Божі воїни
Шрифт:
— Слухаю уважно. І з дедалі більшим занепокоєнням.
— Я дуже хотів би добратися до тих сучих синів, які вбили Петерліна. Особливо до того Біркарта Грелленорта. Шарлей покрутив головою, зітхнув.
— Оцього я й боявся. Що ти це скажеш. А чи пригадуєш ти, дорогий Рейнмаре, Шльонськ два роки тому? Чорних вершників, які волають: “Ми тут!”? Кажанів у Цистерціанському бору? Тоді наші задниці врятував Гуон фон Сагар. Якби тоді Гуон не нагодився вчасно, то шкури з наших задниць, гарно висушені, висіли би в того Біркарта над каміном. Я вже не згадую про той несуттєвий факт, що цей Біркарт явно є прислужником єпископа Конрада, наймогутнішої особи в цілому Шльонську, людини, якій досить ворухнути мізинцем, щоб нас посадили на палі. Та й сам цей Грелленорт — теж не якийсь там звичайний розбійник, а чарівник. Тип, який вміє перетворюватися на птахів, а ти, кажеш, хочеш до нього добратися? Цікаво, як?
— Спосіб знайдеться. Спосіб завжди знайдеться, було б тільки щире бажання. І трохи кмітливості. Я знаю, що це божевілля — повертатися на Шльонськ. Але навіть божевільні заходи можуть бути успішними, якщо божеволіти згідно з розумним планом. Чи не так?
Шарлей уважно на нього подивився.
— Я помічаю, — заявив він, — виразний і цікавий вплив твоїх нових зв’язків. Я думаю, ясна річ, про славнозвісну компанію з аптеки “Під Архангелом”. Не сумніваюся, що від них можна навчитися безліч речей. Клопіт у тому, щоб із безлічі речей вміти вибрати ті, яких варто навчитися. Як у тебе з цим?
— Я стараюся.
— Похвально. А скажи-но мені, як ти взагалі з ними покумався? Це ж, напевно, було нелегко?
— Не було, — Рейневан усміхнувся своїм спогадам. — Щиро кажучи, знадобився випадок на межі чуда, збіг обставин. І уяви собі, це сталося. Одного спекотного липневого дня Року Божого 1426.
Сватоплук Фраундіншт, головний лікар шпиталю Хрестоносців із Зіркою при Камінному мості, був чоловіком у розквіті літ, поставним і гарним настільки, щоб без особливих зусиль спокушати і при першій-ліпшій нагоді грати вигнаних гуситами з їхнього власного монастиря дореволюційних бенедиктинок, які працювали в шпиталі. Не траплялося й тижня, щоб не було чути, як затягнута лікарем до комірчини сестричка стогне, ойкає і закликає святих.
Що Сватоплук Фраундіншт є чарівником, Рейневан підозрював від самого початку, від першого дня, коли він пішов на роботу до госпітальєрів і почав асистувати хірургові під час операцій. По-перше, Сватоплук Фраундіншт, колишній вишеградський канонік, doctor medicinae Карлового університету, який мав licentia docendi в Салерно, Падуї і в Кракові, був учнем Матвія з Бехині, близького співпрацівника славнозвісного Бруно з Осенбрюге. Метр Бруно з Осенбрюге був свого часу ходячою легендою європейської медицини, а Матвія з Бехині сильно підозрювали в потягові до алхімії та магії, як білої, так і чорної. І навіть той факт, що Сватоплук Фраундіншт займається хірургією, теж багато про що свідчив: університетські медики хірургією рук не бруднили, залишаючи її катам і цирульникам, вони не опускалися навіть до флеботомії [53] , яку з власних кафедр вихваляли як засіб від усіх хвороб. Ті ж лікарі, які були магами, хірургією не гребували й добре на ній зналися — а Сватоплук Фраундіншт був просто-таки надзвичайно вмілим хірургом. Якщо додати до цього типові маньєризми в мові та жестах, якщо докинути перстень з пентаграмою, що його він носив цілком відкрито, якщо доповнити картину несуттєвими на перший погляд натяками, які робилися нібито знічев’я, то можна було бути майже впевненим. Впевненим у тому, що Сватоплук Фраундіншт мав з чорнокнижництвом не тільки побіжний контакт і що він намагається випробувати Рейневана на предмет власне таких ось обставин. Певна річ, Рейневан дуже остерігався, лавірував й оминав пастки так спритно, як тільки міг. Часи були ненадійні, не можна було бути впевненим ні в кому і ні в чому.
53
Кровопускання (букв. з гр. “розтинання жил”).
