Бумеранг не повертається
Шрифт:
Шофер прочитав і повернув посвідчення Нікітіну. На серці в нього було неспокійно, машину водити — не воду пити, водою й то буває захлинешся.
Коли Нікітін розповів водієві, що його цікавить, у Сухова відлягло від серця, він закурив, запропонував цигарку Нікітіну і ухильно відповів:
— Та я за ці чотири дні чоловік сто перевіз, якщо не більше.
— А пригадуєте, вас взяв із стоянки біля готелю «Москва» швейцар з «Націоналя»? Ви ще сказали йому: «Бачиш, заради тебе нам всюди зелена вулиця».
— Точно! Я від «Націоналя» якогось громадянина возив, — згадав шофер і навіть зрадів.
— У світлому пальті і сірому капелюсі, — нагадав Нікітін.
— Точно, він.
— Ви пам’ятаєте, куди ви його возили?
— Пам’ятаю, до Київського вокзалу.
— Ви не помітили, куди він направився, вийшовши з машини?
— До приміської каси, дуже поспішав. Казав, що запізнюється на електричку.
— Як? — здивувався Нікітін. — Він говорив російською мовою?
— Як ви зі мною, — дивуючись у свою чергу, відповів Сухов.
— Дякую, товаришу Сухов, ваша домашня адреса у мене є, ви нам ще будете потрібні! — сказав Нікітін, розрахувався по лічильнику і пересів у свою машину.
Ниточка показалася!
12
«ОЛІМПІЯ»
Полковник Каширін прокидався рано і одним із перших приходив на роботу; це стало для нього звичкою. В ранкові години робота спорилася, думка працювала чітко і гостро, тому найважчі питання дня він з вечора відкладав на ранок.
Сьогодні полковник прийшов ще раніш, ніж звичайно, і здивувався, заставши у себе в приймальній Нікітіна. Він з цікавістю глянув на майора і зрозумів, що в цю незвичну пору його привели сюди невідкладні справи.
Вони сіли на диван. Бачачи, що Нікітін чимсь стурбований, полковник навмисне не сідав за письмовий стіл. Так було краще, і розмова могла бути безпосереднішою і простішою.
Каширін закурив і, знаючи, що Нікітін у хвилини особливої зосередженості любив, як він казав, подимити, запропонував майорові цигарку.
Нікітін послідовно розповів усі події вчорашнього вечора. Поки що це були тільки факти. Полковник чекав узагальнень і висновків.
Говорити вміє багато хто, вміння слухати — якість, властива небагатьом. У полковника ця якість була розвинута дуже добре. Нікітін відчув, як кожне його слово, мов зерно, падаючи на родючий грунт, проростало паростком зустрічної думки, живої і плодотворної.
— Молодшому компаньйонові торговельної фірми не обов’язково знати мову тієї країни, куди комерсант виїжджає у справах фірми. Якусь іншу далекоглядну мету очевидно, мали ті, що надсилали сюди людину, яка прекрасно володіє російською мовою. — Розвиваючи свою думку, підкріплюючи її істотними доказами, Нікітін приходив до ряду висновків. — Досконало володіючи російською мовою, Гонзалес старанно приховував це від людей, що оточували його. Знання мови свідчить, що Гонзалес або раніше довго жив у нашій країні, або пройшов тривалу спеціальну підготовку. Висновок перший: Гонзалес був направлений до Радянського Союзу з певним оперативним завданням.
Прикуривши цигарку від першої, Нікітін продовжував:
— Організація багатолюдної зустрічі з залученням закордонних журналістів і наступні відгуки в газетах свідчать, що на досить звичайному факті приїзду представників комерційних фірм було зроблено навмисний, а не випадковий акцент. Першого ж дня після приїзду Гонзалес, узявши таксі, їздив кудись і повернувся пізно. Третього числа, приїхавши на Київський вокзал, Гонзалес добре орієнтувався і точно знав розпис приміських поїздів. Можна зробити висновок, що Гонзалес виїхав за вже знайомим маршрутом. Обід з Едмонсоном мав характер демонстрації на одному фланзі, в той час як рішучі дії готувалися на другому. Я схильний думати, що Едмонсоном нас намагаються збити з сліду.
Каширін встав, пройшовся по кабінету, зупинився біля вікна, погладжуючи виголене підборіддя, потім мовчки відчинив сейф і, діставши блокнот, переглянув свої нотатки.
— У твоїх висновках, Степане, не все бездоганно. Відомі факти ти намагаєшся підпорядкувати заздалегідь надуманій версії. Це не об’єктивно, а значить, може призвести до помилкових тверджень.
— Наприклад?
— Наприклад, навмисний акцепт на прибутті в нашу країну Мехії Гонзалеса. Ти вважаєш, що за цим криється якась провокація. Яка? «Діячі плаща і кинджала» уникають сенсацій, вони воліють лишатися в тіні. У цьому питанні ти мало переконливий, в інших… Учора в зв’язку з подією в готелі я запитав про всі пригоди по місту й області за останні три дні. За цей час у нас було лише п’ять пригод. Я думаю, що одна з них тебе зацікавить: знайдено покинуту автомашину без номера, іноземної марки «Олімпія». При її огляді між спинкою і подушкою переднього сидіння знайдено сигарету марки «Фатум».
— Машина залишена на Київському шосе! — впевнено сказав Нікітін.
— Диявольська проникливість! Крім сигарети, хтось залишив свою фотокартку з дружнім написом: «Дорогому Степанові на добру згадку», — іронічно сказав Каширін.
— Віддаю належне вашому гумору, Сергію Васильовичу, але…
— Але машину покинуто біля Ваганьковського кладовища, — перебив його Каширін. — Зараз «Олімпія» стоїть на подвір’ї сто двадцять четвертого відділення міліції.
— Дозвольте поїхати подивитись?
— Їдь. Можеш взяти з собою капітана Гаєва, — дозволив полковник.
Коли майор Нікітін і капітан Гаєв їхали через усю Москву в Краснопрєсненський район, Нікітін з закритим ротом наспівував марш, імітуючи якийсь духовий інструмент. На щастя, це з Нікітіним траплялося рідко. Музикальний слух у нього був не дуже тонкий, тому капітан Гаєв, палкий любитель музики, кидав на нього благальні погляди. Та маршоподібні звуки, що нагадували скрегіт трамвая на повороті і гуркіт штампувальної машини, тривали доти, поки вони не прибули на місце.
Нашвидку оглянувши машину на подвір’ї міліції, Нікітін обурений пішов до начальника відділення.
— Який кретин протер усю машину бензином? — різко спитав він.
— Той кретин, якого ви, очевидно, розшукуєте! Він не такий дурний, як ви думаєте, і не залишив для нас своєї «візитної картки» в машині, — відповів начальник відділення.
Почувши за останні півгодини вже другий натяк на власну недалекоглядність, Нікітін не витримав і розсміявся. Начальник відділення розгублено втупився в нього очима, потім оглянув свій мундир, думаючи, що може він викликав сміх майора. Та мундир був у порядку. Тоді начальник відділення, так і не догадавшись про причини сміху Нікітіна, невдоволено сказав: