Божі воїни
Шрифт:
Теггендорф і Брем, які стояли при протилежних кутках столу, обидва в просторих церемоніальних шатах, упівголоса інтонували приписані обрядом псалми. Вони саме закінчили “Ecce quam bonum” [85] і починали “Dominus inluminatio mea” [86] .
Бездєховський наблизився. На ньому були білі шати й гостроверхий капелюх завдовжки з лікоть, розписаний ієрогліфами. Він тримав athame — двосічний стилет з рукояткою зі слонової кістки, абсолютно необхідний для гоеції [87] реквізит.
85
Псалом 132 (“Оце яке добре”).
86
Псалом 26 (“Господь моє світло”).
87
Гоеція — чаклунство (лат.), розділ магії, який займається викликанням духів.
— Athame, — голосно промовив він. — Ти, що є Атанатос, той, хто не знає смерті, і який є al-dhame, знаком крові! Conjuro te cito mihi obedire! [88] Hodomos! Helon, Heon, Homonoreum! Dominus inluminatio mea, quem timebo? Dominus protector vitae meae a quo trepidabo? [89]
Бездєховський по черзі торкнувся лезом аташе полум’я свічі, води й солі.
— Заклинаю тебе, — промовляв він за кожним разом, — Істото Вогню, іменем Сили: нехай покине тебе привид і нічна мара. Заклинаю тебе, Істото Води, іменем Сили: викинь із себе всяку нечистоту й бруд. Іменем Сили, іменем Амбріела й Ехесатіела, будь благословенна, Істото Солі, хай полишить тебе зла воля демонів. І хай добро Творця повернеться на її місце.
88
“Заклинаю тебе негайно мені підкоритися!” (лат.).
89
“Господь моє світло й спасіння моє.
– кого буду боятись? Господь — твердиня мого життя, — кого буду лякатись?” (Псалом 26; 1).
Сватоплук Фраундіншт, який асистував старцеві, підійшов і подав йому агсігауе — ніж, що закінчувався гаком. Бездєховський виконав ним у повітрі чотири ритуальні рухи.
— Усіма іменами Бога, Адонай, Ель, Елохім, Елохе, Зебаот, Еліон, Есцерхіе, Ях, Татраграматон, Садай, наказуємо вам, демони, які тут кружляють і присутні в астральній своїй іпостасі, постати перед нами у ґречній формі, людській постаті, не викривленими ані жодною деформацією, ані потворністю, здатними до мови зв’язної та осмисленої, здатними відповідати на запитання, які вам будуть задані. Прибувайте і будьте нам покірні, наказую вам Даніелем, Гедіелем і Теодоніелем, Кларімом, Габданом та Інглотом! Прибувайте!
Природно, нічого не сталося, ніхто не прибув і ніхто не з’явився. Але на етапі кон’юрації це було досить нормально.
— Ego vos invoco, — продовжив Бездєховський, піднімаючи arctrave, — et invocando vos conjure, per eum cui obedient omnes creaturae, et per hoc nomen ineffabile, Tetragrammaton Jehovas, in quo est plasmatum omne saeculum, quo audito elementa corruunt, ar concutitur, mare retrograditur, ignis extinguitur, terra tremit, omnesque exercitus Coelestium, Terrestrium et Infernorum tremunt et turbantir! Venite, venite, quid tardatis? Imperat vobis Rex regum! Тітеїп, Азія, Гин, Єн, Міносел, Ахадан, Вай, Ей, Хаа, Еє, Екзе, Екль, Ель, Ва, Ваа, Вааааа! {7}.
У міру промовляння заклять голос мага наростав, сягав усе вищих регістрів, під кінець це було вже майже виття, нелюдський, неприродний виск. Повітря відчутно вібрувало, свічі заіскрилися і пригасли. Раптом засмерділо звіринцем, повіяло смородом гнилизни й лев’ячої сечі. Пітьма, що наповнила кімнату, згустилася, набрала форми, надулася, як купчаста хмара. Усередині хмари щось рухалося, переливалося, звивалося, ніби вугри у мішку, ніби клубок гадюк. Рейневан бачив, як у клубку раптом загорілися налиті кров’ю очиська, як заклацали страшні зубаті щелепи, як замаячіли потворні фізіономії. Його здивування швидко перетворювалося на переляк: не тільки зі страху перед цією жахливою потворою, а й від думки, що Самсона і справді щось могло з нею поєднувати.