Аж одного дня, в липні, напередодні святого апостола Якова, сталося так, що з тартака, розташованого неподалік, до шпиталю принесли трача, небезпечно пораненого пилкою. Кров текла як з відра, а Фраундіншт, Рейневан і дореволюційна бенедиктинка робили, що могли, щоб текти перестало. Це їм не вдавалося, може тому, що рана була надто велика, а може, просто їм випав невдалий день. Коли йому в черговий раз просто в око бризнула кров з артерії, доктор Сватоплук заматюкався у три поверхи, так бридко, що бенедиктинка спочатку похитнулася, а потім втекла. А доктор застосував закляття перев’язування, яке називали також “чарами Алкмени”. Він зробив це одним жестом й одним словом, Рейневан ніколи в житті не бачив настільки вміло зробленого закляття. Артерія негайно закрилася, кров моментально почала чорніти й згортатися. Фраундіншт повернув до Рейневана залите кров’ю обличчя. Було очевидно, чого він хоче. Рейневан зітхнув.
— Quare insidiaris animae meae? [54] — пробурмотів він. — Чому ти чигаєш на мене, Сауле?
— Я демаскувався, тож ти також мусиш, — вишкірився чарівник. — Ну ж бо, обережна ворожко з Ен-Дора. Не бійся. Non veniet tibi quincquam mali [55] .
Вони промовили заклинання разом, в унісон, і силою потужної колективної магії перев’язали і закрили всі судини.
– І оцей-от doctor medicinae, — здогадався Шарлей, — ввів тебе до конгрегації магів, яка збирається в аптеці “Під Архангелом”. Тієї, до якої ми власне наближаємося.
54
“Чому чигаєш на душу мою?” (Перша книга Самуїлова, 28; 9, пор. також 24; 12).
55
“Не спіткає тебе вина” (Перша книга Самуїлова, 28; 10; дослівно: тобі не станеться нічого поганого (лат.)).
Шарлеєві здогадувався правильно. Вони були на Сукенницькій, аптека вже виднілася за рядом прядилень, ткалень і крамниць з тканинами. Над входом, високо над дверима, нависав ерке$ з вузесенькими віконцями, прикрашений фігурою крилатого архангела. Фігура вже досить сильно відчула на собі зуби часу, так що годі було розпізнати, котрий це з архангелів. Рейневан же ніколи не запитував. Ні тоді, коли Фраундіншт привів його сюди уперше, — у серпні 1426 року, у день Усікновення Глави Святого Івана Хрестителя [56] , що випав тоді на четвер, ані згодом.
56
29 серпня.
— Перш ніж ми туди увійдемо, — Рейневан знову зупинив Шарлея, — ще одна річ. Прохання. Дуже тебе прошу стримуватися.
Шарлей тупнув, щоб відліпити від черевика решту купки — на перший погляд собачої, хоча не можна було бути впевненим, бо поблизу крутилися й діти.
— Ми, — з натиском продовжив Рейневан, — маємо перед Самсоном борг.
— По-перше, — Шарлей підняв голову, — ти вже це казав. По-друге, тут нема про що говорити. Він наш друг, і цими трьома словами все сказано.
— Я радий, що ти так до цього ставишся. Віриш ти в це чи не віриш, сумніваєшся чи ні, але погодься з фактом. Самсон у нашому світі ув’язнений. Він, як інклюз [57] , замкнутий у чужій для нього тілесній оболонці, зрештою, визнай, не надто привабливій. Він робить усе, що може, щоб звільнитися, шукає допомоги… Можливо, він нарешті знайде її тут, у Празі, “Під Архангелом”, може, саме сьогодні… Бо якраз…
57
Дух, ув‘язнений у якомусь предметі (амулеті, монеті тощо).
— Бо якраз, — перебив з легким відтінком роздратування в голосі демерит, — прибув із Зальцбурга й зупинився “Під Архангелом” славетний на весь світ маг, magnus nigromanticus [58] . Те, що не вдалося празьким чарівникам, можливо, вдасться йому. Ти вже мені про це казав. Щонайменше кілька разів.
— А ти щоразу пирскав сміхом і корчив глузливі гримаси.
— Це в мене несамохіть. Я так реагую, коли чую про магію, про інклюзи…
— Тому я прошу тебе, — досить різко перебив Рейневан, — сьогодні стримати свої реакції. Щоб ти, пам’ятаючи про дружбу зі Самсоном, не пирскав і не корчив гримас. Обіцяєш?
58
Великий чорнокнижник (лат.).
— Обіцяю. Не корчитиму гримас. Закам’яніле обличчя. Ні разу, хай мене Бог покарає, не вибухну реготом, коли зайде мова про чари, про демонів, про паралельні світи і буття, про астральні тіла, про…
— Шарлею!
— Мовчу. Заходимо?
— Заходимо.
В аптеці було темно, враження пітьми посилювалося кольором дерев’яної оббивки стін і меблів. Той, хто заходив із сонця, як оце вони зараз, якийсь час не бачив зовсім нічого. Можна було тільки стояти, кліпати очима та втягувати ніздрями важкий запах пилюки, камфори, м’яти, меду, амбри, селітри й терпентину.