Божі воїни
Шрифт:
Теггендорф не втрачав надії, infortunium [90] він приписував звичайному невезінню, посилався на Алькінді і невтомно розводився про шайтанів, гулів, джинів, та іфритів. Фраундіншт й Едлінгер Брем звинувачували dies egiptiaci, нещасливі єгипетські дні, до таких, на їхню думку, належала та пам’ятна п’ятниця тридцять першого серпня 1425 року, день екзорцизмів у шльонському монастирі бенедиктинців. Погана “єгипетська” аура, казали вони, спотворила тоді екзорцизм та його наслідки, через це справа стала вкрай нетиповою і повернути її назад буде важко. Телесма, своєю чергою, вважав, що нічого не можна досягти без талісманів, і обіцяв виготовити відповідні талісмани. Радім Тврдік, перш ніж його зацитькали, бурмотів щось про големів і шемів.
90
Невдача (лат.).
Щепан з Драготуш натомість розкритикував in toto [91] прийняту магами стратегію і тактику. Помилка, стверджував він, полягала не стільки в методі, бо він вторинний, скільки в меті, яку вони перед собою поставили. Приймаючи простий і незаперечний засновок, що особистість і дух Самсона Медка були невідомою силою трансплантовані в тіло придуркуватого силача, зусилля слід спрямовувати в напрямку обернення процесу, іншими словами, — до того, щоб виявити діючий фактор, оскільки nihil fit sine causa [92] . Виявивши цю causa efficiens [93] , вдасться, можливо, зробити оборотним і процес. А що роблять маги “Архангела”? Зосереджуються на спробах розвіяти таємницю, розкрити секрет, що його сам Самсон цілком виразно не хоче або не може виявити. Намагаючись дізнатися, ким — або чим — є Самсон, чарівники прагнуть заспокоїти власну цікавість і марнославство, поводяться як лікарі, які діагностують і досліджують загадкову хворобу заради самого пізнання, без тіні жалю і співчуття до людини, якої ця хвороба торкнулася.
91
У цілому (лат.).
92
Ніщо не діється без причини (лат.).
93
Діюча причина (лат.); філософський термін.
Маги обурилися і накинулися на моравця. Перш ніж розпочати лікування, скористалися метафорою, необхідно докладно розпізнати хворобу. Scire, цитували вони Аристотеля, est causam rei cognoscere [94] . Те, ким — або чим — Самсон є насправді, є ключовим елементом. Якщо й далі користуватися медичними порівняннями, то таємниця та інкогніто Самсона — це не тільки симптоми, а й сам nexus, саме ядро, сама сутність хвороби. Щоб вилікувати хворобу, треба розкрити таємницю.
94
“Знання — це пізнання причини” (лат.).
Ось вони й розкривали. Із запалом та ентузіазмом. І без сліду результату.
Самсон тимчасом устиг подружитися з усіма магами “Архангела”. З Яном Бездєховським він годинами дискутував про Бога і природу. З Едлінгером Бремом цілими днями стояв біля перегінних кубів і реторт з гаслом “solve et coagula” [95] на вустах. З Теггендорфом обговорював теорії арабських хакімів і єврейських кабалістів. Зі Щепаном з Драготуш скнів над незнаними й дуже понищеними манускриптами П’єтро ді Абано і Чекко д’Асколі. З Йоштом Дуном виготовляв талісмани, які вони вдвох пізніше випробовували в місті. З Радімом Тврдіком ходив до Влтави по шлам для виробництва големів. Для Бенеша Кейвала, прикидаючись ідіотом, робив інтервенційні закупівлі в конкуруючих аптеках.
95
“Розчиняй і згущуй” (лат.).
З усіма грав у карти, пив і співав.
Чарівники полюбили Самсона Медка. Рейневан не міг позбутися думки, що вони полюбили його настільки, що цілком занедбали будь-яку діяльність, яка могла призвести до розлуки з ним.
Двері, що вели до occultum, відчинилися, і з них вийшов Вінцентій Реффін Акслебен. Зібравши складки чорних шат, сів за стіл, залпом випив келих аліканту. Сидів у тиші й мовчанні, й сам також не озивався. Він був блідий і спотілий, піт приліпив рідке волосся до скронь і тімені.
Вінцентій Реффін Акслебен гостював у Празі проїздом. Із Зальцбурга, де він проживав, він прямував до Кракова, із циклом лекцій у тамтешній Академії. З Кракова чарівник планував їхати до Гданська, звідти, через Кролевець, — до Риги, Дерпта і Парнави [96] . З того, що Рейневан чув, остаточною метою подорожі була Уппсала. Чув він й інші речі. Те, що Акслебен, дарма що могутній, здібний і славетний чарівник, не користується повагою, бо займається одіозною некромантією та демономантією, забави з трупами й злими духами принесли йому в багатьох середовищах громадський бойкот. Поголос приписував йому знання і вміння користуватися Manusfortis, “Сильною Рукою”, - надзвичайно сильними чарами, які можна було навести одним рухом долоні. Поголоски також робили Акслебена одним із лідерів та чільних ідеологів східноєвропейських вальденсів і прихильників вчення Йоахима Флорського, а ще його пов’язували з ломбардською Стрегерією [97] . Відомо було і про дуже близькі зв’язки Акслебена з Братством і Сестринством Вільного Духа — чорнокнижників “Архангела” вельми дивувало, що під час свого перебування в Празі Акслебен скористався гостинністю в них, а не в домі “Під Чорною Ружею”, таємній празькій штаб-квартирі Братства. Одні приписували це дружнім відносинам Акслебена з Яном Бездєховським. Інші підозрювали, що некромант хоче залагодити при цьому якісь власні інтереси.
