Божі воїни
Шрифт:
— У мене були з ним, — пояснив Рейневан серед глибокої і вбивчо мертвої тиші. — У мене були з ним власні порахунки.
— Розумію, — кивнув Сміл Пулпан. — Але не роби, брате, цього вже ніколи більше. Бо інші можуть не зрозуміти.
Полум’я з ревом прорвалося крізь дах костелу, крокви й балки попадали досередини, де гула пожежа. За мить стали розпадатися й валитись стіни. У небо вистрелив стовп іскор і диму. Чорні клапті вирували над вогнем, ніби ворони над побоїщем.
Костел Святої Анни завалився дощенту. Серед полум’я чорніла тільки кам’яна арка порталу. Немов пекельна брама.
Вершник, влетівши на площу, стримав покритого піною коня перед гейтманами Сиріток. Перед Яном Краловцем, Прокупеком, Колдою з Жампаха, Їрою із Ржечиці, Браздою з Клінштенйа і Маьеєм Салавою з Ліпи.
— Брате Яне! Брат Прокоп завернув з-під Олави, через Стшелін іде на Рихбах. Кличе, щоб ви ішли туди, не зволікаючи!
— Ви чули? — Краловець обернувся до свого штабу. — Табор кличе!
— Замок, — нагадав Прокупек, — досі захищається.
— Його щастя. Командири, по загонах! Вантажити здобич на вози, зганяти корів! Виступаємо! Ідемо на Рихбах, браття! На Рихбах!
— Здрастуйте, браття! Здрастуй, Таборе!
— З Богом поздоровляємо, браття! Здрастуйте, Сирітки!
Привітальним вигукам не було кінця, радість зустрічі та ейфорія охопили всіх. Невдовзі Ян Краловець з Градка стискав правицю Прокопа Голого, Прокупек обціловував кудлаті щоки Маркольта, Ян Змрзлік зі Свойшина плескав по залізному наплічнику Матея Салаву з Ліпи, а Ярослав з Буковини стогнав у могутніх обіймах Яна Колди з Жампаха. Урбан Горн обіймав Рейневана, Жехорс — Дросселльбарта. Ціпники та стрільці Сиріток віталися з таборитськими списниками, сланські суличники і німбурзькі сокирники стискали хрудимських арбалетників. Віталися їздові бойових возів, брудно при цьому матюкаючись, як-то воно в них прийнято.
Вітер шарпав хоругви, що майоріли одна біля одної, - біля Veritas vincit, облатки й тернового вінця Табора розвівався Пелікан Сиріток, який впускав краплі крові до золотої Чаші. Божі воїни кричали “віват!”, підкидали вгору шапки та шоломи.
А в тлі палало й пускало клуби чорного диму місто Рихбах, підпалене таборитами, покинуте до того охопленими панікою мешканцями.
Прокоп, усе ще тримаючи руку на плечі Яна Краловця, з повною задоволення усмішкою дивився на армію, яка формувалася. Тепер, вкупі, вона налічувала понад тисячу кінних, більше ніж десять тисяч піхоти і триста нашпигованих артилерією бойових возів. Він знав, що у всьому Шльонську нема нікого, хто був би здатний устояти проти цієї сили в полі. Сілезцям залишалися тільки міські стіни. Або — як мешканцям Рихбаха — втеча в ліси.
— Виступаємо! — крикнув він до гейтманів. — Готуватися до походу! На Вроцлав!
— На Вроцлав! — підхопив Ярослав з Буковини. — На єпископа Конрада! Виступаємо-о-о!
— Сьогодні Великдень! — гукнув Краловець. — Festum festorum [264] ! Христос воскрес! Воістину воскрес!
— Resurrexit sicut dixit! — підхопив Прокупек. — Алілуя!
— Алілуя! Заспіваймо Богу, браття!
З горлянок сирітських ціпників і таборитських списників вирвалася і вдарила аж під небеса громова пісня. Тут-таки їм за-вторували могутніми голосами суличники з Хрудима, павезники з Німбурга, арбалетники із Шаного.
264
Свято свят (лат.).
Вирушаючи в похід, пісню підхопили списники Зигмунта з Вранова, панцирні Змрзліка, після них їздові бойових возів, легка кіннота Колди з Жампаха, вершники Салави, моравці Товачовського. На кінці, в ар’єргарді, їхали з гучним співом на устах поляки Пухали.
Chrystus Pan wstal z martwych, Po Swych mekach twardych, Stad mamy pociech wiele, Chrystus nasze wesele! Zmiluj sie, Panie!Пилюка здійнялася хмарою над вроцлавським трактом. Залишаючи позаду догораючий Рихбах, таборитсько-сирітська армія Прокопа Голого йшла на північ. У бік закутаної хмарами Шленжі, що темніла на горизонті.
Jezukriste, vstal si n'am na priklad dal si, ze n'am z mrtv'ych vst`ati, s Bohem preb'yvati. Kyrieleison!Пожежі в місті ще бушували, натомість підгороддя вигоріло майже повністю, тільки димілося, мигтіло згасаючими пломінчиками на обвуглених балках і стовпах. Почувши, що гуситський спів завмирає вдалині, люди почали вилізати зі сховків, виходити з лісів, спускатися з пагорбів. Вони оглядалися, вражені, плакали, дивлячись на руїну свого міста. Витирали з облич кіптяву і сльози. І співали. Адже був Великдень.
Christ, der ist erstanden von der marter alle des cull wir alle fro sein Christ sol unser trost sein. Kyrieleison!Вийшли зі схованок і спустилися з гори Винник ченці-францисканці. Ішли, плачучи і співаючи, до спаленого міста. Був Великдень.
Christ, der ist erstanden von der marter alle des cull wir alle fro sein Christ sol unser trost sein. Kyrieleison!Армія Прокопа Голого йшла маршем на північ. Фонтани вогню та стовпи диму здійнялися понад селами, які палили роз’їзди Салави та Федька Острозького. Світло-червоним вогнем вибухнули стріхи Уцєхува. Запалали Праус, Гартау та Рудельсдорф. Невдовзі майже весь горизонт був охоплений полум’ям.
Був Великдень.
Божі воїни йшли маршем на північ. З піснею на вустах.
Vsich sveti, proste, n'am toho spomozte, bychom s v'ami budlili, Jezukrista chv'alili! Kyrieleison!Був Великдень. Христос воістину воскрес.
Пожежа охоплювала країну.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
— Бідна шльонська земля.
— Проклята шльонська земля!
Розташований поблизу Сьроди, розкинутий над річкою Сьродзькою Водою табір біженців був неймовірно забитий людьми, просто тріщав по швах. Зазвичай ротація тих, які приходили й відходили, ще дозволяла якось існувати, але сьогодні Дзержка де Вірсінг була просто вражена перспективою появи нових утікачів.