Бронзовий птах
Шрифт:
Так само поповзом Мишко повернувся до друзів, і вони рушили в дорогу.
До лісу було верст п'ять. Дорога спочатку звивалася понад берегом, потім заглибилася в поле. В місячнім сяйві все здавалося химерним і таємничим. Щось шелестіло в пшениці. Таємничі звірятка перебігали дорогу.
Двоє зелених очей з'явилися попереду і зникли.
— Заєць, — прошепотів Генка, стріпнувши з себе сонливість.
— Може, заєць, а може, й кіт, — сказав Жердяй. Ліс став перед хлопцями несподіваною чорною,
— Як підемо? — спитав Жердяй тремтячим голосом. Він усе ще сподівався, що Мишко побоїться піти в ліс і вони повернуться в табір.
Але Мишко і не думав повертатись.
— Веди нас до болота, тільки не цією стежкою, а іншою. І так, щоб не чутно було.
Услід за Жердяєм хлопці обійшли узлісся і заглибились у ліс.
Одразу стало темно. Місячне світло, ледве пробиваючись крізь густі крони дерев, тоненькими смужками лягало на стежку. Горбасті кореневища дерев, що перетинали її, здавалися клубками чорних заснулих гадюк.
Ліс жив нічним таємничим життям. Між деревами проносилися невидимі птахи. Це дрімлюга або кажан. Часто коротко, уривчасто хрустіла суха гілка, неначе хтось підкрадався. Мишко і Генка інстинктивно зупинялись. Але Жердяй ішов уперед, і хлопчики рухалися за ним. Якщо Жердяй не зупиняється — значить, ніякої небезпеки немає,
Йшли вони довго. Мишко зовсім перестав орієнтуватися. Без Жердяя їм, звичайно, не вибратися звідси. І як тільки Жердяй орієнтується тут? Незрозуміло…
Тимчасом ліс почав рідшати, дерева стали нижчі і менші. Нарешті хлопці вийшли ще на одне узлісся.
Жердяй зупинився і обернувся до Мишка. В місячному сяйві його обличчя здавалося мертвотно-блідим.
— Зараз буде болото, а там Голигінська гатка, — тремтячим голосом прошепотів Жердяй.
— Підеш? — тихо спитав Мишко.
Жердяй заперечно похитав головою.
— Добре. Лишайся тут. Чекатимеш нас. Не побоїшся?
Жердяй кивнув головою на знак того, що він згоден залишатися тут і чекати товаришів.
— Покажи, як іти.
Жердяй простягнув руку праворуч і зашепотів:
— Підете краєм лісу. Як дійдете до чотирьох дубів, так візьмете ліворуч, там просіка… А як просіку перейдете, там побачите болото… Там і починається гатка… А я тут посиджу, — додав Жердяй і сів під березою, прихилившись до неї спиною.
Мишко з Генкою пішли вперед. Вони обережно рухалися узліссям, весь час тримаючись лісу, щоб їх не було видно. Місяць світив з боку поляни, і тіні хлопців зливалися з тінями дерев.
Раптом Генка схопив Мишка за руку:
— Тихо! Чуєш?
Притулившись до дерева, хлопчики озирнулись. Мишкові теж здалося, ніби хтось крадеться за ними. Вони прислухалися. Все стихло.
Хлопці рушили вперед і знову відчули, що за ними хтось крадеться. Вони знову зупинилися. Пролунав ледь чутний
Сам він теж добре-таки перелякався, і коли б поряд з ним не було Генки, перед яким він не мав права показати себе боягузом, Мишко чимдуж кинувся б тікати звідси.
Вони стояли, затамувавши подих, і прислухались до лісу, їм вчувалися таємничі звуки, шарудіння, обережні кроки, хрускіт гілля, шепіт людей, і. здавалося, якісь тіні рухаються в полі, на узліссі, між деревами.
— Давай повернемось, — ледве чутно, одними губами, прошепотів Генка.
— Боїшся? — так само пошепки спитав Мишко.
Генка кивнув головою:
— Боюсь…
Тоді з радістю в душі, але з таким виглядом, ніби він поступається перед Генчиним боягузтвом, Мишко знизав плечима і почав тихенько пробиратися назад.
Але не встиг він ступити й кроку, як за деревом побачив постать людини. Мишко завмер на місці. Людина вийшла з-за дерева. Це був Жердяй. Так ось хто крався за ними! Дивак! Тільки даремно налякав їх…
— Боязко одному сидіти, — тихо сказав Жердяй.
— Так якого ж ти дідька… — з обуренням почав Генка, зрадівши, що є на кого звалити свій переляк.
Але Мишко зробив йому знак мовчати. Він і сам сердився на Жердяя, але зараз не час і не місце для розмов: їх можуть почути…
Втрьох хлопчики відчули себе впевненіше. І вже перед Жердяєм ні Мишко, ні Генка не могли показати свого страху. Мишко знову повернув до Голигінської гатки. Генка й Жердяй рушили за ним.
Вони йшли весь час мовчки, ховаючись у тіні дерев.
Нарешті, вийшли на просіку. Коли б не Жердяй, Мишко нізащо не здогадався б, що це просіка, настільки густо заросла вона молодими ялинками.
Рухом руки Мишко наказав Жердяю іти попереду і показувати дорогу. Той жалібно глянув на нього, але скорився. І хоч Жердяй відчував поруч себе дихання Мишка, він щохвилини оглядався, щоб переконатися, чи Мишко тут, поряд з ним.
Вони пройшли ще приблизно версту. Ліс перейшов у дрібнолісся. Ще дужче запахло болотною гниллю. Грунт липнув і вгинався під ногами.
Раптом Жердяй зупинився і почав уважно вдивлятися в землю. Мишко і Генка теж нахилились і побачили поряд з собою глибоку яму завдовжки аршинів зо три і завширшки з аршин. Поряд височів горбочок свіжо-викопаної землі.