Безсоння
Шрифт:
— Що вона мала на увазі, кажучи: ми у вітальні? — жартівливо запитав Ральф, але перш ніж Мак-Ґоверн устиг відповісти, з’явилася Луїза з тарілкою паруючих спагетті в руках.
— Ось, — сказала вона. — Сідай і їж. Я зателефонувала Сімоні, і вона сказала, що про це, можливо, повідомлять у дванадцятигодинній програмі новин.
— Луїзо, не варто було клопотатися, — пробурмотів Ральф, приймаючи тарілку, але голодний шлунок його зрадів, коли він вдихнув апетитний запах цибулі й підталого чеддеру. Ральф глянув на годинника, ледь помітного між фотографіями чоловіка в пальті з єнотовим коміром і жінки з таким виглядом, ніби приспів модної пісеньки «ву-дуді-і-о-ду» становив весь її лексичний запас, — і здивувався, що вже за п’ять хвилин дванадцята.
— Та я нічого й не робила, просто розігріла залишки їжі в мікрохвильовій печі, — немов виправдовуючись, відповіла Луїза. — Коли-небудь, Ральфе, я обов’язково приготую для тебе щось особливе. А тепер сідай.
— Тільки не на мій капелюх, — застеріг Мак-Ґоверн, не зводячи очей з екрана телевізора. Він кинув капелюха коло себе на підлогу й знову зайнявся їжею, яка швидко зникала в його роті. — Дуже смачно, Луїзо.
— Спасибі. — Вона затрималася, подивившись, як один із учасників виграв вояж на Барбадос і нове авто, потім знову поспішила на кухню.
Переможця, що репетував на радощах, змінив тип у смугастій піжамі, який неспокійно ворочався в ліжку. Нарешті він сів і глянув на годинника, що стояв на нічному столику. 3.18 ранку — час, який став для Ральфа таким знайомим.
— Не можеш заснути? — співчутливо запитав голос за кадром. — Утомився лежати без сну ніч у ніч? — Маленька яскрава таблетка з легеньким дзенькотом влетіла у вікно спальні бідолахи, змученого безсонням. Ральфові вона здалася схожою на мініатюрну літаючу тарілку, що спустилася з піднебесся, і він зовсім не зачудувався, побачивши, що пігулка блакитна.
Ральф присів поруч із Мак-Ґоверном. Хоча обидва вони були доволі сухорляві (кощавий — це слово більше пасувало б для опису Білла), їм було затісно на маленькому дивані.
Увійшла Луїза з тарілкою для себе й сіла біля вікна у крісло-гойдалку.
Після музики й оплесків у студії, що означали закінчення шоу, жіночий голос мовив:
— Це Лізетт Бенсон. «Новини опівдні». Акція протесту та шестеро заарештованих — такий наслідок згоди відомої феміністки-адвоката виступити в Деррі. Також у програмі Кріс Елсберґ із прогнозом погоди й Боб Мак-Кліндем зі спортивними новинами. Залишайтеся з нами.
Ральф відправив чергову порцію спагетті в рот і, відірвавши очі від тарілки, перехопив погляд Луїзи.
— Смачно? — запитала вона.
— Божественно, — відповів він, подумавши, що в цей момент йому припали б до смаку й холодні консервовані спагетті. Він був не просто голодний — у нього розігрався просто-таки вовчий апетит. Очевидно, для спостережень за аурами треба було багато калорій.
— Коротенько: сталося ось що, — втрутився Мак-Ґоверн, проковтнувши останню порцію й кладучи тарілку поруч зі своїм капелюхом. — О восьмій тридцять ранку вісімнадцятеро людей з’явилися біля будинку Центру — саме в цей час службовці приходять на роботу. Сімона, подруга Луїзи, каже, що вони називають себе «Друзі життя», але основу групи становлять неймовірні мерзотники. Вона стверджує, що серед них був і Чарльз Пікерінґ, якого поліція затримала торік при спробі підкласти бомбу в гараж лікарні.
Племінниця Сімони сказала, що заарештували тільки чотирьох. Схоже, вона помилилася.
— Ед Діпно справді був з ними? — запитав Ральф.
— Так, — підтвердила Луїза, — і його теж заарештували. Але ніхто не постраждав. Це виявилися тільки чутки.
— Поки що, — похмуро додав Мак-Ґоверн. На екрані кольорового телевізора пішла заставка «Новин опівдні», потім з’явилася Лізетт Бенсон.
— Добрий день, — сказала вона. — Головною нашою новиною в цей чудовий день пізнього літа є згода відомої письменниці й захисниці жіночих прав Сьюзен Дей, діяльність якої не всіма сприймається однозначно, виступити в Деррі наступного місяця, але звістка про її згоду спричинила стихійну демонстрацію біля будинку Центру допомоги жінкам: центр реабілітації жінок і клініка, яка практикує аборти, що так популяризує…
— Знову вони домішують сюди аборти! — вигукнув Мак-Ґоверн. — Господи!
— Тихше! — безапеляційним тоном, настільки не схожим на її звичайне тихе бурмотіння, вимовила Луїза. Мак-Ґоверн, здивовано глянувши на неї, замовк.
— …Джон Кіркленд із першим репортажем із Центру, — закінчила Лізетт Бенсон, і на екрані з’явилося зображення репортера на тлі довгого цегельного будинку. Титри внизу повідомляли глядачам, що репортаж іде в прямому ефірі. Показали вікна Центру допомоги жінкам. Двоє з них були розбиті, інші забруднені чимсь червоним, що нагадувало кров. Репортера відділяла від будинку жовта стрічка, яку зазвичай використовує поліція; біля входу стояли троє поліцейських і один у цивільному. Ральф не надто здивувався, упізнавши в цивільному інспектора Джона Лейдекера.
— Вони називають себе «Друзями життя», Лізетт, і вони стверджують, що ранкова демонстрація була спонтанним сплеском протесту, спричиненого повідомленням про те, що Сьюзен Дей — радикалісти називають її «американською дітовбивцею № 1» — приїжджає з виступом у Деррі наступного місяця. Однак один з офіцерів поліції Деррі вважає, що все відбувалося, м’яко кажучи, трохи інакше.
Репортаж Кіркленда йшов своєю чергою, тепер на екрані великим планом показували Лейдекера, який, здавалося, змирився з мікрофоном перед його обличчям.
— Про спонтанність говорити не випадає, — мовив він. — Тут ретельно проведена підготовка. Швидше за все, «Друзі життя» заздалегідь спланували, як саме відповісти на згоду Сьюзен Дей приїхати з виступом, вони просто вичікували, поки повідомлення про це не з’явиться в газетах, що й відбулося сьогодні вранці.
Тепер камера показувала обох чоловіків. Кіркленд дивився на Лейдекера своїм найбільш проникливим поглядом.
— Що ви маєте на увазі, кажучи «ретельно проведена підготовка»? — запитав він.
— На більшості плакатів, які вони несли, фігурувало ім’я міс Сьюзен Дей. До того ж ми виявили більше дюжини ось цих штучок.
Маска «поліцейський, що дає інтерв’ю» на обличчі Лейдекера змінилася дивно людськими емоціями; Ральфу здалося, що це відраза й ворожість. Лейдекер показав просто в камеру пластиковий пакет, і кілька жахливих секунд Ральф був упевнений, що бачить усередині покалічену, закривавлену дитину. Але потім він зрозумів, що хай би чим була та червона речовина, а в пакеті просто лялька.