Божі воїни
Шрифт:
Гармати гриміли. Облога тривала.
Третю і найважливішу причину своєї згоди дати Шарлеєві відпустку Прокоп відкрив їм близько полудня. У них одразу ж зіпсувався настрій.
— Ви будете мені потрібні в Шльонську. Обидва. Я хочу, щоб ви повернулися до Шльонська.
— У серпні, - продовжив Прокоп, не зважаючи на їхні міни та не чекаючи на відповідь. У серпні, коли ми відбивали хрестовий похід з-під Стршибора, вроцлавський єпископ черговий раз встромив нам ножа у спину. Військо єпископа і шльонських князів за традиційної підтримки Альбрехта Колдіца і Пути з Частоловиць знову вдарило на Находсько. Знову рікою лилася там чеська кров, знову пожежі пожирали садиби. Знову з безборонними людьми чинили звірства, які неможливо описати. Вже щонайменше рік Шльонськом прокочується хвиля
— Але таку місію, — Прокоп і далі не давав їм рота розкрити, — треба підготувати. І це й буде вашим завданням. Коли вирішите ваші приватні справи, ті, на які я великодушно дав згоду, вирушите під Білу Гору, до брата Неплаха. Брат Неплах підготує вас до завдання. Яке ви виконаєте, не сумніваюся, з великою відданістю, заради Бога, релігії і вітчизни. Як і годиться Божим воїнам… Ти, Шарлею, бачу, хочеш щось сказати… Говори.
— У Шльонську, — прокашлявся Шарлей, — нас знають. Нас упізнають.
— Я знаю.
— Багато людей нас там знають. Багато хто на нас лютий. Багато хотіли би бачити нас мертвими.
— Це добре. Це гарантія, що ви будете обережними і розважливими.
– Інквізиція…
– І що не зрадите. Кінець дискусії, Шарлею. Кінець балачці! Ви отримали наказ. Повинні виконати завдання. А тепер ідіть собі вирішувати ваші приватні відпусткові справи. Раджу вирішити їх усі та ретельно. Ваше завдання, мушу визнати, ризиковане і небезпечне. Перед таким завданням варто врегулювати особисті справи. Повернути борги друзям і тим, кого ви любите. Взяти в борг в інших…
Раптом він урвав себе.
— Рейнмаре з Беляви, — озвався за мить і глянув, та так, що Рейневанові аж мороз пішов попід шкірою. — А чи не мають часом твої приватні справи чогось спільного з помстою за смерть брата?
Рейневан заперечно покрутив головою, бо в горлі йому раптом пересохло так, що він не зміг би видушити ні слова.
— О-о-о, — склав руки Прокоп Голий. — Це добре. Це чудово. І так тримати.
— Рече Біблія: покладися на Господа, — продовжив він після паузи. — А щодо твого брата, ти можеш додатково покластися на мене, Прокопа. Справою займуся я, особисто. Уже зайнявся. Твій брат, пам’ять якого я шаную, був тільки одним із багатьох наших союзників, убитих у Шльонську. Злочинна рука досягла багатьох людей, які нам симпатизували, багатьох, які нам допомагали. Ці злочини не залишаться безкарними. На терор ми відповімо терором, згідно з Божою заповіддю: око за око, зуб за зуб, рука за руку, нога за ногу, рана за рану. Твій брат буде відімщений, можеш в цьому не сумніватися. Але приватну помсту я тобі забороняю. Я розумію твої почуття, але ти повинен стриматися. Зрозуміти, що тут існує ієрархія, черга на реванш, а ти в цій ієрархії далеко від переду. А знаєш, хто на самому переді? Я тобі скажу: я! Прокоп, званий Голим. Шльонські злочинці включили мене до свого списку — ти думаєш, я дозволю, щоб їм це минулося безкарно? Що я не покажу їм, що таке страх? Клянуся Отцем і Сином, що ті, хто кров пролив, заплатять власною кров’ю. Як сказано в Писанні: зітру, як той порох на вітрі, як болото на вулицях їх потопчу [113] . Пошлю вслід за ними меч, поки не винищу їх остаточно. Ті, хто уклав угоду з дияволом, хто потайки задумував злочини, хто в темряві завдавав підступних ударів, уже тепер озираються у тривозі, уже тепер відчувають на шиї чийсь погляд. Уже зараз ці креатури темряви лякаються того, що в темряві чатує на них самих. Бачили себе вовками, що сіють жах серед безборонних овець. А тепер самі затремтять, почувши виття вовка, який іде їхнім слідом. А висновок звідси такий: підготовка нашого нападу на Шльонськ зараз має ключове значення для всієї нашої справи. Це операція так само важлива, як от хоч би і теперішня облога Коліна або ж запланований на кінець року удар на Угорщину. Повторюю: якщо внаслідок твоїх спроб приватної помсти операція зазнає фіаско, я зроблю висновки. Суворі. Буду безжальним. Пам’ятай про це. Пам’ятатимеш?
