Безсоння
Шрифт:
— Ви будете доїдати? — запитав Вайзер, показуючи на тарілку Ральфа.
Морозне сіро-блакитне світіння, подібне на арабську літеру із сухого льоду, зірвалося з кінчика його пальця.
— Ні. Я не голодний. Візьміть, якщо хочеться.
Вайзер підсунув тарілку Ральфа до себе.
— Не варто здаватися так швидко, — сказав він. — Мені б хотілося, щоб ви ще раз зайшли в «Райт-Ейд», я дам вам кілька візитних карток. Раджу вам: дозвольте цим хлопцям спробувати.
— Яким хлопцям? — Ральф заворожено дивився, як Вайзер відкрив рота, щоб відкусити шматок пирога. Кожен зуб оточувало вогненно-сіре світіння. Пломби блищали як маленькі сонечка. Крихти пирога і яблучної начинки (спокійно, Ральфе, спокійно) теж світилися. Потім Вайзер закрив рота, і світіння зникло.
— Джеймсу Рою Гонґу та Ентоні Форбесу. Гонг займається акупунктурою, його кабінет на Канзас-стріт. А Форбес — це лікар, що володіє мистецтвом гіпнозу, він приймає на Гессер-стріт. І перш ніж ви назвете їх шарлатанами…
— Я так не скажу, — спокійно вимовив Ральф. Рука його потягнулася до Магічного Ока, яке він і далі носив під сорочкою. — Повірте, я цього не зроблю.
— Що ж, чудово. Я вам раджу спочатку звернутися до Гонґа. Голки трохи відлякують, але сама процедура майже безболісна. Поняття не маю, що це таке і як спрацьовує, зате коли два роки тому мені стало особливо зле, Гонг мені дуже допоміг. Форбес теж непоганий — так я чув, — але я віддаю перевагу Гонгу. Він дуже зайнятий, але я постараюся вам допомогти записатися на прийом. То що скажете?
Ральф побачив яскраве сіре світіння, завтовшки з нитку, що вирвалося з куточка ока Вайзера й скотилося вниз по щоці, мов справжнісінька сльоза. І це все вирішило.
— Я згоден.
Вайзер радісно пересмикнув плечима:
— Чудово! А тепер розплачуємося й забираємося звідси.
На півдорозі до аптеки Вайзер зупинився, його увагу привернув плакат у вітрині. Ральф же тільки мигцем глянув на нього. Він уже бачив такий у вітрині магазину старого одягу.
— Розшукується за вбивство, — очужіло вимовив Вайзер. — Люди геть втратили розум.
— Так, — погодився Ральф. — Якби в нас були хвости, гадаю, більшість із нас днинськи ганялася б за ними, намагаючись відкусити.
— Огидна вигадка, — роздратовано сказав Вайзер, — але погляньте-но на це!
Щось було написане поруч із плакатом на запилюженому склі вітрини. Подавшись уперед, Ральф прочитав три коротких слова: «УБИТИ ЦЮ СУКУ». І далі стрілка, що вказувала на фото Сьюзен Дей.
— Господи, — прошептав Ральф.
— Та-а-ак, — погодився Вайзер. Діставши носову хусточку із задньої кишені штанів, він витер напис, залишаючи на склі яскраво-сріблистий слід, помітний тільки Ральфові.
Пройшовши слідом за Вайзером у кінець аптеки, Ральф завмер на порозі кабінету Джо, не більшого від кабінки громадського туалету, у той час як Вайзер, осідлавши єдиний тут високий табурет, почав телефонувати в офіс Джеймса Роя Гонґа, акупунктуриста. При цьому він натиснув кнопку гучномовця, щоб Ральф міг стежити за перебігом розмови. Реєстратор у приймальні Гонґа (якась Одра, взаємини з якою у Вайзера були набагато тепліші, ніж того вимагали професійні рамки) спершу повідомила, що доктор Гонґ не зможе прийняти нового пацієнта до Дня подяки. [20] Ральф одразу знітився. Вайзер зробив заспокійливий жест долонею — «Хвилиночку, Ральфе», — а потім упросив Одру знайти (або вигадати) час для містера Робертса на початку жовтня. Ще цілий місяць, але все-таки краще, ніж чекати Дня подяки.
