Бумеранг не повертається
Шрифт:
Василь Фігарін, сидячи на обертовому стільці біля мотального станка, перемотував обмотку перегорілого трансформатора і слухав передачу. Був час прийому і трансляції.
Розмовляючи з радистом, Ржанов поцікавився, чи немає в селищі радіолюбителів-короткохвильовиків, які могли б взяти участь у змаганні радистів-операторів, що організується радіоклубом.
Василь, зсунувши на потилицю навушники, від чого вихор його рудуватого волосся смішно піднявся догори, уважно подивився на Ржанова, посміхнувся і сказав:
— Я це селище знаю, як свої п’ять пальців.
Розмова з «Фігаро» не дала бажаних наслідків, але наштовхнула Ржанова на правильну думку: під приводом перевірки радіотрансляційної сітки він вирішив побувати в кожному будиночку Заозерного і познайомитись з його мешканцями. Одержавши для цього необхідні повноваження від дирекції обласного радіомовлення, Ржанов наступного дня знову з’явився у Фігаріна, а ввечері, в години, коли майже всі жителі селища повертаються з заводу додому, він разом з «Фігаро» вже стукав у двері першого будиночка.
«Технічний огляд» радіотрансляційної сітки надходив до кінця і здавався безрезультатним, коли в будиночку Теплова, змінного інженера заводу, одна важлива деталь привернула до себе увагу Ржанова. В повідомленні полковника Каширіна про дані радіопеленга прямо вказувалося на томик Маяковського, як на ключ шифрованого коду, яким користувався агент «777». І ось тут, на письмовому столі, серед великої кількості технічної літератури, Ржанов побачив п’ятий том творів Володимира Маяковського, видання сорокового року.
Спеціаліст по гарячій обробці металу, Олександр Веніамінович Теплов один займав весь будиночок з двох кімнат і кухні. Він жив тут, у Заозерному, близько десяти років, а обстановка його квартири була необжитою, випадковою і створювала враження, що її господар оселився тут ненадовго. Радіоприймача в квартирі Теплова не було, несправний репродуктор «Рекорд» стояв у кутку кімнати на підлозі.
Теплов прийняв Фігаріна і Ржанова ввічливо, але холодно, поспішаючи на вечірню зміну. Від ремонту репродуктора він відмовився, сказавши:
— Знаєте, товариші, так втомлюєшся від гуркоту прокатних станів на заводі, що хоч удома хочеться побути в тиші і спокої. Я передплачую кілька газет і можу обійтися без радіо.
Справді, в квартирі було багато газет. Зв’язані пачками, вони лежали на книжковій шафі з технічною літературою. Звичайно, на даху його будинку антени не було.
Дальший огляд будиночків Заозерного не дав ніяких результатів.
Вранці Ржанов пішов у спецчастину заводу і, взявши у відділі кадрів особисті справи інженерно-технічних працівників цеху термічної обробки металу, заглибився у вивчення справи О.В.Теплова.
Особиста справа інженера не викликала ніяких підозр — Теплов Олександр Веніамінович народився в 1908 році в місті Катеринославі. У тридцять четвертому році закінчив технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту. До липня сорок першого року працював на металургійному заводі імені Г. І. Петровського. У липні сорок першого року, в зв’язку з наближенням лінії фронту, Теплов за вказівкою з Москви був відкомандирований у розпорядження відділу кадрів міністерства, а з лютого сорок другого року працює тут, на Уральському заводі.
Ретельно вивчаючи документи Теплова, особливо трудову книжку, Ржанов звернув увагу на те, що в місцях, де були прізвище, ім’я та по батькові Теплова, папір здавався трохи темнішим і нижче рядка була ледве помітна пляма.
Вилучивши з особистої справи Теплова трудову книжку, що викликала підозру, Ржанов вирішив піддати її спеціальній експертизі. Звичайно, можна було б послати запит до Дніпропетровського заводу імені Г.І.Петровського, але це забрало б чимало часу. До того ж навряд, щоб у період запеклих боїв сорок першого року заводові вдалося вивезти з обложеного міста свої архіви.
Фотознімок трудової книжки Теплова, зроблений за допомогою інфрачервоного проміння, підтвердив підозру Ржанова. Текст, внесений у трудову книжку чорнилом, що містить солі заліза, був непрозорий і на знімку вийшов чітким. Там же, де було вписане прізвище, виднілася пляма, за висновком експерта, — залишок колишнього розмитого чорнила, а вписане прізвище Теплова на фотографії не вийшло, бо під впливом інфрачервоних променів чорнило з органікосинтетичних барвників виявилося зовсім прозорим. Було ясно, що колишнє прізвище власника трудової книжки змито і замість нього вписано прізвище Теплова.
Користуючись тим, що інженер працював цей тиждень на нічній зміні, Ржанов із своїм помічником у присутності голови селищної Ради зробив старанний обшук у будинку Теплова.
Томик Маяковського був єдиною поетичною книгою серед двох десятків старих перекладних романів — Теплов, очевидно, не дуже шанував поезію, а тим більш радянських поетів. У книзі Маяковського ніяких поміток не було, але з її замазаних сторінок було видно — книга читалася не раз.
Після кількагодинного копіткого, але безрезультатного, обшуку Ржанов знайшов у віддаленому кутку склепіння груби петлю з тонкого стального троса. Ржанов потяг за петлю, але трос не піддавався. Коли, перехоплюючи руками, Ржанов зробив спробу витягнути один бік петлі, трос піддався, і він почув рівномірний звук, схожий на скрип колодязного коловороту. Через деякий час трос перестав піддаватись його зусиллям. Тоді, перевіряючи свою думку, Ржанов потяг петлю з протилежного боку, трос знову піддався і, супроводжуваний тим же скрипом, зайняв попереднє положення.
— Скажіть, — запитав Ржанов. — Інженер Теплов не скаржився вам на погану роботу груби?
— Скаржився, — дивуючись, відповів голова селищної Ради. — Ще в минулому році Теплов подавав заяву про те, що груба димить, і просив прислати майстра перекласти її. Ми йому завезли матеріал, але пічника він не діждався і переклав свою грубу сам.
— Очевидно, і сніг з даху Теплов скидає сам?
— Так, він говорить, що це хороша зарядка, — дедалі більше дивуючись, відповів голова.