113
Псалом 18; 42–43.
— Пам’ятатиму.
— Прекрасно. А тепер… Рейнмаре, брат Неплах доніс мені, що ти спец у… гм… нетрадиційній медицині. А мені кості страшенно ломить… Ти можеш це заговорити? Вилікувати якимось закляттям?
— Брате Прокопе… Магія заборонена… Чарівництво — це peccatum mortalium [114] …
— Перестань триндіти, добре? Я питав, чи ти можеш вилікувати.
— Можу. Прошу показати, де болить.
114
Смертний гріх (лат.).
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
“Чи я вже його десь бачив? — думав, дивлячись на свого гостя, Вендель Домараск, magister scholarum [115] колегіатської школи Святого Хреста в Ополі. — Чи я його десь бачив? І якщо так, то де? У Кракові? У Дрездені? В Опаві?”
З-за вікна долинали голоси учнів, які хором декламували строфи “Фіваїди” Стація. Раз по раз декламацію переривав вереск — це сигнатор, що наглядав за класом, за допомогою різки виправляв чиюсь латину і заохочував до успіхів у навчанні.
115
Керівник і вчитель колегіатської школи.
Гість був високий, такий худий, що аж мало не кістлявий, але в ньому відчувалася сила. Сивувате волосся було зачесане так, як це було прийнято серед кліру, а фетрова шапка, Вендель Домараск побився б об заклад на що завгодно, прикривала тонзуру або слід від неї. Прибулець також міг би — щодо цього магістр теж готовий був закластися — по-чернечому опустити очі, покірно схилити голову, скласти руки і бурмотіти молитву. Міг би. Якби хотів. Зараз він явно не хотів. Дивився магістрові просто в очі.
Очі прибульця були дуже дивні. Своєю нерухомою гостротою вони непокоїли, будили тисячі мурашок за коміром і на спині. Але найдивнішим був їхній колір — колір заліза, старого, потемнілого, вислуженого клинка ножа. Це враження посилювали рудуваті плямки на райдужках, чисто тобі сліди іржі.
— Ecce sub occiduas versae iam Noctis habenas asrorumgue obitus, ubi primum maxima Tethis imu… impulit… Ай! О Боже!
Вендель Домараск, magister scholarum колегіатської школи Святого Хреста в Ополі, а водночас головний резидент таборитської розвідки, шеф і координатор шпигунської мережі в Шльонську, тихо зітхнув. Він знав, ким був прибулець, його попередили, що той прибуде. Він знав, за чиїм наказом прибулець прибув і чий авторитет представляє. Він знав, які прибулець має повноваження, знав, що той має право наказувати, знав також, що загрожує за невиконання його наказів. Більше Домараск не знав. Нічого більше. Особливо ж того, як прибульця звати.
— Айно, так, милостивий пане, — він врешті-решт вирішив вжити форму настільки ж ввічливу, наскільки й безпечно-нейтральну. — Нелегко нам тут у Шльонську останнім часом. Я не кажу вам цього, зрозумійте, щоб відкручуватися від завдань або виправдовувати неробство, у жодному разі, я докладаю старань, брат Прокоп може бути впевнений…
Він не договорив. Залізний погляд прибульця, як виявилося, з-посеред інших властивостей мав також дивовижну властивість вгамовувати словесні потоки.
— У лютому минулого року, — Вендель Домараск перейшов на коротші й конкретніші речення, — виникнув, як ви, мабуть, знаєте, Стшелінський союз Шльонські князі, старости і ради Вроцлава, Свидниці, Явора і Клодзька. Мета: мобілізація армії для удару на Чехію. А перед мобілізацією — ліквідація чеських сіток агентів, які діють у Шльонську.
Прибулець кивнув головою на знак, що йому відомо. Але залізні очі не змінили виразу.
— Нам завдали потужного удару, — безпристрасно продовжив шпигун. — Єпископська інквізиція, контррозвідки Альбрехта Колдіца і Пуги з Частоловиць. Абати з Генрикова, Кам’янця і Кшешова. Восени спіймали свидницького резидента й кількох наших людей у Вроцлаві. Когось змусили давати свідчення або хтось зрадив, бо вже в другу неділю адвенту схопили групу з Явора. Узимку заарештували більшість агентів з району Ниси. А цього року нема місяця, щоби хтось не провалився… Або щоб когось не вбили. Шириться терор. Ті, хто нам сприяє, гинуть. Гинуть купці, які співпрацюють з нами… Людей охопив страх. Вербувати нових агентів у таких умовах важко, інфільтрувати важко, зростає ризик зради й провокації. Брата Прокопа, я розумію, не цікавлять труднощі, а результати, наслідки… Перекажіть, що ми робимо, що можемо. Робимо своє. Я роблю своє. Дотримуюся принципів ремесла — і роблю своє…