Божі воїни
Шрифт:
— До ваших послуг… До послуг… Чого панове бажають? З-за прилавка — точнісінько так само, як більш ніж рік тому, на
Усікновення Глави Святого Івана Хрестителя, — виринув, поблискуючи в напівмороці лисиною, Бенеш Кейвал.
— То чим, — запитав він, точнісінько так само, як і тоді. — То чим можу служити?
— Cremor tartari [59] , - запитав знічев’я Сватоплук Фраундіншт, — маєте?
— Cremor, — аптекар потер лисину, — tartari?
59
Білий винний камінь (лат.).
— Саме так. А ще мені треба трохи unguentum populeum [60] .
Рейневан ковтнув слину зі здивування. Судячи з того, що він почув, Сватоплук Фраундіншт мав бути в аптеці “Під Архангелом” знаним і шанованим відвідувачем, а лисий аптекар справляв враження людини, яка бачить його вперше в житті.
— Unguentum є, свіжоприготоване… А от з cremor tartari нині нелегко… А багато треба?
— Десять драхм [61] .
— Десять? Стільки, може, ще й знайдеться. Пошукаю. Заходьте всередину, панове.
60
Тополина мазь (лат.) — знеболювальна мазь на рослинній основі.
61
Драхма — З,73 г.
Лише значно пізніше Рейневан довідався, що ритуал привітання, на перший погляд ідіотичний, був умотивований. Конгрегація аптеки “Під Архангелом” діяла в глибокій конспірації. Якщо все було гаразд, відвідувач аптеки просив два, завжди два різні препарати. Якби він попросив один, то це б означало, що його шантажують або що за ним стежать. А якби в самій аптеці були засада і мишоловка, Бенеш Кейвал попередив би про них тим, що мав би лише половину потрібної кількості одного з них.
За прилавком, за дубовими дверима, ховалася власне аптека — з типовим для аптеки оснащенням: тут були й шафа з тисячею шухлядок, і численні слоїки й бутлі з темного скла, і латунні ступки, і терези. Під стелею на шнурку висіло засушене чудовисько, стандартна декорація чарівницьких лабораторій, аптек та штукарських будок — сирена, напівдівиця, напівриба, хоч насправді то був препарований скат. Відповідним чином розпластана, розтягнута на дошці й висушена риба справді набувала “сиренячої” форми: ніздрі імітували очі, а виламані хрящі плавників — плечі. Фальсифікати виробляли в Антверпені та Генуї, куди скати потрапляли від арабських купців або всюдисущих португальських мореплавців. Деякі були виготовлені так вдало, що їх насилу можна було відрізнити від справжніх морських сирен. Проте існував один безвідмовний критерій автентичності — справжні сирени були щонайменш у сто разів дорожчі, тому жодна аптека не могла собі їх дозволити.
— Антверпенська робота, — Шарлей поглядом знавця оцінив засушену гидоту. — Я сам колись сплавив кілька подібних. Йшли як гарячі пиріжки. У Вроцлаві, в аптеці “Під золотим яблуком”, одна висить ще й досі.
Бенеш Кейвал поглянув на нього з цікавістю. Він єдиний з чарівників “Архангела” не був працівником університету. І навіть не навчався у ньому. Аптеку ж просто отримав у спадок. Проте він був незрівнянним фармацевтом і майстром приготування ліків — чародійних і звичайних. Його фірмовим препаратом був афродизіяк з перетертих на порошок сироїжок, кедрових горішків, коріандру й перцю. Жартували, що після прийому цього препарату навіть небіжчик зіскакував з мар і щодуху мчав до борделю.
– Ідіть, панове, до нижньої кімнати. Там уже всі зібралися. Чекають на вас.
— А ти, Бенешу, не йдеш?
— Я хотів би, — зітхнув аптекар, — але мушу стояти за прилавком. Люди весь час приходять. Я пророкую лихо цьому світу, якщо у ньому стільки хворих і зболених, які залежать від ліків.
— А може, — усміхнувся Шарлей, — це тільки іпохондрія?
— Тоді я пророкую цьому світу ще більшу більше лихо. Поспішіть, панове, Ага, Рейневане! Обережно з книгами.