96
Кролевець — Кенігсберг (ніші Калінінград) в Росії). Дерпт — нині Тарту; Парнава — нині Пярну (обидва — Естонія).
97
Стрегерія (Stregheria) — відьомство (іт.).
— Про те, — Акслебен нарешті підняв голову, обвів присутніх поглядом, — щоб ви мені дали цього вашого Самсона назавжди, не може бути й мови, так?
Рейневан уже підводився з різкою реплікою на вустах, але його стримав стусан Шарлея. Некромант навіть не помітив цього, скидалося на те, що відповіді він шукав виключно в очах та обличчі Яна Бездєховського. Побачив відповідь, скривив губи.
— Ну звісно, розумію. А шкода. Я радо б із цим… добродієм іще побесідував. Суб’єкт він начитаний… У мові доладний… І дуже дотепний. Дуже, дуже дотепний.
— Браво, Самсоне, — шепнув Фраундіншт.
— Почастував його, — шепнув у відповідь Телесма, — “Смарагдовою Таблицею”…
— Ви не повірите, — Акслебен вирішив прикинутися, що не почув перешіптування, — що він мені сказав, будучи приспаним. Тому я залишу це для себе, навіщо балакати, якщо ви й так не повірите. Скажу тільки, що у трансі він дав мені кілька порад. Деякі з них, авжеж, я спробую застосувати, побачимо, що з цього вийде.
— Ерудит і поліглот з пикою кретина, — продовжив він після паузи, яку присвятив аліканту, — пригостив мене, крім багатьох інших, довжелезною цитатою з “Божественної комедії”. Нагадав, щоб я не піддавався спокусам марнославства. Щоби пам’ятав, що все марнота і що жодна провина не залишиться безкарною. Бо з-посеред чарівників Данте, щоправда, зустрічає в Раю Альберта Великого, але Мікаеле Скотто, Гвідо Бонаті і Азденте, покарані за некромантію, мучаться у Восьмому колі Пекла, у Malebolge, Лихосховах, у Четвертій гаті. Там вони стогнуть і плачуть, ллють рясні сльози, а дияволи в рамках мук перекрутили їм шиї і голови задом наперед, унаслідок чого ці сльози течуть їм по задницях. Приємна перспектива, чи не так? А декламував мені це, слід додати, ваш Самсон із найчистішою тосканською вимовою.
Щепан з Драготуш і Шарлей обмінялися посмішками й промовистими поглядами. Акслебен скоса глянув на них втомленими очима із синцями під ними, дав Тврдікові знак, що той може знову долити йому до келиха.
— На мить, — заявив він, — мені майнула думка: а раптом це диявол? Сам втілений диявол? Ой, не кажіть тільки, що й вам нічого такого не здавалося. Це ж достоту хрестоматійний диявольський фокус: ввести в оману, заморочити, ошукати ілюзією. Diabolus, стверджують класики, potest sensum hominis exteriorem immutare et illudere [98] . Він може це зробити багатьма способами, ото хоча би перемінивши сам орган чуття, себто наше око, домішавши чогось до очної субстанції, через що предмет, на який дивимося, ми бачимо таким, яким демон хоче, щоб ми бачили. Про це вже багато років тому писали Бонавентура, Пселл, Петро Ломбардський, писав Вітлон, писав Миколай Магні з Явора, не зайвим було би пригадати твори перелічених.
98
Диявол здатний зовнішні людські чуття спотворювати та вводити в оману (лат.).
— Бовдур, — шепнув Фраундіншт. Акслебен знову вдав, ніби не чує.
— Однак я заявляю, — він підкріпив заяву ляпасом долонею по столі, - що ми не маємо тут справи ні з дияволом, ні з випадком одержимості демоном. Втручання демонів у людське життя можливе і трапляється не так уже й рідко, ми бачили досить багато, щоб у цьому не сумніватися. Але це явище відповідає волі Творця, який дозволяє його ad gloriae sue ostensionem vel ad peccati poenitenciam sive ad peccantis correccionem sive ad nostram erudicionem. Демон сам по собі не є виконавцем. Демон — це incentor, excilator та impellator, помагач, підбурювач і підмовляч, той, хто посилює зло, яке в нас дрімає, і підбурює до поганих вчинків нашу грішну натуру. А я…