Божі воїни
Шрифт:
Усі, в тому числі й Рейневан, знали, у чім річ. Від квітня 1424 року в Королівстві Польському діяв Велюнський едикт, підписати який короля Ягелла вимусили єпископ Олесницький, Люксембуржець і папські легати. Едикт — хоча в ньому не згадувалося ні прізвище Гуса, ні слово “гусити”, - говорив expressis verbis [103] про Чехію як про територію, “заражену єрессю”, забороняв полякам торгувати з Чехією і взагалі виїжджати до Чехії, а тим, які там перебували, наказував негайно повертатися. Неслухняних очікували інфамія [104] і конфіскація маєтків. Крім того, стосовно гуситів едикт радикально змінював юридичну кваліфікацію — з прогрішення, яке доти в Польщі каралося виключно
103
Чітко, виразно (лат.).
104
Позбавлення честі (з лат. infamia), що супроводжувалося позбавленням всіх або частини цивільних прав.
105
Злочин проти короля і королівства (лат.).
Чехів, природно, це розізлило: Польщу вони вважали братньою і приязно налаштованою країною, а тут замість очікуваного спільного фронту проти “Німчизни” зненацька така образа, замість фронту — афронт. Однак більшість зрозуміла мотиви Ягелла й правила заплутаної гри, що її йому доводилося вести. Незабаром також стало помітно, що едикт був страшний тільки своєю буквою — і буквою все й закінчилося. Тому коли чех говорив “велюнський едикт”, то, як правило, підморгував або додавав якийсь дотеп. Як оце зараз Прокоп.
— Нічого, нехай-но тільки хрестоносці за Дрвенцу [106] рушать, Ягелло тут-таки про свій гучний едикт забуде. Знає-бо, що якби довелося допомоги проти німців шукати, то ж таки, мабуть, не в Римі.
— Гм, — відповів Рачинський. — Факт, не заперечуватиму. Але щоби страху я не мав, теж не скажу. Їду, щоправда, таємно. Але самі знаєте, як воно з новим законом: кожен одразу стає наввипередки пильним, кожен хоче похвалитися запалом, показати себе — а раптом похвалять і підвищать. Тому й має Збишко Олесницький до своїх послуг армію донощиків. А той Єнджей Мишка, єпископський вікарій, цей покруч, псячий син, має ніс, як у пса, і як пес винюхує, чи часом біля короля Владислава не крутиться якийсь гусит… Вибачте, я хотів сказати…
106
Дрвенца — річках Польщі поблизу Торуня, притока Вісли.
— Ти хотів сказати “якийсь гусит”, - холодно відрізав Прокоп. — Не будемо чіплятися до слів.
— Так, правда… Але я до короля радше не наближуся. У Заторі я зустрічаюся з Яном Менжиком з Домброви, партизаном [107] нашої справи, ми разом їдемо до Пєскової Скали, там таємно зустрічаємося з паном Пйотром Шафранцем, підкоморієм краківським. А пан Пйотр, людина дуже до нас прихильна, королеві Владиславові посольство повторить.
— Айно, айно, — замислено сказав Прокоп, підкручуючи вус. — Самому Ягеллові тепер не до послів. Тимчасом він має інші гризоти.
107
Партизан — прибічник (заст.).
Присутні обмінялися багатозначними поглядами. Вони знали, в чім річ, звістка розлетілася швидко і широко. Королева Сонька, дружина Ягелли, була звинувачена у віроломстві й подружній зраді. Вона попустила гальма сорому, як пліткували, щонайменше із сімома лицарями. У Кракові тривали арешти й розслідування, а Ягелло, зазвичай спокійний, казали, рвав і метав.
— На тобі, брате Вишеку, велика відповідальність. Наші посольства до Польщі досі якось не вельми вдавалися. Досить згадати Гинека з Кольштейна. Тому перш за все
108
За дорученням, замість якоїсь особи (лат.).
Вишек Рачинський поклонився.
