Божі воїни
Шрифт:
— А гарно було, га? — вишкірив він нерівні зуби. — Гасали в юрмі, як лягаві, крутилися, чисто тобі гівно в ополонці…
— Така робота, — Тибальд Раабе був серйозніший. — Агітація — важлива річ. А Малевольт, як ти бачив, співпрацює зі мною, допомагає мені. Підтримує нашу справу. Поділяє переконання.
— О! — зацікавився Рейневан. — У питанні вчень Вікліфа і Гуса? Ліквідації верховенства папи? Причастя sub utraque specie та модифікації богослужіння? Необхідності реформи Церкви?
— Ні, - перебив мамун. — Нічого такого. Я не ідіот, а тільки ідіот може вірити, що вашу Церкву можна реформувати. Однак я підтримую будь-які революційні рухи та пориви. Бо мета — ніщо, а рух — усе. Треба зрушити з фундаменту будівлю світу. Викликати хаос і сум’яття! Анархія — мати порядку, курва мать. Хай упаде старий порядок, нехай згорить дощенту! А на дні попелу залишиться іскристий діамант, зоря вічної перемоги! [188]
188
В останньому реченні мамун Малевольт цитує вірш польського поета Кипріяна Норвіда (1821 — 1883) “Саме для того”.
— Розумію!
— Якраз. Корчмарю! Вина!
Корчмар, як на диво, очевидно, взяв близько до серця Мале-вольтові шпильки, бо почав подавати не настільки розведене вино. Результату не довелося довго чекати — мамун, який вдавав із себе жмудина, захропів, спершись об стіну. Позаяк же й корчма опустіла, Рейневан вирішив, що настав час порозмовляти відверто.
— Мені потрібне місце, де я міг би сховатися, Тибальде. Причому радше на тривалий час, ніж на короткий. До Wynachten [189] . Може, довше.
189
Wynachten (нім. діал. від Weihnachten) — Різдво (25 грудня).
Тибальд Раабе запитально підняв брови, тож Рейневан, не чекаючи більш промовистого спонукання, переказав йому те, що сталося в Цєпловодах. Не оминаючи подробиць.
— Ти маєш у Шльонську численних ворогів, — узагальнив, не відкривши нічого нового, голіард. — На твоєму місці я б не переховувався, а драпав звідси, де і перець не росте. А принаймні до Чехії. Ти не розглядав таку концепцію?
— Я повинен… гм-м… залишитися, — Рейневан сховав очі, не дуже впевнений щодо того, як багато йому дозволено відкрити.
Але Тибальд Раабе був усе-таки стріляний горобець.
— Розумію, — багатозначно підморгнув він. — Маємо накази, га? Я знав, що Неплах зуміє тебе використати. Сподівався цього. Сподівався цього й Урбан Горн. Горн теж здогадується, про що в цьому всьому йдеться.
— А про що йдеться, якщо можна запитати?
— Про Фогельзанг.
— Що таке Фогельзанг?
— Гм-м, кхем… — Тибальд Раабе несподівано закашляв, заклопотано почухав носа. — Не знаю, чи я можу тобі це розповідати. Раз ти запитуєш, значить, Флютик тобі не сказав. Та й мені здається, що для тебе буде краще, якщо не знатимеш.
— Що таке Фогельзанг?
— У 1423 році, - пояснив Гжегож Гейнче Лукашеві Божичку, який уважно слухав, — Ян Жижка наказав створити групи для спеціальних завдань, які мали бути вислані за межі Чехії, на ворожу територію, куди Жижка вже тоді планував перенести боротьбу за Чашу. Групи мали діяти в глибокій конспірації, абсолютно незалежно від звичайних шпигунських мереж. Єдиним їхнім завданням було підготувати ґрунт для планованих агресивних вилазок на сусідні країни. Вони повинні були підтримати таборитів під час рейду диверсіями, саботажем, актами терору, поширенням паніки. Такі групи виникли і були розіслані. До Ракус, до Баварії, в Угорщину, в Лужицю, у Саксонію. І до Шльонська, звичайно ж. Шльонська група отримала криптонім…
— Фогельзанг… — шепнув Божичко.
— Фогельзанг, — підтвердив Тибальд Раабе. — Як я казав, група отримала накази виключно від верховного головнокомандувача. Контакт підтримувався за посередництвом спеціальних зв’язкових. Сталося так, що зв’язковий Фогельзангу загинув. Його було вбито. І тоді контакт обірвався. Фогельзанг просто зник. Пояснення напрошувалося саме: група побоювалася зради. Кожен новий зв’язковий, який з’являвся, міг бути підставним провокатором, таку підозру посилювала хвиля арештів, яка прокотилася створеними Фогельзангом сітками і підгрупами. Неплах довго роздумував над тим, кого послати. Кому Фогельзанг повірить і довіриться.
– І надумав, — покивав головою Рейневан. — Бо це Петерлін був зв’язковим цього Фогельзангу. Правда?
— Правда.
— Неплах вважає, що цей глибоко законспірований Фогельзанг відкриється мені? Тільки тому, що Петерлін був моїм братом?
— Хоч і невеликий, але такий шанс є, - серйозно підтвердив голіард. — А Флютик у відчаї. Відомо, що Прокоп Голий вже давно планує рейд на Шльонськ. Прокоп дуже розраховує на Фогельзанг, враховує його у своїй стратегії. Він повинен знати, чи Фогельзанг…
— Чи Фогельзанг не зрадив, — закінчив осяяний Рейневан. — Групу могли розкрити, її членів могли схопити й перевербувати. Якщо зв’язковий, який шукає контакту, провалиться… Тобто якщо я провалюся, якщо мене впіймають і стратять, зраду буде доведено. Я маю рацію?
— Маєш. І що ти тепер скажеш на мою пораду? Поставишся до неї серйозно і даси драла, поки цілий?
— Ні.
— Тебе підставляють під удар. А ти дозволяєш себе підставити. Наче останній йолоп.
— Важливою є справа, — сказав після тривалої мовчанки Рейневан, а голос його був урочистий, як у єпископа на день Тіла Господнього.
— Що?
— Найважливішою є наша справа, — повторив він, а його голос був твердий, як могильний камінь. — Коли йдеться про добро справи, індивіди значення не мають. Якщо завдяки цьому велика справа Чаші має просунутися на крок до перемоги, якщо це має бути камінь у фундамент нашого остаточного тріумфу… То я готовий пожертвувати собою.
— Давно вже, — сказав мамун, який, як виявилося, зовсім не спав, — давно вже я не чув нічого настільки ж дурного.
Мешканці села Мечники понуро дивилися на трьох їздців, які похитувалися в сідлах. Той, котрий співав, акомпануючи собі на лютні, носив червону шапку з рогами, з-під неї визирало сиве і неохайне волосся. Одним із його супутників був симпатичний молодик, другим — несимпатичний карлик в тісному каптурі. Карлик був, як виглядало, найбільш п’яним з усіх трьох. Він мало не падав з коня, ревів басом, свистів на пальцях, чіплявся до дівчат. Мужики мали розлючені міни, але не підходили, бійки не починали. Той, що був у червоній шапці, мав на поясі корд і виглядав серйозно. Несимпатичний карлик поплескував по підвішеній на луці сідла несимпатичній палиці, товстіший кінець якої був солідно обкутий залізом і мав залізного-таки шпичака. Мужики не могли знати, що ця палка — це славетний фламандський гудендаг, зброя, з якою французькі лицарі дуже дошкульно колись познайомилися під Куртре, під Роозебеке, під Касселем та в інших битвах і сутичках. Але мужикам було досить і самого вигляду.