Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
Було створено два штаби — один назовні зони окупації, в Чабанах, на території колишнього інституту садівництва, і другий — на Черепановій горі, усередині Києва, під трибунами стадіону імені В. Банникова. До ФВУ одним з перших зголосився начальник ескадрильї розвідувальних дронів ВІРУ класу «Ластівка» і «Яструб», літне поле яких розміщувалося в Ново-Біличах, поза межами зони окупації.
Гайдук, невиспаний після нічного бою в Борисполі, неголений і роздратований, сидів у бетонному, прохолодному навіть у таку спеку приміщенні стадіону на Лабораторному провулку. Це був колишній центр охорони, цінність якого полягала в наявності добре організованої системи камер зовнішнього спостереження. Підземний коридор вів до паркінгу, де стояв «Форд-Скорпіон». Роздратування Гайдука посилилось, коли на моніторах охорони
Невінчаний з двома хакерами сидів перед великим комп'ютером, отримуючи інформацію з супутника Січ-77.
— Бляха-муха! Ви чули, Ігоре Петровичу?
— Що сталося? — невдоволено підняв голову Гайдук.
— Орда заборонила горілку і сало, — збуджено повідомив Невінчаний. — Тепер чекайте народного повстання.
Через секунду він просяяв:
— Повстання відміняється. Тепер можна мати по чотири дружини. Уявляєте? З однією не знаєш, як упоратись...
«Я виконав норму Орди», — майнуло Гайдукові. У цю хвилину почувся сигнал американського геджета. Марта Джеферсон. У Вашінгтоні — п'ять годин ранку. Що сталося?
— Я в Техасі, — голос Марти звучав схвильовано, — і не можу довго говорити. Благаю вас забрати Божену з посольства. До першої години ночі. Врятуйте її, Ігоре, як ви вже одного разу врятували. На вас — моя остання надія.
— Що з Боженою? Чому з нею немає зв'язку? Ви повинні знати! — кричав він у геджет з лютим безсиллям, хоча сигнал на екрані свідчив про відсутність зв'язку з Техасом.
Після розмови з Боженою тридцять першого липня в Ірпені зв'язок з нею перервався. Гайдук із затятою пунктуальністю набирав її іцифр, і щоразу отримував відповідь: No connection.
Мартин Гусак сидів у блокованому посольстві і також не виходив на зв'язок, від чого тривога Гайдука тільки зростала. Дзвінок Марти Джеферсон став сигналом якоїсь катастрофи: Гайдук був переконаний, що Конфедерація зможе забезпечити захист посольства та евакуацію його співробітників. Адже в них було на це три дні безвладдя й паніки в Києві, коли кілька бойових «черепах» Конфедерації, перекинутих з Польщі, могли прорвати кільце навколо посольства. Могли. Але цього не сталося. Відбувалося щось таке, чого Гайдук не міг збагнути.
Після дзвінка Джеферсон він негайно скликав кризову групу з кількох офіцерів, хто працював з ним. Військові аташе країн ОГБ, з якими приятелювали деякі офіцери ВІРУ, повідомили, що на території посольства Конфедерації зібралося близько п’ятисот семидесяти чоловік — співробітників посольства і членів їх сімей, членів дипкорпусу країн ОГБ (серед них перебували і військові аташе) та персоналу міжнародних представництв у Києві. Всі були переконані, що Конфедерація надійно їх захистить і надішле додаткові підрозділи. Адже п'ятдесяти морських піхотинців, які охороняли посольство, було явно недостатньо з огляду на велику територію і відсутність системи спеціальних укріплень, придатних для тривалої кругової оборони.
Гайдук у своєму розпорядженні мав од сили двадцять чоловік, і було б самогубством брати участь у захисті посольства, якби почався штурм. Та чи почнеться? Чи не помиляється Марта?
