Бронзовий птах
Шрифт:
А Генка і Славик, ні про що не догадуючись, були в чудовому настрої. Вони ходили обнявшись, таємниче перешіптувались і з добродушною поблажливістю поглядали на інших дітей: наївні дітлахи, граються собі і не знають, яка величезна, дивовижна, приголомшуюча таємниця незабаром буде їм відкрита!
Потім вони підійшли до Мишка. Генка таємниче прошепотів, що в одній книзі вони знайшли аркуш цигаркового паперу, яким в хороших книгах закладають малюнки, і якщо цей аркуш накласти на креслення, то все дуже точно перерисується. Мишко мовчки кивнув головою на знак того, що він дозволяє вирвати аркуш із книги і перенести на нього
Генка додав, що в цій книзі не один, а три таких аркуші і добре було б зробити три копії. Тоді кожний з них матиме креслення. На випадок, якщо якийсь загубиться. І взагалі корисно. В такій небезпечній справі можуть трапитися всякі несподіванки. До всього треба бути готовими.
Мишко згодився й на це.
Потім Генка заявив, що зараз уже темно. Креслення вони перемалюють завтра вранці, коли всі підуть у село. Мишко згодився. Славик зауважив, що його і Генку треба завтра обов'язково звільнити від роботи в клубі. Мишко не заперечував і проти цього. Він ні проти чого не заперечував. Однаково все марно. Але сказати хлопцям правду в нього не вистачало духу. Нехай уже займаються чимось, аби тільки ні про що не питали.
Прокинувся Мишко наступного ранку з головним болем, в тому розслабленому стані, який буває після безсонної і неспокійної ночі… Але, як завжди, він після сніданку вишикував загін і рушив з ним у село. Генка і Славик залишились черговими. Спеціально для того, щоб на дозвіллі перемалювати креслення.
Похмурі думки не залишали Мишка і в клубі. Ні в чому не беручи участі, він сидів і сумно поглядав на майбутніх піонерів. Вони були вже розбиті на ланки, знали закони і звичаї, завчили текст урочистої обіцянки, але ніяк не могли навчитись ходити в строю. Кожен знав, де правий і де лівий бік, але по команді «Направо!» — обов'язково повертався ліворуч, а по команді «Наліво!» — праворуч. По команді «Кругом» — усі натикались одне на одного і виходила «мала купа». Ходити в ногу і то не вміли. Що здавалося б простіше: «Лівою, правою, лівою, правою». Так ні, обов'язково зіб'ються. У одного крок великий, у другого маленький, один біжить вистрибом, другий ледве ноги переставляє, немов інвалід, третій тільки тим і займається, що наступає передньому на п'яти.
А як вони стоять в строю?! Один випнув живіт, другий виставив носки на піваршина. Накажеш не виставляти живіт — зігнеться в три погибелі. Хто прийшов босий, а хто в повстяках, і це в таку спеку! Даси команду «Рівняйсь направо!» — замість ліній виходить півколо: кожен вилазить наперед так, щоб як слід побачити правофлангового, хоча й пояснюєш, що треба бачити тільки п'ятого від себе.
А команда «По двоє розподілись». Ще не було випадку, щоб розподілилися без помилки. Той знову повторить «перший», той повторить «другий», а цей зовсім мовчить. «Ну кажи ж!» А він мовчить і, соромливо посміхаючись, дивиться на тебе. Особливо дівчатка. Соромляться вони, чи що?..
Але скільки не дивився Мишко на кумедні і незграбні повороти дітей, вони не могли відвернути його уваги від думки про креслення.
Добре, нехай креслення виявилось дурницею. Але ж щось є. Не тільки ж він, та й інші шукали і навіть досі шукають. «Графиня», припустімо, божевільна, з'їхала з глузду через алмази, але чоловік у зеленому костюмі — це факт, — його таємне листування з «графинею» теж факт. Убивство Кузьміна теж факт… Нехай немає ніякого скарбу, але ж
Так роздумуючи, Мишко дивився на лужок, де марширували діти. Чому їм так важко дається стрій? Ось, наприклад, Муха. Він завжди нормально ходить, прудко бігає, а в строю чомусь шкутильгає, волочить ногу, припечатує один крок. Справжній «Руп Двадцять», як сказав лікар про молодого графа.
Одну хвилину!
Мишко навіть підвівся.
Але ж чоловік у зеленому костюмі теж шкутильгає і волочить ногу. Той самий чоловік у зеленому костюмі, якого вони бачили в музеї… Який таємно листується з «графинею»… Невже це і є молодий граф Карагаєв? Але ж усі графи втекли в Париж… А може, не всі? Можливо, він усе ще сподівається знайти алмаз, який так здорово заховав його батька… Цілком можливо! Тому він і не з'являється сюди — боїться, що його впізнають. А в середу приїде…
Розділ шістдесятий
Копії
Тимчасом Генка і Славик почали знімати копії.
Насамперед треба було знайти рівну дошку, щоб накласти на неї креслення.
— Подумаєш! — сказав Генка. — Навіщо така точність? Ми ж уже навіть місце знаємо. Перемалюємо для формальності, і все.
Але Славик був педант. І до того ж добре креслив. Генці довелось поступитися. Рівної дошки вони не знайшли, зате відшукали картонну папку з написом «Справа», поклали її на пень і закріпили на ріжках камінцями. На папку вони поклали креслення, а на креслення — аркуш цигаркового паперу.
Славик почав перекреслювати. Стоячи за його спиною, Генка стежив за кожним рухом олівця, давав поради і всіляко підганяв Славика… І навіщо така скрупульозність?! Раз-раз — і готово! Але Славик не звертав на нього уваги і креслив дуже акуратно. Коли він почав перемальовувати зображення бронзового птаха, Генка сказав:
— Навіщо ти птаха перемальовуєш? Він нічогісінько не означає.
— Його нанесено — значить, я повинен його перемалювати, — відповів Славик, продовжуючи працювати.
А саме з птахом і було найбільше мороки. Все інше було простим: лінії, кути, повороти. А птах на кресленні був зображений хоча й дрібно, але дуже старанно. Точнісінько такий, як і на поміщицькому будинку.
— Знаєш, скільки ти з цим птахом проморочишся, — наполягав Генка, — і зовсім даремно. Він же намальований умовно, просто як герб.
— А може, й не умовно.
— Кажу тобі, що умовно. І нема чого з ним морочитись. Ми ж уже й так усе знаємо.
Але сумлінний Славик акуратно перемальовував птаха.
— Роби як знаєш, — пробурчав Генка, — але на кресленні, яке ти робитимеш для мене, будь ласка, не малюй. Не треба мені цього орла.
І він з великим невдоволенням стежив за Славиковою роботою. Морочиться з орлом цілісіньку годину! І це тільки на першому кресленні! Скільки ж він з усіма трьома копіями морочитиметься?
Нарешті Славик перемалював орла і почав заштриховувати його.
— Для чого ти його заштриховуєш? — розізлився Генка.
— Для того, що на кресленні заштриховано.