Буденщина
Шрифт:
– Щоб Зоєчку любити, у тебе "носик" маленький, - повійськовому просто розрядив обстановку Віктор, прийшовши на допомогу своєму напарнику.
– Це дивлячись з ким мірятись, - образився Борис, не оцінивши дружньої підтримки.
– Було у нас велике мірило, та його сьогодні пігулкою убило!
– поспішав Віктор перевести від себе стрілки.
– Про що це він?!
– здивувалася Зоя.
– А ти буцімто і не знаєш? Про Володимира Маніна, про кого ж і ще?! Це той псих, який сьогодні ввечері від нових ліків окочурився...,- почала було "просвіщати" свою подругу медсестра Катя, але зненацька замовкла і прикусила губку, стараючись не дати вирватися стогіну. Ох, же цей бешкетник Нестор Богданович! (У повсякденному житті маючи жіночку, ну дуже відповідального працівника, та двох вже майже дорослих доньок, він придержувався сурових поглядів, і вважаючи, що сучасна молодь сильно вже підроспустилася, закликав до того, щоб держати молодих в "їжових" рукавицях.) А зараз навіть без медичних рукавичок наш лікар у стадії збудження (фіфті - фіфті: п'ятдесят відсотків страху - п'ятдесят блуду) м'яв Катін клітор.
Замовкнувша Катя переривисто дихаючи, обвела туманячимся і трохи переляканим поглядом усю їх топ-компанію.
Але ніхто ні чого, слава богу, не помітив, а тільки Алевтина Миколаївна червоніючи від злості та пристрасті (тут можливо теж ті самі 50 х 50) картаючи, але потай, похитала головою, але вже зовсім з іншої нагоди.
"Ми ж медсестри, а не санітари, і хворих у бані не миємо.
А відкіля ми з тобою знаємо, що чоловіча гордість хворого Маніна є "загальносанаторне надбання" іншим знати ні як не потрібно", - подумки пожурила свою напарницю Алевтина Миколаївна і вирішила на усяк випадок перервати таку небезпечну розмову, та і час як раз приспів: добре посиділи тепер і "хороше" полежати належить.
– Пора подихати свіжим повітрям, - безапеляційно об'явила вона і підхопивши дядю Басю під руку відверто і не криючись попростувала у відлюдну комірчину. (Там із-за відсутності вікон і вентиляції постійно пахло тальком 1 залежалою резиною і ще ледь-ледь чимось плотським. Але все це було ніщо по зрівнянню з прихованою за штабелем картонних коробок, бачившу види, але ще цілком надійною розкладушкою.)
А Нестор Богданович і собі, і медсестрі Каті, хоч він і був ще "малодосвідчений", але давно практикуючий лікар, враз "виписав" негайну госпіталізацію і постільний режим.
І вони майже підтюпцем ринулися в ординаторську. Диван там для відпочинку медперсоналу (хоч і шкіряний і майже новий) був не ахти який та і пружини скрипіли безбожно і багатодосвідченна сестра - наставниця потягнула трохи упираючогося Нестора Богдановича униз на підлогу: на товстелезний з густою як у ведмедя ворсовою килим.
За столом же підзатрималася лише винуватиця торжества (треба ж брудні тарілки убрати та нових наїдків добавити, щоб підготувати усе для нового "раунду переговорів" ) та молоді вже насмокташиїся як немовлята майже під підгузник (вибачаюсь) "під зав'язку) санітари, які тепер перемістилися на вільний край довгого столу і продовжили поміж собою своє нескінченне змагання за пальму першості по армреслінгу.
Поквапливе відокремлення двох пар коханців не оминуло "професійно" - всевидючих очей сестри-хазяйки і до хмільного збудження добавилося і еротичне, коли вона подумки уявила чім ті зараз займаються. (Звичайно ж Зоя не помилилися. І все так і відбувалося як малювало їй її уявлення, але постави були простіше та і ... дрібніше).
Звичайно молодих "бугайців" - санітарів (ну дядя Вася є дядя Вася: він для багатьох дурненьких і недосвідчених дівчаток був першим "наставником") Зоєчка начисто ігнорувала. І все через їх в усьому і уся повсякчасно випираючого "провінційного дубизму" , так як численність мозкових ізвилин у Бориса з Віктором навіть сумарно була не багато вища, чім у їх пацієнтів.
Але голод (а особливо якщо це статевий) не тітка і невдоволеність пристрасті примусила самотню дівчину кинути свій погляд і на пустопорожніх придурків. Але ті, на жаль, поки Зоя "копирсалася" на столі і в своїй душі, одностайно, клюнули носами стіл і також дружно захропіли в елементарній відключці, та в такому мертвецькому сні, що їх тепер до самого ранку і із гармати не розбудиш.
"Щезають справжні чоловіки, як мамонти щезають!" - з гіркотою подумала Зоя і раптом чи то від асоціації з "мертвецьким сном", чи то зі словом "мамонт" (дами, які в зоопарку хоч раз бачили слона або навіть слоненя, мене зрозуміють) згадала про ще не охолонувшого "жмурика" лежачого зараз самітно на тапчані у мертвецькій.
– І на що це натякала Катька, що Алевтина прямо таки вся спалахнула!?
– замислившись уголос тихо промовила Зоя рука іі ненароком і по-шахтарські пірнула в кишеню халата стала тремтячими пальцями спішно перебирати зв'язку відшукуючи ключ від "страшної" кімнати.
…
В мертвецькій було сутінно і прохолодно. Слабе освітлення чергового нічника робило всі навколишні предмети таємничими і загадковими.
Молодий доброї статури хлопець був майже оголений (якщо не рахувати чудернацьких лікарняних трусів) і здавалося, що він просто забувся у глибокому сні.
Первісно заволодівший Зоєю страх швидко минув і вона осмілівши підійшла впритул до небіжчика.
Раніше хворі для неї всі були на одне обличчя і тепер Зоя з подивом відмітила те, що хлопець навіть мертвим був красивий як бог.
– Такого легеня угробили наволочи!!
– вигукнула гнівно сестра - хазяйка і згадавши, що Володимир помер від першої ж дози новомодного ще проходячого клінічні випробування, але вже широко розрекламованого, як супер - панацея для психічно хворих, нового вітчизняного препарату, брутально вилаялась.
Потік лайливих слів був набагато "довший" ніж Зоїні і руки, так як раніше ніж він вичерпався, ті - свавільниці устигли не тільки добратися до казенного майна, але і пред'явити світу чоловічу статеву ознаку Володимира Маніна.
– Мама мія!!!
– у Зої навіть дихання перехопило. Але потім вона, правда, задихала, але вже як безнадійний астматик. (Не як образу нашій згуртованій чоловічій братії буде сказано, але то був не звичайний міліцейський сюрчок. Це була скоріше всього добра половина жезла вартового ДАЇ.)
І не дивно, що Зоїні руки вчепилися у нього сильніше чім даїшник у свого кійка - годувальника.
"Що я роблю?!!" - з жахом подумала Зоя з подивом поглядівши на свої руки, які тепер любовно і ніжно гладил и крайню плоть хлопця.
Незважаючи на прохолоду в мертвецькій, тіло парубка ще зберігало тепло і жага пристрасті не бажала визнавати його мертвим.
І тож бо Зоїні руки продовжували і продовжували жити окремим життям і ... хлопця теж, так як зненацька він став твердішати і збільшуватися у розмірах.