Божі воїни
Шрифт:
— Ну що? — Фрі душ Гунцледер встав, перетнув кімнату і сів за стіл. — І що? Чи ви колись бачили настільки ж руду? Хіба не вартий був проспект дуката? Якщо вже ми про заговорили, милостивий Шарлею, то від тебе я дістав тільки два. А ти ж усе-таки сам-треть увійшов. Тут же кожна пара очей у рахунок іде, хто дивиться, той платить. У нас революція. Всі рівні, пан і робітник. Гей, ти! Я не тобі говорив, а твоєму господареві. Ти вертайся, де сидів, далі собі кийок стругай. Зрештою, хіба ти маєш дуката? Чи ти коли-небудь у житті бачив дуката?
Рейневан не зразу зрозумів, до кого звертається Гунцледер. Він не відразу отямився від здивування.
— Ти глухий? — запитав Гунцледер? — Чи тільки дурний?
— Дівчина, яка танцювала, — Самсон Медок стріпнув стружку з манжета. — Я хотів би її звідси забрати.
— Що-о-о-о-о?
— Я хотів би перейняти, так би мовити, права власності на неї.
— Чого-о-о-о-о?
— Занадто розумно? — Самсон не підвищив голосу навіть на тон. — То скажу простіше: вона твоя, а має бути моя. Тож вирішімо це.
Гунцледер дивився на нього довго, немовби не міг повірити власним очам і вухам. Врешті-решт голосно фиркнув.
— Пане Шарлею? — обернувся він. — Що це за вертеп? У вас це завжди так? Він так сам по собі? Чи це ви йому так наказали?
— Він, — Шарлей довів, що навіть найбільш несподівана подія не здатна збити його з пантелику. — Він має ім’я. Його звати Самсон Медок. Я нічого йому не наказував. І не забороняв. Це вільна людина. Має право на самостійні торгові трансакції.
Гунцледер роззирнувся. Йому не сподобалися ні відвертий регіт Манфреда фон Зальма, ні пирскання Амадея Бати, ні досить-таки веселі міни решти. Вони йому не сподобалися. Це можна було запросто прочитати на його обличчі.
– Із самостійної трансакції, - процідив він, — вийде пшик. Дівка не на продаж, це раз. Я не торгую з ідіотами, це два. Забирайся звідси, бовдуре. Пішов геть. Коней доглянь, нужник почисть або ще щось. Це заклад для гравців. Не граєш — геть!
— Але ж я саме гру і мав на увазі, - відповів Самсон, спокійний як статуя. — Торгівля людьми — заняття для нелюдів і поганців. Натомість азартна гра… Що ж, при численних вадах вона має й переваги. У випадковій грі, як видно з назви, треба покластися на незбагненний випадок. Тобі не цікавий незбагненний випадок, Гунцледере? Ти ж начебто готовий до будь-якої гри. А отже, давай. Один кидок костей.
У кімнаті запала тиша. Обличчя декого з присутніх усе ще викривлювали гримаси диких веселощів, але вже ніхто вголос не сміявся. Віспувате обличчя Гунцледера стяглося, зловісно скорчилася. Кількома рухами голови він наказав своїм слугам вийти з тіні. Тоді підштовхнув до Самсона пару костей, тих, якими вони грали. Сам узяв у руку ті дві свої, жовті.
— То зіграймо, — промовив він крижаним тоном. — Один кидок. Виграєш — дівчина твоя. Тобі навіть не доведеться доплачувати, знай пана. Але якщо я викину більше, ніж ти…
Він клацнув пальцями. Один з прислужників подав йому невелику сокирку. Другий підняв натягнений арбалет. Шарлей швидко вхопив Рейневана за плече.
— Якщо я викину більше, — закінчив шулер, кладучи сокирку перед собою на столі, - то відрубаю тобі стільки пальців, скільки викину очок. На руках. А як треба буде, то й на ногах. Як там у грі випаде. І як незбагненний випадок захоче.
— Гей! — гнівно сказав Іштван Сеці. — Що це має бути? Лиши ті жовті кості, зараза…
— Різню, — закінчив за ним Габарт Моль з Модржелиць, сотник у Рогача, — хочеш влаштувати?
— Бельбас захотів гри! — заглушив обох шулер. — От і буде мати гру! Він же начебто вільна людина. Начебто має право на самостійність. Ще може відмовитися. Самостійно визнати, що споров дурницю, і самостійно звідси піти. Ніхто його не зупинить. Якщо він не буде занадто затримуватися.
Сотник, видно було, може, і сперечався би, затяті міни угорця і Бати також про щось свідчили. Але перш ніж будь-хто встиг будь-що сказати чи зробити, Самсон струсив кості й викинув їх на стіл. Одна впала догори четвіркою, друга — трійкою.
— Це, — сказав він з вражаючим спокоєм, — сім очок, якщо не помиляюся.
— Ти не помиляєшся, — Гунцледер заторохтів у кухлі своїми костями. — Чотири і три — разом сім. А щодо твоїх пальців: десять і десять — разом двадцять. Поки що.
Кості покотилися. Усі свідки події в один голос зітхнули. Єржабек вилаявся.
Обидві жовті кості впали одним-єдиним очком догори.
— Ти програв, — розірвав гробову тишу бас Самсона Медка. — Доля до тебе неприхильна. Дівчина моя. Тому я її заберу і вже таки справді піду.
Гунцледер напав з-за столу зі швидкістю дикого кота. Сокирка свиснула в повітрі, але не вп’ялася, як повинна була, у скроню Самсона. Гігант був ще швидший. Він відхилив голову, лівою рукою схопив шулера за лікоть, а правою долонею стиснув пальці, які тримали зброю. Усі чули, як Гунцледер завив і як хруснули кістки. Самсон вичавив сокирку з поламаних пальців, узяв її, пригнув шулера до столу, обушком сильно лупнув по пальцях другої долоні, спертої об стіл. Гунцледер завив ще голосніше. Самсон лупнув ще раз. Шулер впав обличчям на стіл і знепритомнів.
Знепритомнів, так і не побачивши, як Рейневан котячим стрибком підскакує до пахолка, що цілився з арбалета, і підбиває зброю так, щоб ложе з неприємним звуком вгамселило по губах і зубах. Як Шарлей знешкоджує другого кнехта своїм улюбленим копняком у коліно та ударом, який розтрощує ніс. Як Амадей Бата лупить одного з шулерів дзиґликом по крижах. Як Берен гар Таулер за допомогою двох бозна-звідки видобутих стилеті застерігає інших, що втручатися ризиковано, а Рейневан відняти у пахолка арбалета додає пересторозі загрозливої серйозності. Як Єржабек сидить, завмерши з по-ідіотському роззявленим ротом, через що виглядає достоту як дерев’яний сільський божок. Як Самсон спокійною ходою прямує до комірчини, як виводить звідти руду й веснянкувату дівчину. Дівчина була бліда, йшла неохоче, ба навіть опиралася, але Самсон аніскілечки цим не переймався, безцеремонно застосовуючи стриманий, але рішучий примус.