Бронзовий птах
Шрифт:
— Але ж він не весь заштрихований, — закричав Генка, — а ти його всього заштриховуєш!
— Правда, — розгублено промовив Славик, роздивляючись креслення.
Справді, в орла був заштрихований тільки тулуб. Голова ж його була замазана суцільною чорною фарбою, а лапи, навпаки, не зафарбовані і не заштриховані.
— Це я із-за цигаркового паперу прогавив: погано видно крізь нього, — засмучено промовив Славик. — Доведеться перемальовувати.
Генка спробував стримати його. Навіщо перемальовувати?! Все одно ж орел зображений умовно і зовсім не потрібний. Яка різниця, заштрихований він
— Будь ласка, — сказав Славик, відшпилюючи зіпсовану копію, — можеш взяти, решту я зроблю правильно. Точно так, як на кресленні.
— Ну й роби на здоров'я!
Генка недбало згорнув одержану від Славика копію і поклав у кишеню.
— Обережніше, — зауважив Славик. — Якщо загубиш, то можуть бути великі неприємності.
— Не турбуйся, будь ласка, я ще ніколи нічого не губив.
Розділ шістдесят перший
Орли
Славик закінчив перекреслювати саме перед тим, як діти повернулися з села.
Після обіду Генка і Славик повернули Мишкові креслення і показали йому копії.
Мишко мовчки подивився на не потрібні тепер нікому аркуші. Бідолашний Славик, працював над ними півдня. І як акуратно все перемалював!
— А де ж третя копія? — спитав Мишко тільки для того, щоб виграти час.
— Вона в мене, — відповів Генка, — я взяв собі зіпсовану.
— Чим же вона зіпсована? — спитав Мишко, все ще не наважуючись сказати хлопцям правду.
Генка поклав свою копію поряд з іншими, показав, чим вона зіпсована.
— А втім, — сказав він, — зіпсована вона лише на думку Славика. Цей орел не має абсолютно ніякого значення. Просто емблема графського роду, як і бронзовий птах.
— Так, — підтвердив Славик, — може, штриховка не має значення, але, оскільки вона є, я вирішив точно перемалювати.
Мишко тимчасом пильно розглядав креслення.
Справді, птах тут нічогісінько не означає: ні місця скарбу, ні дороги до нього. Дорога зображена лініями і поворотами. Вони вчора перевірили цю дорогу, і все виявилося правильним. Крім того, як розповідав лікар, уже сотні людей з допомогою креслення намагалися знайти скарб, значить вивчили креслення вздовж і впоперек. Усе це так… Але чому птах по-різному розмальований? Хоч яким малим є його зображення, хоч як стерлося креслення, а все ж виразно видно, що розкраска різна: голова чорна, тулуб заштрихований, лапи білі. Що це означає?
— Чого ти так розглядаєш? — спитав Генка, з цікавістю і навіть деяким занепокоєнням стежачи за виразом Мишкового обличчя.
— Міркую: що означає птах? Для чого він тут і чому по-різному розмальований?
— Але ж, Мишко, — Генка навіть скривився від невдоволення, — яке це може мати значення? Цим гербам та сама ціна, що й орлам на царських п'ятаках: емблема! Хоч копійка, хоч дві, хоч п'ятак, а всюди двоголовий орел… Ні про що не говорить і нічого не означає… І що тут гадати? Адже ми вже знаємо, де закопано скарб… Треба не гадати, а піти і викопати його. От і все!
— Ти в цьому переконаний?
—
— В тому, що ми знаємо, де закопано скарб.
Генка розвів руками.
— Але ж ми там були вчора…
Мишко помовчав, потім, зітхнувши, сказав:
— Ніякого скарбу там немає.
Генка і Славик втупилися в нього очима.
— Так, так, — повторив Мишко, — немає, не було і не буде!
Генка і Славик продовжували дивитися на Мишка — Генка ошелешено, Славик запитливо.
— Чого ви витріщилися на мене? — спитав Мишко. — Немає там ніякого скарбу, от і все…
— Так… але… як же креслення, і графиня, і взагалі все? — пробелькотів Генка.
— Ніяка вона не графиня, — зневажливо відповів Мишко.
— Але звідки ти знаєш, що там нічого немає? — спитав Славик.
— А от звідки…
І Мишко переказав друзям розповідь лікаря.
Такий жорстокий удар! Хлопці здавалися самі собі жалюгідними, нікчемними дурнями, безглуздими фантазерами… Як вони тепер дивитимуться всім в очі? Щоправда, ніхто нічого не знає, але всі бачили, скільки багатозначної таємничості вони на себе напускали… І невже треба розлучитися з мрією розгадати таємницю, розкрити секрет, який ніхто до них не міг розкрити? Це було жахливо!
І як тільки Мишко все розповів, у нього стало легше на душі. Виговорився нарешті…
— Що ж, дуже прикро, — сказав, помовчавши, Славик. — А втім, цього треба було сподіватись: якщо всі шукають і давно шукають, то чому саме ми повинні знайти?
Мишко знизав плечима:
— Так завжди буває. Всі не можуть знайти, а потім хтось знаходить. Так могло трапитись і з нами. Але не трапилось.
Генці ніяк не хотілось розстатися з думкою про скарб. Він мало не плакав.
— Але ж скарб є, адже алмаз справді захований! Значить, треба його шукати.
— Де ж його шукати?
— Де?.. Хоч би в лісі, — непевно відповів Генка.
— Ліс уже весь перекопаний. Живого місця немає. Якщо алмаз існує, то він захований, тільки не в лісі. Можливо, звичайно, що графиня і цей чоловік у зеленому костюмі знають місце… До речі, знаєте, хто цей чоловік у зеленому?
Мишко висловив свої підозріння щодо чоловіка в зеленому костюмі.
— Ну звичайно, — гарячився Генка, — це графський син! Ясно, як шоколад. Приїхав по алмаз. І діє заодно з графинею.
Славик, вислухавши уважно товаришів, сказав:
— Коли б графиня знала, де заховано алмаз, то давним-давно викопала б його. Алмаз вміщується в шлунку — значить, вміститься і в кишені. Ні! І графиня не знає, і графський син, якщо він справді графський син, теж нічого не знає. Вони шукають, як і човняр і всі інші. Але ніхто не може знайти. І ми навряд чи знайдемо. Креслення було нашим єдиним шансом. І цей шанс відпав.
«Так, це правда, — думав Мишко, — ніхто не знає, де закопано алмаз. Ніхто не зміг відгадати загадки, заданої старим графом. Але ж загадка відгадується? Всі керувалися кресленням, лініями, а лінії нічого не означають, вони не що інше, як фальшивий слід. І справа, може, не в них, а в орлі. Адже вказати тайник повинен саме птах. А ніхто на нього не звертав уваги. Ось і не знаходили. Але ж у таких планах не може бути нічого зайвого, нічого випадкового. Все повинно мати свій смисл».