Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
— На жаль, Фарсон не чує твоїх теологічних висновків, — сказав Латіґо. — Ми привезли з собою рації, проте вони чи то зламані, чи то не працюють на такій відстані. Ніхто не знає, що з ними таке. Ненавиджу всі ці цяцьки. Боги насміхаються, коли їх бачать. Ми можемо розраховувати лише на власні сили, друже. Добре це чи погано.
— Не треба зайвий раз турбувати Фарсона, — сказав Джонас.
— Добрий Чоловік воліє вважати цих хлопців завадою на шляху до здійснення його планів. Гадаю, тобі Волтер сказав те саме.
— Еге ж. Я не забув ні слова з цієї розмови. Сей Волтер не з тих, кого можна легко забути.
— Так, — погодився Латіґо. — Він речник Доброго Чоловіка. І головна причина його відвідин — привернути вашу увагу до тих хлопців.
— Йому це вдалося. Рою, розкажи сею Латіґо про твій позавчорашній візит до шерифа.
Діпейп нервово прочистив горло.
— Шериф… Ейвері…
— Знаю його. Гладкий, як свиня у Повну Землю, — сказав Латіґо. — Продовжуй.
— Один із шерифових помічників передав тим хлопцям послання, коли вони рахували коней на Крутоярі.
— Яке послання?
— У День Жнив не з’являтися в місті, не виїжджати на Крутояр, залишатися поблизу свого барака, адже народ баронії не любить бачити на своїх святах чужинців, навіть якщо ці чужинці викликають у них симпатію.
— І як вони, проковтнули наживку?
— Миттю погодилися не потикати носа з дому під час свята, — сказав Діпейп. — Коли хтось їх про щось просить, вони стають м’які й поступливі, як віск. Авжеж, вони не повірили. Ніхто не заперечує проти присутності чужинців на святі Жнив. Взагалі-то, їх навіть запрошують на гулянки. І хлопцям це добре відомо, я впевнений. Суть у тому…
— …щоб змусити їх повірити, буцімто ми почнемо наступ у день Ярмарку, так, так, — нетерпляче закінчив замість нього Латіґо. — Я хочу знати, чи це їх переконало. Ви зможете схопити їх за день до Жнив, як обіцяли, чи вони чекатимуть?
Діпейп і Рейнолдз звернули погляди до Джонаса. Той сягнув рукою за спину і взявся за худе, проте привабливе стегно Корал. Ось і настала ця мить, подумав він. Все залежатиме від того, що він зараз скаже. Якщо він не помиляється, то Великим мисливцям за трунами подякують і заплатять… можливо, навіть понад міру. А якщо помилився, то їх усіх повісять, високо і на такій тугій линві, що їхні голови позлітають з плечей.
— Ми схопимо їх легко, як жовторотих пташенят на землі, — сказав Джонас. — За звинуваченням у зраді. Троє молодиків вельможного роду — шпигуни Джона Фарсона. Суцільний жах. Хіба це не пряме свідчення того, що ми живемо в лихі часи?
— Одного крику «Зрадники!» достатньо, щоб зібрався натовп.
Дивлячись на Латіґо, Джонас холодно всміхнувся.
— Сама по собі зрада — не надто доступне простому народові поняття, навіть якщо народ напідпитку, а підбурювачів купила Асоціація конярів. А от убивство… улюбленого мера…
Шокований, Діпейп перевів погляд на мерову сестру.
— Це буде тяжка втрата, — зітхнула вона. — Я буду настільки засмучена, що сама очолю той набрід.
І тут Діпейп нарешті дотумкав, що так приваблювало в ній Джонаса: ця жінка була не менш холоднокровна, ніж сам Джонас.
— Ще одне, — сказав Латіґо. — Для зберігання вам доправили річ, яка належить Доброму Чоловікові. Одну скляну кулю.
Джонас ствердно кивнув.
— Так, справді. Гарна дрібничка.
— Наскільки мені відомо, ви залишили її в місцевої bruja. [24]
24
Bruja — відьма ( ісп.).
— Так.
— Заберіть її. Якомога скоріш.
— Не вчи дідуся пити яйця, — трохи роздратовано відрізав Джонас. — Я чекаю, коли ми нарешті впіймаємо шмаркачів.
— А ви бачили її, сей Латіґо? — згоряючи від цікавості, пробурмотів Рейнолдз.
— Зблизька — ні. Але я бачив тих, хто в неї зазирав, — Латіґо помовчав. — Один такий з’їхав з глузду, його довелося пристрелити. Людину в такому стані я бачив перед тим лише одного разу, тридцять років тому, на краю великої пустелі. То був поселенець, якого вкусив скажений койот.
— Слава Черепасі, — пробурмотів Рейнолдз і тричі постукав себе по горлу. Він боявся сказу.
— Якщо магічна веселка оволодіє тобою, ти вже нікого не прославлятимеш, — похмуро сказав Латіґо і знову повернувся до Джонаса. — Віднімати кристал доведеться з більшою пересторогою, ніж тоді, коли ви його віддавали. Швидше за все, стара відьма вже під його чарами.
— Я збираюся відрядити Раймера й Ейвері. Ейвері тюхтій, але Раймер міцний горішок.
— Боюся, тобі це не вдасться, — сказав Латіґо.
— Та невже? — Джонас стис руку на стегні Корал і неприємно вишкірився до Латіґо. — Може, поясните своєму відданому слузі, чому?
Але цього разу відповіла Корал.
— Тому що в той час, коли треба буде забирати частку чаклунської веселки, що зберігається в Реї, канцлер складе моєму братикові компанію в його подорожі на той світ.
— Що вона таке городить, Елдреде? — спитав Діпейп.
— Що Раймер теж помре, — сказав Джонас і розплився в посмішці. — Ще один тяжкий злочин на совісті гидких шпигунів Фарсона.
Корал мило всміхнулася на знак згоди, стисла Джонасову руку на своєму стегні, а тоді пересунула її вище і знову заходилася в’язати.
Хоча дівчина була й молоденька, проте заміжня.
Хоча хлопець був і вродливий, проте неврівноважений.
Однієї ночі вона зустрілася з ним у безлюдній місцині та повідомила, що їхньому коханню край, хоч і було воно солодким. Він заявив, що воно не могло скінчитися, бо було написано їм на роду. Дівчина відповіла, що написане могли стерти. Мабуть, він розплакався. Можливо, вона розсміялася — від нервів швидше за все. Та хай якою була причина, час для сміху вона обрала дуже невдало. Він узяв камінь і проломив їй череп. А прийшовши до тями й побачивши, що накоїв, сів на землю, прихилившись спиною до гранітної плити, поклав її нещасну проломлену голову собі на коліна й під здивованим поглядом сови, що сиділа на дереві неподалік, перерізав собі горло. Він помер, вкриваючи її обличчя поцілунками. Так їх і знайшли — з вустами, міцно злитими в поцілунку і запечатаними кров’ю.