Блакитна лінія
Шрифт:
«Даремно я розпинався перед ним у вагоні, — запізніло пошкодував Хейніш, — з цим ідолом не заприятелюєш».
Штандартенфюрер подумки лічив секунди, щоб не позирати на хронометр під наглядом неприємного есесівця. Цей чистенький тиловий пацючок ще глузуватиме в своєму товаристві. Вишколені «завойовники», що й здаля не нюхали фронтового гару, взяли за моду зневажливо ставитись до «бойових» колег — ті, мовляв, здатні лише на чорну, брудну роботу і вирішують усі проблеми рейху з школярською одноманітністю —
Цікаво, а в який інший спосіб можна «знелюднювати» життєвий простір? Потрібні й чорнороби «германізації» нових земель рейху…
Точно в обумовлений час на пульті чергового пролунав сигнал.
Пауль Шенк розморозився, щоб повідомити жерстяним голосом:
— Вас чекають, пане штандартенфюрер.
Хейніш увійшов чітким кроком, зібраний і уважний, завчено викинув руку:
— Хайль Гітлер!
— Хайль!.. Сідайте, Хейніш. — Шеф імперської служби безпеки вказав на крісло біля велетенського полірованого столу. Цей спецстіл міг прошити відвідувача кулеметною чергою. Досить натиснути відповідну кнопку… Таке «канцелярське» диво мали в своєму службовому користуванні лічені сановні особи рейху.
Посеред столу стовпчиком лежало до двох десятків білих тоненьких папок. «Персональні справи, — впізнав Хейніш. — Чиї?»
Обергрупенфюрер довгими кроками міряв кабінет. Палив сигарету. Мовчав, певно, збираючись з думками. Хейніш принишк у кріслі, пильно стежачи за змінами виразу довгастого, посіченого дуельними шрамами обличчя шефа.
— Добре влаштувалися? — нарешті запитав Кальтенбруннер.
— Усе гаразд, пане обергрупенфюрер! — Хейніш підхопився на ноги.
— Не метушіться. Сидіть.
— Слухаюсь!
— Мені доповіли: ви привезли даму.
«Це той прилизаний покидьок з приймальні», — зазначив подумки штандартенфюрер.
— Хто вона? — запитав шеф.
— Шарфюрер Крістіна Бергер. Перекладачка. З фольксдойче.
— Які мови?
— Німецька, російська, українська.
— Для Кавказу — доцільно. Навіщо вона вам тут?
— Взагалі-то потреба в її праці відпала…
— Чому ж привезли?
— Власне, це послуга. Вона вагітна. Я привіз фрейлейн до матері її нареченого. Він загинув. Уже все влаштовано.
— Докладніше. З прізвищами.
— Влітку минулого року до нас прибув кореспондент з відомства пана доктора Геббельса гауптман Адольф Шеєр. Фах — історик. Мета — створення книги на тему «Завоювання Індії на Кавказі». Свої обов’язки виконував сумлінно, ризикував, неоднораз виїздив на передові позиції фронту, брав участь у збройних сутичках. Нагороджений медаллю «За військові заслуги». У жовтні минулого року загинув під час бойового вильоту, в якому взяв участь із власної ініціативи.
— З ним — ясно. Вона?
— Перевірена мною особисто. Сирота: батьки репресовані більшовиками. З Шеєром у неї виникло взаємне кохання. Шлюб збиралися взяти тут, у Берліні. В районі Шарлоттенбург живе фрау Патріція Шеєр: маги Адольфа, удова загиблого в перші дні війни під Брестом піхотного полковника Теодора Шеєра. У фрау Шеєр поселено фрейлейн Бергер.
— Зрозуміло.
Кальтенбруннер сів за стіл. Старанно загасив у попільничці сигарету.
— У вашій новій службі фрейлейн Бергер — зайва. Всі ваші викладачі володіють переліченими мовами.
Хейніш не насмілювався заперечувати. Ловив кожне слово шефа.
— У наших службах зайвих не тримають. Зробимо так. Оформте їй відпустку за станом здоров’я. Безстрокову, — коротко всміхнувся, ніби смикнув шрамом біля куточка рота. — Нехай у Мюллера поменшає клопоту.
— У пана Мюллера? — насторожився Хейніш. — Що вас дивує?
— Чим може зацікавити фрейлейн Бергер групенфюрера Мюллера?
— Він перемацує всіх.
Побачив з виразу Хейніша, що той сприйняв його повідомлення надто прямолінійно, й уточнив:
— Перевіряє. Кожного. Щороку.
— І мене — теж?
— Я сказав: усіх!
— Але ж «усі» — це…
— Стоп! Висловлювати вголос думки про групенфюрера Мюллера не раджу. Ні за яких обставин. Тільки в цьому кабінеті. І тільки, якщо я сам запитаю. Збагнули?
— Так точно, пане обергрупенфюрер!
— Запорука успіху: якомога більше знати — якомога менше патякати. Ліпше — зовсім не патякати. Ретельно виконувати свої обов’язки. Будь-яка власна ініціатива мусить бути узгоджена.
На мить він замислився, а тоді вів далі:
— Іноді в нас однією справою займаються одразу кілька відомств. Незалежно одне від одного й не інформуючи суперників: нагороду одержує той, хто перший досягає успіху. Чіткої диференціації секретних служб практично не існує, тому трапляється плутанина. З прикрими результатами. Подеколи — з трупами. Людині, не обізнаній з усіма тонкощами прихованих інтриг, дуже легко скрутити собі в’язи. Якщо затишний притулок на цвинтарі вас ще не цікавить, будьте обережні в оцінках ситуацій, які не стосуються ваших безпосередніх справ.
— Дуже вдячний за дружнє попередження, пане обергрупенфюрер.
— Радий, що ви мене правильно розумієте. Але — до діла!
— Слухаю.
— У зв’язку з несприятливими змінами на Східному фронті наш фюрер вимагає від усіх секретних служб різко активізувати агентурно-підривну діяльність у тилу ворога. Мета — психологічний і економічний розлад, диверсії на промислових об’єктах, розпалювання націоналістичних настроїв. Усі сили розвідслужб привести в активну дію! Це — загальна настанова. Зрозуміло?