Бронзовий птах
Шрифт:
— Чого ти розглядаєш креслення? — спитав Генка. — Адже тепер зрозуміло, що він липа.
— Липа, — згодився Мишко, — але все ж дивно: чому орел по-різному розфарбований? Дуже дивно.
Хлопці знову втупилися очима в орла. Але він їм ні про що не говорив. Орел як орел.
Мишко пригадав слова Бориса Сергійовича про цього птаха, сумнів Коровіна з того ж приводу.
— Між іншим, не всі переконані, що це орел. Наприклад, Коровін має сумнів, а він народився і виріс на Волзі, де водяться орли. І Борис Сергійович твердить, що це не орел, а гриф. Вірніше, він сказав, що у
— Голова, може, й так. А в усьому іншому — орел. Не турбуйся, вже хто-хто, а я знаю.
Генці справді можна було вірити. Якщо не брати до уваги фізкультури, то біологія була єдиним предметом, з якого він добре вчився. Він був навіть старостою біогуртка і працював у шкільному живому куточку.
— Звичайнісінький орел, — продовжував Генка, — щоправда, трохи більший за степового. Значить, беркут. Беркут-халзан.
— Гаразд, — сказав Мишко, — що б там не було, іншого виходу в нас немає. Маршрут виявився неправильним. Отже, греби розгадати штриховку. Креслення є у кожного. Давайте думати.
Генка жалібно примовив:
— У мене штриховка неправильна. Як же я думатиму?
Розділ шістдесят другий
Халзан
Хлопці почали думати. А втім, думав увесь загін. Не про штриховку, а про бронзового птаха: кого саме він зображує? Це питання поставив Мишко. Адже в загоні є дуже знаючі товариші, можуть придумати щось істотне. Та й важко все тримати в секреті. Нехай уже хоч птахом займуться.
Незабаром весь загін поділився на дві групи.
Одна, очолювана Генкою, твердила, що це орел. Щоправда, у нього не зовсім звичайна голова, але це не більше як вільність художника.
Друга група, на чолі з Бечкою, вважала, що птах із родини грифів. Правда, у нього трохи короткувате занадто коренасте для грифа тіло, але це результат необізнаності того ж таки художника.
— Погляньте на форму голови, — говорив Бечка. — Хіба в орла буває така довга шия і така велика, плоска, плішива голова? Це може бути і кондор, і стерв'ятник, просто чорний гриф або сип білоголовий. Звичайно, коли б птах був у натурі чи хоч чучело, можна було б визначити по пір'ю і по кольору. Але голова безперечно вказує на те, що птах з родини грифів, а не з родини орлів.
— Ех ти, Бечка, Бечка! — заперечував Генка. — Де ти бачив таких маленьких кондорів? У кондора розмах крил досягає трьох метрів, а в цього немає і двох. Згоден, голова трохи дивна. Але в усьому іншому — орел. Так званий «орел справжній». До цієї родини належать: беркут, він же халзан, орел-могильник, він же карагуш, трохи менший за беркута, потім степовий орел, він же орел-курганник. Є ще підорлики, канюки, саричі, але вони маленькі. Так що безсумнівно це орел справжній.
Обидві групи сперечалися з ранку до вечора. Для доказів згадували зовнішній вигляд птахів, їх спосіб життя, спосіб гніздування, виховання пташенят, харчування. Добралися навіть до романів, у яких розповідалось, як птахи заносять у пазурах не тільки дітей і ягнят, а навіть коней і мисливців у повному мисливському спорядженні.
Сперечалися
— Ей, сип білоголовий, — кричав Генка, — іди сюди, посперечаємось!
— Катай далі, халзан нещасний! — відповідав йому Бечка.
— Як вам не соромно! — стримував їх Мишко. — Невже не можна дискутувати спокійно? Ми займаємось серйозним дослідженням, а ви переходите на особи. Уявіть собі, що було б, коли б справжні вчені теж так лаялись. На що перетворилася б Академія наук!
— Чого він мене сипом обізвав? — виправдувався Бечка.
— А хто почав? — заперечував Генка. — Ти ж мене перший обізвав халзаном. Цілісінький день тичеш: халзан, халзан… Який я тобі халзан!
Халзан… Халзан… Знайоме слово… Мишко поглянув спочатку на Генку, потім на Бечку… Халзан… Халзан…
— Ти кажеш — халзан? — перепитав Мишко.
— Так, халзан, — відповів Генка.
— Це беркут?
— Ну звичайно. Беркут, або халзан.
Халзан! Але ж так називається річечка. Та сама, на якій вбили Кузьміна… Халзан! Звідси і Халзін луг… Той самий, куди їздили Кузьмін з Миколою…
Мишко так сторопів від несподіванки, що Генка занепокоєно спитав:
— Ти що? Захворів?
— Халзан, — пробурмотів Мишко. — Халзан…
— Ну звичайно, халзан, — не розуміючи повторив Генка, пильно дивлячись на Мишка.
А той продовжував бурмотіти:
— Халзан… Халзан… Річка…
Генка розвів руками:
— Що ти бурмочеш? Халзан, ну й хал… І раптом Генка сторопіло подивився на Мишка. Потім він прошепотів.
— Халзан…
Його голос поступово підвищувався:
— Халзан… Халзан…
Він підскочив і ляснув себе по колінах:
— Халзан! Хай йому дідько! Халзан!
Але Мишко вже отямився:
— Спокійно! Без паніки! Значить, халзан?
— Ну звичайно, халзан, — таємниче зашепотів Генка. — Я відразу подумав: орел — халзан і річка — Халзан.
— Відразу ти, мабуть, нічого не подумав. А зараз, дивлячись на мене, догадався. І не хвастай.
Генка навіть образився:
— Але ж я перший сказав про халзана. А цей сип білоголовий, — він зневажливо глянув на Бечку, — товче про своїх грифів, тільки й товче…
Отже, знайдена перша ланка, можливо, найважливіша. Секрет бронзового птаха в ньому самому, а не в фальшивому маршруті, який спантеличив стількох людей.
І є перший орієнтир — річка Халзан. У районі річки закопано скарб. Тепер зрозуміло, чому на Халзіному лузі вбито Кузьміна. Вбивство пов'язане з скарбом. І це доводить безневинність Миколи Рибаліна — Микола ж ніякого алмаза не шукав. Правда, це знімає підозру і з човняра — він же шукає в лісі і, мабуть, нічого не знає про Халзан. Ну що ж… Кінець кінцем головне — виправдати Миколу. А знайти справжнього винуватця — це вже інша справа. Може, він виявиться, коли вони розшукають скарб. Але де ж шукати на річці? Вона хоч і неглибока, але досить довга. На нових картах, мабуть, не поначена, а на старих тягнеться далеко, через кілька повітів.