— Буду обережно.
З аптеки був вихід на подвір’я. Зелений від моху колодязь наповнював повітря нездоровою вологою, у цій справі його невтомно підтримував кривулястий кущ бузку, який кидав тінь на мур і виростав, здавалося, не з землі, а з купи прілого листя. Кущ успішно маскував невеликі двері. Одвірок був майже повністю затягнутий павутинням. Грубо й густо. Було очевидно, що вже багато років у ці двері ніхто не входив.
– Ілюзія, — спокійно пояснив доктор Сватоплук, встромляючи руку в кокон павутиння. — Ілюзорна магія. Зрештою, проста. Навіть шкільна.
Двері під натиском відчинилися досередини — разом з ілюзорним павутинням, яке на відкритих дверях виглядало як обрізаний ножем шматок грубої повсті. За дверима були гвинтові сходи, що вели нагору. Сходи були круті та такі тісні, що, входячи, ніяк не можна було вберегтися від того, щоб не вимазати плечі штукатуркою зі стін. Кілька хвилин хекання — і виникали наступні двері. Їх уже ніхто не маскував.
За дверима була бібліотека, повна книг. Крім книг, сувоїв, папірусів і кількох різних чудернацьких експонатів там не було нічого. Ні на що більше не вистачило місця.
Купи інкунабул лежали просто всюди, не можна було й кроку ступити, щоб не спіткнутися об щось на кшталт “Summarium philisophicum” Ніколя Флямеля, “Kitab Al-Mansuri” Разеса, “De expositione specierum” Моріена або “De imagine mundi” Гервазія з Тільбері. За кожним необережним кроком боляче ранив у кісточку кутий ріг оправи твору такого масштабу, як “Semita recta” Альберта Великого, “Perspectiva” Вітлона, “Illustria miracula” Цезарія Гейстербахського. Досить було необачно зачепити шафу, як на голову падала “Philisophia de arte occulta” Артефія, “De universo” Вільгельма Овернського або “Opus de natura rerum” Томи з Кантімпре.
У всьому цьому балагані можна було нехотячи наштовхнутися на щось або випадково торкнутися чогось такого, чого не рекомендувалося торкатися без дотримання надзвичайної обережності. Річ у тім, що часом траплялося, що гримуари, трактати про магію та списки заклинань наводили чари самі й несамохіть: досить було необачно зрушити, стукнути, ляснути — і нещастя як уродилося. Особливо небезпечним у цьому сенсі був “Grand Grimoire”, дуже грізними могли виявитися й “Aldaraia” та “Lemegeton”. Уже під час другого свого візиту до “Під Архангелом” Рейневан мав необережність скинути з заваленого книгами й сувоями столу грубезне томисько, яким виявився, ні більше ні менше, “Liber de Nyarlathotep”. Тієї ж миті, коли стародавня і липка від масного пилу інкунабула гримнула об підлогу, задрижали стіни й вибухнули чотири з шести слоїків з гомункулами, що стояли на шафі. Один гомункул перетворився на птаха без пір’я, другий — на щось подібне до восьминога, третій — на пурпурового й агресивного скорпіона, а четвертий — на мініатюрного папу римського в понтифікальних шатах. Перш ніж хоч хто-небудь встиг хоч що-небудь зробити, усі чотири розпливлися в зелену мазь з огидним запахом, причому папа-карлик ще встиг проскрипіти: “Beati immaculate [62] , Cthulhu fhtagn!”. Було з біса багато прибирання.
62
Блаженні незаплямовані (лат.).
Більшість архангельських чарівників цей інцидент звеселив, але кілька з-поміж них не грішили почуттям гумору, тому Рейневан, м’яко кажучи, не надто виріс у їхніх очах. Однак лише один з магів ще довго після цього випадку дивився на нього вовком і сильно давав йому відчути, що таке антипатія.
Останнім, як легко здогадатися, був бібліотекар та опікун книгозбірні.
— Здрастуй, Щепане.
Щепан з Драготуш, опікун книгозбірні, підняв голову з-над багато ілюмінованих сторінок “Archidoxo magicum” Аполонія Тіанського.