Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Діпейп озирнувся на Рейнолдза, але той лише знизав плечима і схрестив руки на животі. Таким чином він висловлював сумнів, невдоволення чи те й інше водночас.
— Проблеми?
Джонас стояв у дверях ванної, стираючи з обличчя залишки піни для гоління кінцем рушника, що висів у нього на плечі. Торс у нього був оголений. Діпейп бачив його таким безліч разів, але від вигляду старих білих перехресть шрамів йому завжди ставало трохи моторошно.
— Ну… я знав, що ми зберемося в кімнаті леді, але не знав, що тут буде сама леді.
— А вона тут, — Джонас кинув рушник у ванну, підійшов до ліжка і зняв свою сорочку, що висіла на спинці. Корал окинула його голу спину хтивим поглядом і продовжила в’язати. Джонас накинув на себе сорочку. — Як справи на Ситґо, Клаю?
— Все тихо. Але стане шумно, якщо певні молоді vagabundosпоткнуть туди свої довгі носи.
— Скільки там люду і як вони чергують?
— Десятеро вдень. Дванадцятеро вночі. Ми з Роєм виходимо у кожну зміну, але кажу тобі, поки що тихо.
Джонас кивнув, але було видно, що він незадоволений. Він сподівався, що хлопці полізуть на Ситґо, так само, як мав надію розпалити конфлікт, вдершись у їхній барак, знищивши їхні речі й убивши голубів. Втім, вони досі сиділи у своєму триклятому Сховку. Він почувався, як тореадор на полі з трьома молодими бичками. Викинув червону ганчірку, дратував їх, як міг, але бики не хотіли нападати. Чому?
— А як проходить операція з перевезення?
— Усе чітко, — сказав Рейнолдз. — Чотири цистерни за ніч, попарно, за останні чотири ночі. Керує всім Ренфру, той, що з «Ледачої Сюзен». Ти досі не передумав лишити півдюжини для наживки?
— Атож, — сказав Джонас, і тієї ж миті хтось постукав у двері. Діпейп аж підскочив. — Це…
— Ні, — відповів Джонас. — Наш друг у чорній мантії відбув у іншому напрямку. Либонь, хоче підбадьорити й заспокоїти війська Доброго Чоловіка перед битвою.
Діпейп розреготався. Жінка у пеньюарі біля вікна дивилася на своє плетиво і мовчала.
— Заходьте! — гукнув Джонас.
До кімнати зайшов чоловік, одягнений у сомбреро, накидку й сандалії фермера чи vaquero. [23] Проте його обличчя було блідим, а пасмо волосся, що вибивалося з-під сомбреро, — світлим. Латіґо. Жорсткий, вимогливий, він не вибачав помилок. Але це не йшло в жодне порівняння з хихотливим чоловіком у чорному і це було велике полегшення.
23
Vaquero — пастух ( ісп.).
— Радий вас бачити, джентльмени, — він зайшов досередини і зачинив за собою двері. Його невблаганне насуплене обличчя наче свідчило про те, що цей чоловік уже багато років не бачив нічого доброго. Можливо, навіть із самого свого народження. — Джонасе? Як справи? Просуваються?
— Справи добре, просуваються, — відказав Джонас, простягаючи руку. Латіґо сухо й рвучко її потис. З Діпейпом і Рейнолдзом він не привітався за руку, але глянув на Корал.
— Довгих днів і приємних ночей, леді.
— І вам, сей Латіґо, того самого зичу, тільки вдвічі більше, — відповіла Корал, не підводячи погляду від в’язання.
Латіґо сів на край ліжка, дістав з-під накидки кисет із тютюном і заходився скручувати цигарку.
— Я ненадовго, — сказав він уривчастим тоном мешканця півночі з Внутрішнього світу, де, наскільки було відомо Діпейпові, трахати північних оленів досі вважалося головним видом спорту. Звісно, якщо твоя сестра бігала прудкіше за тебе й наздогнати її ти не міг. — Залишатися довше було б нерозумно. Я не надто скидаюся на місцевого.
— Так, — здивовано сказав Рейнолдз. — Не надто.
Латіґо зиркнув на нього і знову перевів погляд на Джонаса.
— Більшу частину мого загону розквартировано за тридцять коліс звідси, у лісі біля Каньйону Петлі… до речі, що там так виє в тому каньйоні? Звук такий огидний, що коні харапудяться від нього.
— Тонкохід, — сказав Джонас.
— Людям теж страшно, якщо підходять надто близько, — сказав Рейнолдз. — Краще тримайтеся подалі, капітане.
— Скільки вас? — спитав Джонас.
— Сотня. Добре озброєних.
— Кажуть, вояки лорда Перта теж були добре озброєні.
— Ну й розумний же ти.
— Вони хоч бачили справжню битву?
— Достатньо, щоб мати про неї уявлення, — сказав Латіґо, і Джонас зрозумів, що він бреше. Досвідчених вояків Фарсон тримав у горах. А сюди прибуло невеличке експедиційне військо, в якому, певна річ, лише сержанти знали, як зводити курок.
— Дванадцятеро людей біля Скелі Вішальників охороняють цистерни, які привезли ваші, — сказав Латіґо.
— Мабуть, це навіть більше, ніж треба.
— Я ризикував, їдучи в цю занюхану діру, не для того, щоб ти піддавав сумніву мої рішення, Джонасе.
— Благаю прощення, сей, — байдуже відповів Джонас. Він сів на підлогу коло крісла Корал та заходився й собі крутити цигарку. Вона відклала в’язання вбік і запустила пальці в його волосся, гладячи його. Діпейп ніяк не міг дотумкати, що Джонас знайшов у цій жінці — йому самому вона здавалася лише потворною сучкою з великим носом і прищиками замість цицьок.
— Що ж до трьох молодих чоловіків, — сказав Латіґо тоном людини, яка переходить до суті справи. — Добрий Чоловік був дуже стурбований, коли почув, що в Меджисі з’явилися гості з Внутрішнього світу. А тепер я дізнаюся від тебе, що вони не ті, за кого себе видають. То хто ж вони насправді?
Джонас відштовхнув руку Корал, яка пестила йому волосся, наче відмахуючись од набридливої мухи. Не образившись, вона знову зайнялася в’язанням.
— Вони ще не юнаки, а лише хлопчиська — це раз. А по-друге, якщо їхній приїзд сюди — це ка… а наскільки мені відомо, сам Фарсон дуже переймається ка… тоді цілком можливо, що це наше ка, а не ка Альянсу.