці не згадуючи. Чи ж може
МЗС Російської Федерації бути байдужим на намагання визнати «бійців
УПА» воюючою стороною, коли структури ОУН Бандери виловлювали
колишніх радянських солдатів (котрі переховувалися у волинських
селян) і розстрілювали їх або душили путами, а трупи вкидали в
колодязі? Ні, справа ОУН-УПА, це не «внутрішня справа України»,
це біль України й суміжних країн, але передовсім України, якого можна
позбутися тільки шляхом розкриття історичної правди про це форму-
вання. Це ж бо проблема, яка стоїть на перешкоді скласти дружні
відносини між українським і польським народами (не між державними
структурами, бо це інша річ, а між народами). Тарас Бульба-Боровець
162
писав у «Відкритому листі до проводу ОУН Бандери» (Оборона України»,
10 серпня 1943 р.) таке: Чи правдивий революціонер-державник може
підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від
вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель?