Бронзовий птах

Рыбаков Анатолий Наумович

Мишка дивувало, що Єрофєєв у його присутності так відверто й цинічно вимагає, щоб Микола признався в тому, в чому він не винний. І, ніби вгадавши Мишкове здивування, Єрофєєв лицемірно додав:

— Звичайно, коли б Микола не був винний, тоді інша розмова. А коли винен — признавайся. І органи судові не треба обманювати. І слідчого не треба вводити в оману. Люди державні, заняті. Правду їм треба казати. Не повинні ми державу нашу радянську обдурювати.

Мишка пересмикнуло від такого лицемірства. Чи ти ба, про радянську

владу турбується!

— Радянська влада нас і земелькою наділила, — продовжував Єрофєєв. — Правда, поголос іде, збираються цю землю одібрати в колонію безпритульницьку. Ну, та влада не дозволить. Не залишить вона селян без землі.

Тут уже Мишко не міг змовчати.

— Ніхто в селян землі не одбирає, — сказав він. — Її повинні будуть повернути тільки ті, хто незаконно володіє сотнями десятин і експлуатує бідняків та наймитів.

— Таких у нас немає, молодче, — єлейним голоском заперечив Єрофєєв. — Живемо ми всією громадою, мирно, справедливо, за християнським законом. Немає в нас ні куркулів, ні бідняків — усі єдині. — Єрофєєв підвівся, надів картуз. — Ось так, Іванівно, подумай… — Потім додав: — Увечері хлопчака підішли. Борошенця нашкрябаю. Ох-ох!.. А відносно Миколи подумай. Дуже тебе про це громада просить.

Єрофєєв пішов. Повз низенькі віконечка, на мить затемнивши хату, проплили його чоботи і довгополий піджак.

— І не думайте слухати його! Зрозуміло, Маріє Іванівно? — сказав Мишко.

Марія Іванівна мовчала.

— Невже ви його не розкусили? — вигукнув Мишко. — Він же хоче, щоб Микола взяв провину на себе. Він боїться, що знайдуть того, хто справді убив Кузьміна. І не думайте навіть говорити про це з Миколою. І ніякого борошна в нього не беріть.

— Жити ж треба, — сумно промовила Марія Іванівна.

— Хіба ви без куркулів не проживете? Та ми вам віддамо все, що в нас є!

— Я не про те, я не про борошно, — журно відповіла Марія Іванівна. — Як же підеш супроти громади? Жити ж з ними. Он, — вона показала на Жердяя, — Васька треба в люди виводити.

— Єрофєєв — громада! — аж скрикнув Мишко від обурення. — Ніяка він не громада! Куркулі тут у вас усе захопили. Боїтеся ви їх. Радянська влада вас підтримує, а ви куркулів боїтеся. Неподобство! І я вас попереджаю, Маріє Іванівно: якщо ви вмовлятимете Миколу взяти провину на себе, то я всім розповім, що вас підмовив Єрофєєв. Так і знайте! А ти, Жердяй, не смій ходити до Єрофєєва, не смій! Який благодійник знайшовся! Хоче, щоб ви за кульочок борошна сина продали. Як хочете, Маріє Іванівно, а ми не дозволимо цього. Нізащо!

Розділ сорок другий

Клуб

Побоюючись, що Марія Іванівна все ж пошле Жердяя до Єрофєєва по борошно, Мишко забрав його з собою в клуб.

Зіна Круглова пояснювала сільським дітям закони і

звичаї юних піонерів.

— «Піонер сміливий, чесний і правдивий», — говорила Зіна. — Що це означає? Це означає, що піонер нічого і нікого не боїться, ніколи не бреше, завжди говорить правду. Ось що це означає. Зрозуміло?

Діти мовчали.

— Я питаю: зрозуміло чи ні? — перепитала Зіна.

— А як же батька-матір, теж не боятися? — спитав Муха.

— Звичайно, не треба.

— Відлупцюють, — упевнено сказав Муха.

— Якщо ви перед батьками нічим не завинили, то чого ж вам їх боятися?

— Розбиратись не будуть… — сказав Муха. — Відлупцюють, і все. А потім доводь!

— Батьків треба не боятись, а поважати, — пояснив Славик. — Зрозуміло?

Усі мовчали.

— Значить, зрозуміло? — невпевнено промовила Зіна.

— А як же, наприклад, громовицю, — спитав Жердяй, — або блискавку? Їх теж не боятись? А якщо вб'є?

— Боягузтво і обережність — це різні речі, — пояснила Зіна. — Звичайно, людина повинна оберігатися блискавки, повинна її стерегтися, для цього й роблять громовідводи. А боятися не треба. Тим, що ти боятимешся, все одно від блискавки не вбережешся.

— Хіба громовідвід допоможе від блискавки? — посміхнувся Жердяй.

— Звичайно!

— Ні!

— Чому?

— А тому! Громовиця — це що? Це пророк Ілля їздить по небу на колісниці і ганяє бісів. А біси ховаються. І в дерева, і в звірів різних, і в людей навіть ховаються. От Ілля-пророк і б'є по них блискавкою. Сховався біс у дерево — блискавка по дереву лупцює. Сховався біс у людину — блискавка в людину б'є. А щоб біс не вселився в тебе, молитися треба. Будеш в час громовиці молитися, то біс в тебе не вселиться і ти живим зостанешся! Більш ніяк не вбережешся.

Зчинився страшенний галас. Комсомольці доводили, що ні пророка Іллі, ні взагалі ніякого бога немає. Жердяй і Муха стояли на своєму. Так щоразу! Про що б не розмовляли, завжди переходили на бога.

— Давайте тихше! — навів порядок Мишко. — Зараз розмова не про бога, а про закони і звичаї юних піонерів. Про бога поговоримо іншим разом. А поки що вам треба добре зрозуміти закони і звичаї. Інакше як же ви зможете вступати в піонери?

У цей час в клуб зайшли Сенько Єрофєєв і Якимко. Почувши останні Мишкові слова, Сенько сказав:

— Хто в піонери вступає? — Він повернувся до дітей, що сиділи на лавках, і грізно повторив: — Хто? Покажись!

Ніхто не показався. Усі боялися Сенька. Тільки Жердяй не боявся ні Сенька, ні Якимка. І хоч саме він не збирався вступати в піонери, тому що вірив у бога (а втім, після відвідання Голигінської гатки ця віра добре-таки похитнулася), Жердяй сказав:

— А хоч би і я збирався. Яке твоє діло!

— Тільки спробуй! — погрозливо промовив Сенько.

— І спробуєм. У тебе не спитали! — сказав, посмілішавши, Муха.