Божі воїни
Шрифт:
— Так, пане Влк… Кгм… Пробачте…
— Цього разу ще пробачаю. Але наступного разу я тебе вб’ю.
Tempora cum causis Latium digesta per annum
lapsaque sub terras ortaque signa canam…Учням колегіатської школи Святого Хреста в Ополі на сьогодні задали “Fasti” Овідія. З-над Млинівки долинало перегукування рибалок і вереск праль, які сварилися між собою. Вендель Домараск, magister scholarum, поклав у тайник рапорти агентів. Зміст більшості рапортів був тривожний.
Щось готувалося.
“Тип із залізними очима, — подумав Вендель Домараск, — через нього виникнуть проблеми. Я знав це відразу, як тільки його побачив. Зрозуміло, навіщо його сюди прислали. Це вбивця. Таємний убивця. Присланий для того, щоб когось прибрати. А після цього завжди починаються переслідування, вибухає лютий терор. І не можна спокійно працювати. Шпигунство любить спокій, не терпить метушні і сум’яття.
А особливо воно не терпить людей для спеціальних завдань.
Чому, — магістр спер підборіддя на переплетені долоні, - чому він запитував про Фогельзанг [120] ?”
120
Фогельзанг (нім. Vogelsang) — пташиний спів.
— Фогельзанг. Вам щось говорить ця назва?
— Природно, — Домараск, хоч і вражений, опанував себе, не дозволив здригнутися навіть брові. — Звісно, що говорить.
— Тоді я слухаю.
— Криптонім “Фогельзанг”, - магістр постарався, щоб його тон був діловим, а голос — байдужим, — присвоїли таємній групі для спеціальних завдань, яка підпорядковувалася безпосередньо Жижці. Група мала координатора і зв’язкового. Коли той загинув за дивних обставин, зв’язок обірвався. Фогельзанг просто зник. Я отримав наказ знайти групу. Я доклав зусиль. Почав пошуки. Безрезультатно.
Він не опустив погляду, хоча залізні очі кололи, як голки.
— Факти я знаю, — у голосі прибульця не було й сліду емоцій. — Те, про що прошу, — це ваша власна думка щодо цього питання. І ваші висновки.
“Висновки, — подумав Домараск, — уже давно зроблено. Їх зробив Флютик, Богухвал Неплах, який тепер гарячково шукає винних. Бо Фогельзанг, у цьому немає жодної таємниці, отримав із Табора кошти. Величезні гроші, які малі піти на фінансування “спеціальних операцій”. Гроші явно були занадто великі, а завербовані у Фогельзанг люди — занадто спеціальні. Результат — зникли гроші, зникли люди. І швидше за все — безповоротно”.
— Зв’язковий і координатор Фогельзангу, — сказав вій під поглядом, який його підганяв, — був, як я вже сказав, убитий. Обставини вбивства були не тільки загадковими. Вони насторожували, а поголос зробив із них просто жахіття. Страх перед смертю може перемогти лояльність і відданість справі. У великій тривозі й боячись за життя про лояльність забувають.
— Про лояльність забувають, — повільно повторив прибулець. — А ви про вашу забули б?
— Моя не є непевною.
— Розумію.
“Сподіваюся, що так, — подумав Домараск. — Сподіваюся, що ти зрозумів. Бо я знаю чутки, які ходять серед оточення Прокопа і Флютика, — про зраду, про змову. Змова, ще б пак! Формують якусь секретну “спеціальну групу”, вербуючи до неї шахраїв з темною біографією, які на перший сигнал про загрозу дезертирують і викрадають довірені їм гроші. А після цього шукають змови.
І присилають у Шльонськ убивцю”.
Пралі над Млинівкою сварилися і звинувачували одна одну в проституції. Рибалки лаялися. Учні декламували Овідія.
Adnue conanti per laudes ire tuorum deque meo pavidos excute corde metus…“Цікаво, — подумав магістр, зачиняючи вікно, — де зараз цей тип?”
— Ти знаєш цю жінку? — запитав друга Парсіфаль Рахенау. — І цю панну?
— Ти ж бачив, що я з нею вітався, — буркнув у відповідь, попускаючи пояс, Генріх Барут на прізвисько Шпачок. — Що я її в ручку чмокав. Ти думаєш, я маю звичай чужих бабів у руку чмокати? Це моя стрийна, Грозвіта, видно, в дорозі. Та товстощока — то її покоївка. А та, яка в чепчику, — її економка.
— А панна?
— Дочка стрийни, отже, моя кузина. Стрийна — дружина мого стрия. Але не стрия Генріха, який сидить на Смарховіцах і якого звуть Гейнеманом, ані того з Голої Гори, Генріха, якого звуть Журавлем, а того третього, наймолодшого батькового брата, якого звати…
— Генріх, — відгадав Парсіфаль Рахенау, який задивився на світловолосу дівчинку.
— Ти з ним знайомий? А, ну то тоді ти знаєш. Так от, він — мій стрий, стрийна — його дружина, а дівчисько — їхня донька. Звати її Офка. А що це ти на неї так витріщаєшся, га?
— Я… — почервонів хлопець. — Нічого… Я тільки так…
Офка фон Барут тільки вдавала, ніби повністю зайнята тим, що вертиться на лаві, махає ногами, постукує ложкою по мисці, витріщається в стелю і смикає за кінець коси. Насправді вона вже давно помітила зацікавленість зброєносця і зненацька вирішила відреагувати. Показавши йому язика.
— Коза, — з відразою прокоментував Шпачок. Парсіфаль не прокоментував. Він був цілковито зачарований. Єдине, що його непокоїло, — це питання спорідненості. Рахенау були споріднені з Барутами, котрась із сестер дядька Гавейна була, здається, кузиною тітки дружини Генріха, якого звали Журавлем. Така річ, напевно, потребувала диспенси [121] , а з диспенсою бувало по-різному. Парсіфаль думав про одруження як про неприємний обов’язок, якщо не взагалі покарання, але тепер зрозумів поза будь-яким сумнівом, що якщо вже женитися, то він у тисячу разів більше воліє світловолосу Офку фон Барут, ніж худу як тріска і прищувату Зузанну, яку вперто сватав Рахенау її батько, старий Альбрехт фон Гакеборн, пан на Пшевозі. Парсіфаль мав твердий намір відтягувати одруження, скільки вдасться. Але з роками Зузана Гакеборн могла щонайбільше примножити свої прищі, натомість Офка мала задатки вродливої панни. Вельми вродливої панни…
121
Диспенса (від середньов. лат. dispensare — звільняти) — звільнення від застосування якогось церковного правила.
Вродлива in spe панна, явно втішена його зацікавленням, спочатку вишкірила на нього нижні зубки, а тоді знову звісила язичок аж на підборіддя. Матрона в чепчику, яка сиділа поруч, різко її вишпетила. Офка вишкірила зубки, цього разу, для різноманітності, - верхні.
— Скільки… — пробурмотів Парсіфаль Рахенау. — Скільки їй буде років?
— А що мене це може обходити? — відмахнувся Шпачок. — І тебе, якщо вже ми про це говоримо? Жери швидше цю кашу, нам тра в дорогу. Пан Пута розгнівається, якщо ми не приїдемо до Клодзька вчасно.