Але Ян Бездєховський з Бездєхова — сумніватися було годі — був могутнім магом, усе було під його контролем. Під силою його закляття посипалася штукатурка зі стелі, полум’я свіч змінило колір на червоний, а потім на блакитний. Пролунали рик і грюк, і страхітливе гадюччя застигло антрацитно-чорною кулею, поверхня якої, здавалося, поглинає світло. Після наступного заклинання куля зникла зі свистом. Самсон Медок, який лежав на столі, напружився, затрясся. А потім ослаб і лежав нерухомо.
– Іменем Кратара! — промовив Бездєховський. — Іменем Капітеля! Закликаю тебе, істото! Говори, ким ти є. Правдиво і без обману говори, хто ти і що ти!
Тіло Самсона знову сильно задрижало.
— Verum, sine mendacio, certum verissimum, — промовив його трохи змінений голос. — Quod est inferius est sicut quod est superius, et quod est superius est sicut qoud est inferius, ad perpetranda Miracula Rei Unius {8}.
Радім Тврдік, який сидів біля Рейневана, голосно зітхнув, Щепан з Драготуш вилаявся собі під ніс.
— Це, — пошепки пояснив він, бачачи його питальний погляд, — це “Tabula Smaragdina”. Він говорить словами Гермеса Трісмегіста. Так, ніби… Так, ніби…
— Так, ніби насміхається з нас, — закінчив пошепки Йошт Дун.
– Іменем Альфароза! — здійняв руки Ян Бездєховський. — Іменем Бедрімубала! Per signum Domini Tau! Хто ти? Говори! Де істина?
— Відділяй землю від вогню, — майже негайно відповів голос Самсона. — З великою дбайливістю відділяй те, що тонке, від того, що щільне. І Потенція здійметься з землі до неба, після чого знову на землю опуститься і візьме в себе сили всіх істот вищих і нижчих. Тоді посядеш славу світу цього. І всяка темрява тебе
полишить.
— Вазотас, Замарат, Катіпа! — закричав Бездєховський. — Астросхіо, Абедумабал, Асат! Говори! Закликаю тебе говорити!
Довгий час панувала тиша, яку порушувало тільки потріскуванням свічок.
— Completum est… — прозвучав нарешті спокійний голос Самсона. — Completum est quod dixi de Operatione Solis {9}.
Не допомогли ні заклинання, ні імена Бога, не допоміг ні Астросхіо, ні Абедумабал. Не допомогли ритуальні жести, які виконувалися над Самсоном за допомогою athame й arctrave. Не допомогли ароматні суфумігації. Не допомогло aspergillum з вербени, барвінку, шавлії, м’яти і розмарину. Безсилим виявився як “Більший”, так і “Менший ключ Соломона”, не найкращим чином показали себе й “Enchiridrion” та “Grand Grimoire”. Магія ледве не розвалила будинку, але Самсон не озвався більше жодним словом.
Чарівники “Архангела” вдавали, ніби їх не обходить фіаско, казали, що це нічого, перша чарка колом, і що ще буде видно. Ян Бездєховський, якому робити добру міну було найважче, здобувся тільки на те, щоби пригадати кілька подібних випадків заміни особистості — йшлося, зокрема, про казус Поппо фон Остерни, великого магістра Ордену Хрестоносців. Запахло песимізмом, бо в тому випадку всі старання прусських чародіїв ні до чого не привели — Поппо фон Остерна до кінця свого життя, до самої смерті в 1256 році був “інакшим” — про що, зрештою, ніхто не шкодував, оскільки справжній Поппо був страшенним негідником.