Безсоння
Шрифт:
Мак-Ґоверн знову промокнув очі хусточкою, але Ральфові здалося, що на цей раз жест був радше театральним.
— За двадцять три роки, перш ніж я почав викладати в Громадському коледжі Деррі, Боб навчив мене всьому, що я знаю з історії й шахів. Він був неперевершеним гравцем… Гадаю, Боб цілком міг би показати цьому Фею Чепіну де раки зимують. Лише один раз я обіграв його, та й то після того, як хвороба Альцгеймера вже встромила в нього свої пазурі. Після того я ніколи більше не грав з ним.
Було й інше. Він пам’ятав безліч жартів та анекдотів. Ніколи не забував днів народження й пам’ятних дат у житті близьких йому людей — він не посилав листівок і не дарував подарунків, але завжди вмів так привітати й побажати всього найкращого, що ні в кого не виникало сумнівів у його щирості.
Боб опублікував більше шістдесяти статей на історичні теми, насамперед про Громадянську війну, на вивченні якої він спеціалізувався. У 1967–1968 роках він написав книгу «Пізніше, того ж літа» — про місяці після Ґеттісберґа. [23] Десять років тому він дозволив мені прочитати рукопис; по-моєму, це найкраща книга про Громадянську війну, яку я коли-небудь читав, — єдина річ, досить близька до неї за майстерністю, — роман Майкла Шаара «Караючий ангел». Однак Боб і чути не хотів про публікацію. Коли я запитав його про причини, він відповів, що я краще від інших повинен їх розуміти.
23
Під час Громадянської війни в США 1–3 липня 1863 р. армія мешканців Півночі під Ґеттісбергом відбила наступ армії мешканців Півдня, і це стало переломом у війні на користь Півночі.
Мак-Ґоверн помовчав, оглянувся навколо — зелено-золоті проблиски світла в листі й темні перетини тіней на алеї тремтіли за найменшого подуву вітру.
— Він говорив, що боїться виставляти себе напоказ.
— Я розумію, — кивнув Ральф.
— Можливо, найкраще характеризувало його те, що він любив розгадувати кросворди в «Санді Нью-Йорк тайме». Якось я висміяв його, звинувативши в гордині. Посміхнувшись на це, він сказав: «Між гординею й оптимізмом величезна різниця, Білле, — я оптиміст, і в цьому вся відмінність». Загалом, ти вловив суть. Добра людина, прекрасний учитель, з глибоким іскрометним розумом. Його спеціалізацією була Громадянська війна, а тепер він і уявлення не має, що це взагалі таке. Чорт, він навіть не знає свого імені, і дуже скоро — що раніше, то краще — помре, навіть не здогадуючись про те, що жив.
Чоловік середніх років у футболці з емблемою університету штату Мен і потертих джинсах, шаркаючи, перетнув ігровий майданчик, під пахвою в нього був пом’ятий паперовий пакет. Він зупинився біля кафетерію, маючи намір поритися в сміттєвому бачку, очевидно, у пошуках порожніх пляшок. Коли він нахилився, Ральф побачив темно-зелений «конверт» довкруж нього і трохи світлішу «мотузочку», що виростала з корони навколо голови. Раптом Ральф відчув себе занадто втомленим, щоб заплющувати очі, занадто змученим, щоб зусиллям волі прогнати видіння.
Він обернувся до Мак-Ґоверна і сказав:
— Починаючи з минулого місяця я бачу речі, які…
— Гадаю, мій сум глибокий, — мовби не чуючи його, мовив Білл і ще раз театральним жестом промокнув очі, — ось лише я не впевнений, за ким сумую — за Бобом чи за самим собою. Хіба це не жахливо? Але якби ти знав Боба в ті прекрасні часи…
— Білле? Бачиш того хлопця біля кафетерію? Риється в сміттєвому бачку? Я бачу…
— Так, таких тепер повно навколо, — сказав Мак-Ґоверн, кинувши швидкий погляд на чолов’ягу (той, відшукавши кілька пляшок з-під «Будвайзера», засовував їх у пакет), і знову повернувся до Ральфа. — Ненавиджу старість — може, саме в цьому причина мого суму.
Чолов’яга наближався до їхньої лави — легкий бриз доповів про його прихід запахом, який навіть віддалено не нагадував французький одеколон. Його аура — життєрадісна, енергійного зеленого кольору, що навівала думки про декорації до Дня святого Патріка, [24] — раптом дивно потьмяніла, набувши хворобливо-зеленого відтінку.
— Гей, приятелі! Як поживаєте?
— Бувало й краще, — відповів Мак-Ґоверн, іронічно підводячи брову. — Сподіваюся, нам стане набагато краще, як тільки ти щезнеш звідси.
24
Святий Патрік — національний герой Ірландії. Символом цієї країни є зелений листок конюшини-трилисника.
Чолов’яга непевно зиркнув на Мак-Ґоверна, мовби вирішивши, що користі з того вже не буде, а тоді звернув свій погляд на Ральфа:
— Чи нема у вас зайвої монетки, пане? Мені потрібно дістатися до Декстера. Зателефонував мій дядько, він живе там на Нейболт-стріт, і сказав, що я знову зможу отримати роботу на фабриці, але тільки якщо я…
— Щезни, — сказав Мак-Ґоверн.
Жебрак стривожено глянув на нього, але потім знову звернув налиті кров’ю карі очі до Ральфа:
— У мене буде гарна робота. Але тільки якщо я сьогодні приїду туди. Є автобус…
Ральф поліз у кишеню, знайшов дві монетки й опустив їх у простягнену руку. Бурлака ощирився. Аура, що оточувала його, прояснилася, стала яскравішою, відтак несподівано зникла. Ральф відчув величезне полегшення.
— Чудово. Велике спасибі, пане!
— Не варто, — відповів Ральф.
Жебрак побрів у напрямку магазину «Купи й заощадь», де завжди була дешева випивка.
«До дідька, Ральфе, невже тобі так важко бути хоч трохи милосерднішим і в своїх думках? — запитав він сам себе. — Якщо в цьому напрямку пройти ще близько кілометра, можна опинитись якраз на автобусній зупинці».
Це, звичайно, так, але Ральф прожив достатньо довго, щоб розуміти різницю між милосердям у думках та ілюзіями. Якщо бурлака з темно-зеленою аурою збирався на автостанцію, виходить, Ральф збирався у Вашингтон, щоб посісти посаду держсекретаря.
— Не варто робити цього, Ральфе, — осудливо мовив Мак-Ґоверн. — У такий спосіб ми лише заохочуємо їх. Про що ти говорив, коли нас так грубо обірвали?
Однак тепер ідея розповісти Мак-Ґоверну про аури здавалася геть невдалою. Ральф навіть не міг зрозуміти, на честь чого він зважився був на це. Звичайно, через безсоння — у цьому й полягала відповідь. Саме воно вплинуло на його судження, пам’ять і сприйняття.
— Про те, що сьогодні я одержав дещо поштою, — відповів Ральф. — Гадаю, тебе це трохи підбадьорить. — Він передав листівку Елен Мак-Ґоверну, той двічі прочитав текст послання. Під час повторного читання його довге кінське обличчя розпливлося в широкій посмішці. Полегшено зітхнувши, удоволений Ральф пробачив Мак-Ґоверну його егоїзм. У світлі проявленої великодушності набагато легше було забути про Біллову помпезність.
— Це ж чудово! Робота!
— Звичайно. Відзначимо це невеликим ленчем? Поруч із аптекою «Райт-Ейд» є чудове місце. Там трохи затісно, зате…