20
Офіційне свято на згадку про перших колоністів штату Массачусетс. Відзначається в останній четвер листопада.
— Спасибі, Одро, — подякував Вайзер. — Ти не передумала повечеряти зі мною сьогодні увечері?
— Звичайно, ні, — відповіла дівчина. — А тепер, будь ласка, вимкни цей чортів гучномовець — я хочу дещо шепнути тобі на вушко.
Вайзер натиснув кнопку й, вислухавши, розсміявся до сліз — Ральфові вони здалися чудовими рідкісними перлинами. Потім, двічі цмокнувши в трубку, він поклав її на важіль. — Ось, усе залагоджено, — сказав Вайзер, вручаючи Ральфові маленьку білу картку з датою й часом прийому. — Четверте жовтня, не так уже близько, але більше Одра нічого не змогла зробити. Вона молодець. А ось візитівка Ентоні Форбеса — на той випадок, якщо ви захочете звернутися до нього.
— Дякую вам, — сказав Ральф, беручи картку. — Я так вам зобов’язаний.
— Єдине, чим ви мені будете зобов’язані, це ще одним візитом, щоб я знав, як ваші справи. Адже я особа зацікавлена. Знаєте, є лікарі, які взагалі нічого не прописують при безсонні. Вони беруться стверджувати, що ніхто ще не вмер без сну, але ж це не так.
Ральф подумав, що ця звістка має його налякати, але не відчув нічого подібного, принаймні в цю мить. Світіння й аури зникли — яскраво-сірі спалахи з очей Вайзера, коли дівчина щось говорила йому по телефону, були останнім видінням. Ральф уже починав вважати, що все це лише ментальні образи, спричинені комбінацією надзвичайної втоми і згадкою Вайзера про гіперреальність. Була ще одна причина для душевного піднесення — тепер у нього є призначення на прийом до людини, яка допомогла цьому чоловікові за подібних обставин. Ральф вирішив, що дозволить Гонгу колоти себе голками, доки не скидатиметься на дикобраза, якщо тільки це дасть йому можливість спати до сходу сонця. Але було ще й третє: сірі аури виявилися не такими вже й страхітливими. До певної міри вони були… цікавими.
— Люди постійно вмирають від недосипання, — говорив тим часом Вайзер, — хоча медекспертиза ставить заспокійливий діагноз: «Самогубство», замість того, щоб у графі «Причина смерті» написати: «Безсоння». Алкоголізм і безсоння мають багато спільного, але головне ось у чому: і одне, й інше — хвороба серця й розуму, і якщо їм дозволити безперешкодно розвиватися, зазвичай вони набагато раніше руйнують дух, аніж їм вдається знищити тіло. Тому люди справді вмирають від браку сну. Для вас це дуже небезпечний період, Ральфе, тому треба терміново подбати про себе. Якщо ви відчуєте себе по-справжньому зле, зателефонуйте Літчфілду. Ви мене чуєте?
Ральф поморщився:
— Гадаю, у цьому випадку я, швидше за все, подзвоню вам.
Вайзер кивнув, начебто нічого іншого й не очікував.
— Мій номер записаний під телефоном Гонґа, — сказав він. Здивувавшись, Ральф знову глянув на картку. Там справді був другий номер з позначкою «Д. В.».
— І вдень, і вночі, — сказав Вайзер. — У будь-який час, серйозно. Ви не потривожите мою дружину, ми розлучилися у 1983 році.
Ральф спробував заговорити, але не зміг — з горла вирвався лише хрипкий звук. Він ковтнув слину, намагаючись прочистити горло.
Вайзер, помітивши його старання, поплескав Ральфа по плечу:
— Тільки ніяких криків у магазині, Ральфе, інакше ви розполохаєте всіх покупців. Може, дати вам серветку?
— Ні, все вже гаразд. — Голос Ральфа був ще хрипким, але цілком чутним.
Вайзер критично оглянув Ральфа:
— Ще ні, але буде гаразд. — І величезна рука Вайзера ще раз поглинула долоню Ральфа, але тепер його це не турбувало. — А поки що постарайтеся розслабитися. І будьте вдячні за той сон, який у вас є.