Чорна зоря
Шрифт:
«Він-таки добре її знає,— подумав собі,— то і справді напрочуд енергійна жінка».
Цаба, як сказали Трампусові, взяв напрям на Гавлічків Брод, і Трампус вирішив, що наздожене його своїм потужним восьмициліндровиком, але тільки-но виїхав з міста, переконався, що це буде не так легко: природа ніби надумала вести проти нього війну туманом. На Чесько-Моравській височині туман знову був такий густий, що довелося їхати надзвичайно повільно. Проїжджаючи Гавлічків Брод, Трампус дізнався у відділенні КНБ, що обидві машини минули місто ще півгодини тому, прямуючи на Часлав. Однак у Чаславі перевага Салачової становила вже дві години; здавалося, туман чекає, коли проїде авто, і негайно опускається, аби зірвати
Було вже давно по другій, коли Трампус в'їхав до Праги. Він страшенно стомився, і йому нічого так не хотілося, як склепити на часинку змучені боротьбою з туманом очі, позбутися головного болю, Але про це годі було й думати: він не знав, де Салачова, десь загубилися люди з Тішнова і не надсилали до КНБ ніяких звісток. Проклинаючи світ, Трампус зателефонував до Тішнова й викликав детектива Коста. Сподівався, що дізнається про повернення Салачової, але Кост сказав, що йому нічого не відомо.
Трампуса пойняв страх. Він якийсь час ходив по кабінету, відтк подзвонив на комутатор, аби послали до Тішнова негайне попередження, йому здалося, що це розворушить стомленого черговою на комутаторі.
— Кого, власне, ви шукаєте? — спитав той.
— Двох бевзів із Тішнова, — загорлав Трампус.
— Але вони ні в чому не винні,— відповів телефоніст. — Минуло вже більше години, як поїхали, хоч були стомлені.
— Он як! Сподіваюся, вони залишили мені яке-не-будь повідомлення?
— Ні, сказали, що їдуть, але повідомлення не залишили…
За хвилю прийшла відповідь із Тішнова. Патруль телеграфував, що виконав наказ і їде назад. Мовляв, у відділення подасть рапорт, щойно повернеться.
Цієї ночі в Трампусовому відділі чергував детектив Ян Коб, котрого всі кликали просто Янек. Янек приніс каву Трампусові саме тоді, коли топ безбожно кляв тішновський патруль.
— Усе буде гаразд, пане, — сказав Янек, — цю штуку доручили Голцеві, а він хлопець не з лопуцька.
Трампус замовк і люто блимнув на Янека:
— Чому я дізнаюся тільки од вас, що це доручили Голцеві? — напався на нього. — Де рапорт?
Янек знизав плечима:
— Та я про те нічого не знаю. Голец кинув мені мимохідь: «Отож, Янеку, з картами нічого не вийде, бо я маю халепу з акторкою Салачовою. В нашій службі найгірше те, що ніколи не можеш спокійно пограти в карти».
Трампус вихилив каву, скоріше гарячу, ніж міцну, і раптом подумав: «Піду до Голца додому». Загалом-то це було безглуздя, бо Голцеві, якщо він має халепу з Салачовою, нічого робити вдома, але Трампус трохи знав, що то за буйний праліс — людство, тож і поїхав-таки до Голца на Йозефську вулицю. Так воно й було: цей паруб'яга, котрому Салачова перешкодила зігратн партію в карти, ніжився вдома на перині. Добряче потрусивши його, Трампус довідався, що Салачова у санаторії «Полегкість».
— Їй там вельми зручно, пане, — промовив Голец трохи винувато, — вона звеліла одвезти її туди. Люди з лікарні казали, що жінка була геть змучена і, як клали її на ноші, стогнала та ойкала.
— Коли це було?
— Як доповідали із Тішнова, десь одразу по другій. Я саме чергував, коли хлопці із Тішнова прийшли сказати, що вони ту панію мали стерегти до Праги, а оскільки тепер вона лежить у санаторії, то стерегти мусимо ми. Я плюнув і пішов стерегти.
— У себе в ліжку?
— Та ні, я хотів стерегти там, а швейцар із санаторію, коли я його спитав, чи все гаразд, сказав мені: «Чого вам стовбичити надворі в тому тумані, ходіть сюди, до швейцарської, тут вам буде трохи ліпше. Все одно на вулицю можна вийти тільки через оці двері, тож вашої пані ніхто не вкраде». Я сів біля нього, й ми пробалакали десь із годину, коли це приїхав пан
— І… і ви, звичайно, не встояли перед спокусою, — просичав Трампус. — Коли б я не розколошкав вас, бісова личино, то ви б про це нікому нічого й не сказали? Чому не доповіли, як вам було велено?
— Таж доповідав. Ще з санаторію доповідав про це.
— Але в криміналці про ваш рапорт ніхто нічого не знає,— простогнав Трампус. — Кому ж ви доповідали?
— До Брно, коли ваша ласка, шефові. Тішновські сказали, що рапорт має отримати шеф у Брио.
— І шеф схвалив ваш намір піти виконувати службові обов'язки па перині? — ядуче спитав Трампус.
— Я з ним, перепрошую, не балакав. Його вже там не було. Брненська криміналка про нього нічого не знала, а в готелі сказали, що шеф кілька хвилин по півночі з двома їхніми людьми кудись поїхав на машині.
Трампус стояв як громом уражений.
— Але куди? — подумав він уголос. Голец знизав плечима:
— Я подумав, що він повернувся до Праги. Тож написав рапорт і, коли їхав з паном професором, попросив зупинитися біля нас і залишив рапорт на прохідній, щоб віддали його шефові, як той з'явиться.
Трампусова злість прохолола, коли всі загадки було з'ясовано.
— Я мушу повернутися до санаторію? — спитав Голец.
— Ще питаєте! І подзвоніть до нас, хай пришлють вам на допомогу ще одного чоловіка. Пані Салачову треба стерегти як слід, і робити це повинен не швейцар і не перелякана сестра, котра, мабуть, знепритомніє, як їй крикнуть «руки вгору». П'ять хвилин на вдягання ви, окрасо криміналки, і я вас одвезу туди.
Трампус зітхнув з полегкістю, дізнавшись од швейцара, що все гаразд. Аж тоді відчув, як його тіпає від невимовної люті. Що це за коники викидає Клубічко? Нащо він так безсоромно брехав, що жадає постелі, як коханки, а сам узяв авто і чкурнув од неї? Чому не повідомив йому нічого? Та не встиг Трампус прийти до криміналки, як зателефонували з Брно.
— Тут дещо сталося, — доповів черговий, — можливо, це пов'язано з нічним від'їздом вашого шефа. Тутешній архітектор Владімір Шашек щойно заявив, що зникла його дружина і авто. Але цьому, каже, передували якісь дива. Вночі задзвонив телефон, і якийсь чоловік забажав побалакати з його дружиною. Шашек чув, як вона здивовано спитала: «По півночі?» А згодом: «То знайте, що я не залишу вас у скруті». Дружина повісила трубку і, сміючись, пояснила чоловікові, що її знайомого з Праги обікрали в барі «Колумбія» — поцупили гаманця з грішми, а оскільки він повинен бути вранці у Братіславі, то просить позичити на кілька днів тисячі зо дві. Шашек дав гроші, чув, як вона заводила авто, і невдовзі заснув. Коли ж прокинувся, — ні жінки, ні машини.