Кризова група вирішила посилити спостереження за посольством і тим, що робиться навколо нього. О другій годині дня до штабу приїхав на своєму весільному фаетоні полковник Палій і повідомив, що його люди схопили «язика» — рядового визвольної армії Орди Ахмета Іванова, уродженця Брянського улусу. Ахмет вештався біля стихійного базарчика, що розташувався попід руїнами спаленого цирку на площі Перемоги. Солдат пішов у самоволку з десантної черепахи з метою купити самогону і українського сала, бо кляті ісламські комісари забороняли навіть думати про алкоголь і свинину. Двоє контррозвідників, що косили під бомжів і тинялися без діла в околицях цирку, вивчаючи, як організовано систему охорони «черепахи», затягли Ахмета у руїни циркової стайні, де зберігався ще запах кінського гною, і приклавши ніж до горла переляканого полоненого, дізналися, що на борту десантної «черепахи» 052-4043 перебуває сто бійців, озброєних мінометами, ракетними установками ближнього бою, лазерними вогнеметами, двома бетонобійними гаубицями і, звичайно, автоматами ІЖ-107 та десятьма важкими кулеметами. Командує «черепахою» іранський підполковник Казем Джалілі. Але не це було головним у розповіді язика: він повідомив, що о 2.00 вночі 2-го серпня відбудеться штурм посольства Конфедерації Держав Північної Америки; о 1-й годині ночі десантники з «черепахи» 052-4043 мають вже бути на вихідних позиціях у приміщенні сусідньої з посольством лікарні. Друга черепаха з території Печерської Лаври буде перекинута на допомогу о 1.00 з боку вулиці Гоголя.
Контррозвідники не повірили Ахмету, який тремтів від страху й міг наговорити бозна-що, але він присягався, що почув це від офіцера-росіянина, який і послав Ахмета за самогоном, щоб було чим заправитись перед атакою, бо, мовляв, клятих америкосів просто так не візьмеш. Офіцер повідав Ахмету, що в підвалах посольства сховано мільйони амеро в новеньких, недавно надрукованих хрустких грошових знаках, і що ці мільйони були завезені з Америки для підкупу хохлів, щоб ті боролися проти своїх євразійських братів-визволителів. Командир «черепахи» обіцяв офіцерам віддати скарби посольства на пограбування.
Показання «язика» були підтверджені розвідниками Гайдука, які працювали на Печерську: о 16.00 вони доповіли, що на території Лаври почалася підготовка «черепахи» 052-4040 (тієї, що привозила делегацію Чорної Орди до гетьмана Махуна) до бойової операції: десантники з «черепахи» виведені на площу перед собором Успіння Пресвятої Богородиці, розбиті на окремі групи. Офіцери проводять з ними інструктаж, показуючи солдатам якісь картосхеми, на борт «черепахи» перевантажують з транспортних гелікоптерів боєприпаси, а з Ковнірівського корпусу переносять якесь незрозуміле обладнання, сховане під брезентом.
Остаточне підтвердження надійшло о 19.00: годиною раніше до посольства прийшли двоє представників командування визвольних військ Орди і пред'явили послу О'Саллівану ультиматум: до 24.00 всім особам, що перебувають в посольстві, покинути його територію через головний вхід, пройти необхідну ідентифікацію і зайняти місця в автобусах, які вивезуть агентів американського Шайтана та їхніх поплічників до міжнародного аеропорту Київ — Бориспіль. Передбачається здійснити обмін персоналу посольства на ув'язнених на базі Менсфілд і в штаті Юта бійців за свободу — агентів Орди. Парламентери забули сказати, що Бориспільський аеропорт надовго виведений з ладу, а обмін полоненими заборонено законами Орди.
Головна вимога окупаційного командування: нічого не знищувати в приміщеннях, не палити жодних паперів, не плавити в печах жодних чипів з пам'яттю, не псувати шифрувально-дешифрувальну апаратуру і спеціальні засоби телекомунікації.
У разі відмови — штурм посольства і смерть агентів неоліберального імперіалізму Хрестоносців. За словами інформатора, начальника українського підрозділу невоєнізованої охорони посольства, О'Салліван рішуче відмовився виконувати умови ультиматуму.
Вже набагато пізніше, коли працювала сенатська комісія з розслідування подій навколо посольства Конфедерації в Києві, стало відомо, що посол О'Салліван упродовж першого серпня, особливо після пред'явлення ультиматуму, безуспішно атакував Державний департамент і офіс радника Президента з питань національної безпеки тривожними депешами — під кінець дня у незашифрованому вигляді, але в неділю ніхто у Вашінгтоні не працював, а відповідальний черговий Держдепа просив не панікувати, нагадував про рішення почати евакуацію посольства третього серпня і радив послу затягувати якомога довше переговори з Ордою, поки Президент Конфедерації не прийме інше рішення. На жаль, Ширлі Мак Доул (Ван Лі) разом з М.Джеферсон перебувала в Техасі, де зустрічалася з офіцерами і солдатами Американського легіону, щоб спільно відсвяткувати перемогу над мексиканськими наркоповстанцями і повернення під американський контроль міста Г'юстон. Зв'язатися з нею не було ніякої можливості. Тільки через рік — у 2078 році — комісія Сенату оприлюднила відповідні документи (з деякими вилученнями) і останній лист посла О'Саллівана, відправлений до Вашінгтона 1 серпня о 22.30.