Чорна зоря
Шрифт:
Трампус знизав плечима:
— Ніби повірив. Охоче розповів, що хтось подзвонив біля хвіртки і він здивувався, побачивши Салачову.
— Отже, він з нею знайомий?
— Я про це не подумав, мабуть, знімався з нею в кіно. Це вельми вродливий молодик, справжній кіногерой. Сказав, що вона була в такому критичному стані, аж він злякався. Салачова розповіла, що її спіткало нещастя. Вона забула в літаку сумку з грішми і тепер мусить негайно повернутися машиною до Праги. Слізно благала найняти їй таксі й позичити зо дві сотні крон. Усе це, мовляв, тривало кілька хвилин.
— Стоп, — перебив його Клубічко, — будь ласка, зверни на
— Звичайно, я відразу звернув на це увагу, але подумав собі: мабуть, цього Тихого вона добре знає.
— Можливо. І що ж було потім?
— Тихий зробив, що міг. Змішав їй коктейлю, поклав на конапу, узяв триста крон і побіг по таксі.
— Бачиш, — кинув Клубічко, — Салачова обдумала геть усе, навіть не попросила зачекати перед будинком таксі, яким приїхала. Але розказуй далі.
— Тихий буцімто тільки за півгодини знайшов шофера, який погодився їхати до Праги. Салачовій ніби стало краще, вона подякувала Тихому, і той провів її до машини. Ну це, власне, й усе. Поїхала десь коло шостої.
Клубічко подивився на Трампуса якось особливо і засміявся:
— Словом, у вересні артистка втнула нам першоквітневий жарт. Ну й жіночка, Зденеку! Летить за десять тисяч до Брно, дарма що боїться літаків дужче ніж чорта, ламає двоє ребер, не лягає до лікарні, як то слід було б чекати, а, навпаки, здихавшись Цаби, їде до розбомбленої вілли, і тут їй теж таланить: саме в сусідстві живе колега, котрий готує їй коктейль, позичає гроші, наймає таксі до Праги. І поки ми тут муляємося, вона знову мчить до столиці. Непосидюча, еге ж?
— Гм, — буркнув Трампус, голодним оком пробігаючн меню, — ось тут пропонують баранину під майонезом, а я залюбки замовив би собі Тихого. Бо він, очевидячки, та людина, задля якої Салачова летіла до Брно. Але навіщо? Хто цей Тихий? — вів Трампус далі.
— Хто з тобою розмовляв, я, звісно, не знаю, але тут мешкає артист Тихий. Він співає в хорі місцевого театру.
Трампус витріщив очі на шефа, який щось креслив на звороті меню.
— Коли я заходив до Салачової востаннє,— це було минулої неділі,— вона переказала мені через Трекову, що не приймає, бо в неї мігрень. Але Трекова шепнула, що в мадам гість, якийсь артист Тихий з Брно. На вішалці я побачив капелюх, не стримався й оглянув його. На облямівці всередині — назва фірми: «Ондржей Юрайда. Брно». Трекова казала, що їй Тихий не подобається. — Клубічко перестав креслити й відсунув од себе меню. — Я йому теж не симпатизував, бо сподівався зустрітися з Лідою, а натомість мусив повернутися до празької Сахари. Бозна-чому кажуть, що ми живемо в помірному поясі, коли така спекота і такі морози! Тоді Ліда вперше повелася зі мною жорстоко. З помсти я розпитався тут у криміналці про цю людину й дізнався, що це двадцятичотирьохлітній молодик, середній на зріст, з блідим, але вельми вродливим обличчям, і що співає він у хорі опери імені Яначека, де його тримають скоріше заради його постави, ніж заради голосу. Ти не дивуйся, у театрі й не таке буває!
— Дивно, що він уже тоді так зацікавив вас, — зауважив Трампус.
— Чому? — осміхнувся Клубічко. — Я ж тобі пояснив. Ти знаєш, Ліда надзвичайно мила зі своїми друзями, і якщо вона мене залишила в таку спекоту за дверима
— Якщо це так.
— Думаю, що так.
— Що робитимемо? — спитав Трампус по хвилі.
— Можемо трішки відпочити.
— Відпочити? — обурено вигукнув Трампус— Таж ми ще нічого не зробили.
— Як ти можеш таке казати! — обурився Клубічко. — Хіба ми не тряслися три з половиною години в машині? Хіба ми не їли бурди і не пили ще гіршої кави? Не їздили на вокзал, а ти навіть до Пісарок? Чи ти не хочеш поїхати туди ще раз?
— Авжеж! Після того, що я від вас оце дізнався, — неодмінно!
— Любий мій, — зітхнув Клубічко, — що ти збираєшся сказати Тихому і що, на твою думку, скаже він тобі? Знай, сьогодні — і ще довго — він тобі не розповість нічого, його вуста замкнулися тієї миті, коли він побачив тебе і зрозумів, що ми знаємо про його участь у цій грі і про його дві квартири,
— Дві?
— Прописаний він на вулиці «Біля Прахарні», в будинку номер дванадцять. Ми його шукали і там, і в театрі, і в кав'ярнях, а він тим часом тішився в своїм нелегальнім помешканні в Пісарках.
— Якщо все це правда, то чому ви гадаєте, що він назвав мені своє справжнє ім'я?
— Бо подумав, що ти все одно дізнаєшся. Хіба можна брехати, маючи таку зовнішність? Хай би він, приміром, назвався Трулдою, однак кожен тобі скаже, коли ти опишеш його: «Так це ж той красень Тихий».
— Ви так говорите, ніби його знаєте!
— А чом би й ні,— засміявся Клубічко. — Признаюся, мене зацікавило: задля кого Салачова залишила мене за дверима? Я почекав на вулиці, поки він вийшов. Можу змалювати тобі його портрет… Але тепер ти до нього не підеш. Я припустився помилки, дозволивши тобі піти по його сліду… Просто не думав, що цей Аполлон має дві квартири. Я робив усе, аби він не здогадувався, що я ним цікавлюсь. Отже, не пощастило, одначе я не збираюся ще збільшувати своєї помилки.
Трампус замислився:
— З усього випливає, що це вас дуже турбує.
— Дуже — не дуже, але останнє, що я можу зробити, — це дати йому зрозуміти, що він надзвичайно мені потрібний. Здасться, він не підозрює, то я знаю про його празькі відвідини Салачової. Певно, гадає, що про його квартири ми дізналися тільки тепер.
— Гаразд, але, заради бога, бодай натякніть мені: у чому річ?
— Коли б я це знав, — зітхнув Клубічко.
— Найімовірніше, — подумав уголос Трампус, — це її коханець, котрий її шантажує.
— Якби він був її коханець, вона не залишила б його в Брно, а подбала б, щоб він був поруч неї у Празі. Чи не так? Крім того, він майже на двадцять років молодший за неї.
— Отже, залишається одне пояснення, що в неї нечисте сумління і що Тихий про це знає й шантажує її.
— Цілком імовірно, однак вигляд цього молодика свідчить про те, що він може бути хіба тільки посередником. Хто головний — ми не знаємо. Але нам відомі дві його карти: Салач, — якщо та акварель, яку одержала Ліда, належить йому і пов'язана з пригодою, — і Тихий.