— На твій розсуд і відчуття залишаю, — тягнув далі Прокоп Голий, — з ким ти ще в Польщі порозмовляєш і до кого наблизишся. Кого промацаєш. Бо мусиш знати, що я ще не вирішив, до кого я зі своїм посольством вирушу. Хотів би до Ягелла. Але за несприятливих обставин не виключено, що до Вітольда.
Рачинський відкрив рота, але промовчав.
— З князем Вітольдом, — втрутився Прокупек, — нам по дорозі. У нас подібні плани.
— У чому подібні?
— Чехія від моря до моря. Така наша програма.
Вираз обличчя Вишка, видно, був надто промовистим, бо Прокупек негайно поспішив роз’яснити.
— Бранденбург, — заявив він, тицяючи пальцем у мапу, — це земля, що з правіку належить чеській короні. Люксембуржці просто-напросто збули Бранденбург Гогенцоллернам, не штука буде скасувати цю оборудку. Сигізмунда Люксембурзького ми скасували як короля, скасуємо і його ґешефти. Заберемо, що наше. А якби німаки стали смикатися, то поїдемо туди возами і начистимо їм сраку.
— Розумію, — сказав Рачинський. Але вираз його обличчя особливих змін не зазнав. Прокупек це бачив.
— Маючи Бранденбург, — продовжив він далі, - візьмемося за Орден, за хрестоносців. Виженемо проклятих тевтонців з-над Балтики. І вже маємо море, хіба ні?
— А Польща? — холодно запитав Вишек.
— Польщі, - спокійно долучився Прокоп Голий, — на Балтиці не залежить, це було видно по Грюнвальді. Це було видно по Мельненському мирі [109] . Це чітко видно по нинішній політиці Ягелла, а радше Вітольда, бо Ягелло… Гм, прикро визнати, але що вдієш, таке життя, кожному з нас доведеться колись стати дідом. А щодо інтересів Вітольда, то вони на сході, а не на півночі. Тож ми візьмемо собі Балтику, позаяк… Як це ти кажеш, Шарлею?
109
Мирний договір 1422 р. між Річчю Посполитою і Тевтонським орденом.
— Res nullius cedit occupanti.
— Зрозуміло, — кивнув головою Вишек. — Отже, одне море є. А друге?
— Поб’ємо турків, — стенув плечима Прокупек, — і вже в нас буде Чорне море. Чехія стане морською державою, і баста.
— Як бачиш, брате Вишеку, — підхопив з усмішкою Прокоп Голий, — ми дуже поступливі. Нам з усіма по дорозі, та й з нами всім користь і вигода. Ягеллі ми забезпечимо спокій від Ордену, Вітольдові дамо свободу дій на сході, нехай собі там завойовує і привласнює, що схоче, хоч би й Москву, Великий Новгород і Переяслав-Рязанський. Папі теж, певно, піде на користь, коли ми винищимо хрестоносців, які вже понад міру розрослися і возгордилися. Здійснимо пророцтво святої Бригіди, цього разу повністю й остаточно. А коли за турків візьмемося, то Святий Отець теж радше втішиться, ніж засмутиться, чи не так? Як ти думаєш? Вишек Рачинський залишив свої думки при собі.
— То я маю, — запитав він, — повторити це Шафранцеві?
— Брате Вишеку, — посерйознішав Прокоп. — Ти добре знаєш, що передати. Ти ж наша людина, правовірний християнин, причастя приймаєш з Чаші, як і ми. Але ти поляк і патріот, тому роби так, щоб для Польщі теж була вигода. Адже хрестоносець — це й для Польщі загроза, Грюнвальд мало що поміг, Тевтонський орден і далі нависає над вами, наче Дамоклів меч. Прислухається король Владислав до папських жалів і благань, приєднається до хрестових походів, вишле на нас польське військо — а хрестоносці негайно вдарять з півночі. Вдарять бранденбуржці й шльонські князі. І Польщі прийде кінець. Польщі прийде кінець, брате Вишеку.