Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]
Шрифт:
Врешті-решт, жовтий завалив синього на землю й сидів на ньому верхи доти, поки синій не захарчав жалібно. Тоді Бос із Перелюбом показали переможцеві кулаки з відстовбурченими догори великими пальцями. Боєць у жовтому костюмі відпустив синього, і обидва мужчини встали й виструнчились. Проте, хоч билися вони запекло, на їхніх обличчях ми з товаришем не помітили ані крові, ані яких-небудь інших видимих ушкоджень.
Далі спортсмени кидали в тонку дерев'яну рейку ножі та грали на траві в карти. За всім
— Так кто жє із вас пракурор, а кто адвакат? — спитав із стадіонних динаміків Бос, коли змагання припинилося.
— Ми єщо нє рєшілі, — вклонившись, відповідали спортсмени.
— Ну, тагда апрєдєляйтєсь скарєй і начньом суд, — вальяжно махнув рукою Бос. Мужчини підкинули монетку, і синій став адвокатом, а жовтий — прокурором.
— Давай пиво! — невідривно спостерігаючи за дійством на стадіоні, простягнув назад руку Мула. Але ні обіцяного пива, ні торговця у фраку позаду не було.
Над стадіоном пролунали фанфари — це піонери відклали барабани й узяли до рук сурми. І відразу, ніби розтривожений їх звуком, з невеликої хмарки на футбольне поле закрапав дощик.
Спортсмени заспішили, і жовтий прокурор, підбігши до ката, закричав у мікрофон, показуючи на схилену до стільця дівчину:
— Ана вінавата!.. Ана ачістіла сбєрєгатеєльниє касси!.. Ана аґрабіла казіно!.. Украла сєрєбряниє ложкі і убіла Прадавца латарейних білєтав!.. — помічник у напівмасці смикнув безголового ката за руку, і той заніс над схиленою головою дівчини страхітливу сокиру.
— Ана нє вінавата! — заволав у свою чергу синій спортсмен-адвокат. — Как адна худенькая девушка магла аграбіть столька касс?.. Как ета нєжнає хрупкає сазданіє маґло савєршіть нальоти на казіно, каториє ахраняют магучіе парні?.. Разве ета вазможна, спрашіваю я вас?.. Разве такое может бить, а?..
— Ета, чьорт вазьмі, убєдітєльна! — заявив усьому порожньому стадіону, гойдаючись у кріслі, Великий Бос. — Не магла ана адна столька натваріть… Но ведь ей не памагалі?.. Правда, Перелюб?..
— Ні, не допомагали, — погодився новоспечений полковник і захлинувся пивом. Виникла хвилинна затримка: Перелюб випав із крісла-гойдалки і навкарачки відкашлювася, а Бос плескав його по спині.
Нарешті, коли Перелюб, знов сидячи в кріслі, безперешкодно дихав, Бос мовив у мікрофон:
— Стала бить, ана не маґла аграбіть сбєркасси і казіно, патаму шта ета нєрєальна… — синій адвокат зрадів і вигукнув, стиснувши кулаки: «Є-єс!» Керований помічниками кат забрав сокиру з-понад дівчини.
— Но вєдь астаются єщо ложєчкі і Прадавєц латарейних білєтав! — єхидно зауважив намоклий під дощем прокурор. — Еті прєступлєнія ана впалнє магла савєршіть.
— Ложєчкі атмєняются, — мовив зі свого місця Великий Бос. — Ані вчєра нашлісь… їх утащіла наґлая птіца, што жівьот в майом саду.
Обвинувачення розвалювалося, мов пісочний будинок.
— Да-да! — підхопив адвокат. — Я же ґаваріл — ана нє вінавата!.. — помічники ката вже пакували сокиру до футляра.
— Но нє забивайте: єсть єщо Прадавєц, — вставив своє прокурор. — Тачнєє, он би бил, єслі би ана его нє убіла… І ана сама прізналась ва всьом.
— Так-так, — поспішив додати Перелюб і розгорнув перед телекамерою аркуш паперу: — Ось її власноручне зізнання. Тут докладно описано, як саме і заради чого вона його вбила… — кат знову отримав сокиру і заносив її над дівочою шиєю.
— Ви толька вдумайтесь! — потрясав рукою прокурор. — Ана убіла чєлавєка із-за нєскалькіх паршівих бумажек… даже нє дєнєґ!.. Латарейних білєтав!!.. Какой нєчєлавєчєскій цінізм і жєстокасть скриваются в етам, как правільна сказал адвакат, нєжнам і, на пєрвий взгляд, хрупкам тєлє!..
— Він має рацію, — закивав на екрані Перелюб, — це жахливий злочин.
— Да, — погодився Бос, тримаючи в руці порожній кухоль, — ета прєступлєніє можєт іскупіть толька адєкватнає наказаніє… — він повернув голову до Перелюба: — Ти нє відєл, куда падєвалась хадячая півная бочка?..
Знову почувся моторошний барабанний дріб. Дощ припустив сильніше. Кат, над яким тримали парасольку, замахнувся сокирою.
— Зачекайте!!.. Стоп!!.. Це я!!!.. — почули ми раптом надривний крик. Футбольним полем бігла гладка людина в сірому плащі й бейсболці: — Це я. Продавець!!.. Продавець квитків!!.. Лотерейних!!..
Ми з Мулою повідкривали роти, а гладка людина хлюпала по калюжах, зірвала з голови бейсболку, скинула на траву свій плащ, і тут уже всі пізнали Продавця лотерейних квитків. А він біг і волав:
— Стоп!.. Стоп!!.. Зачекайте!!..
— Він живий! — прошепотів я.
— Він є! — подивився на мене отетерілими очима Мула.
— Значить, ця дівчина — н-а-ш-а!!! — закричали ми і притьмома кинулися на поле.
Та безголовий кат нічого не міг чути, а його помічники, як і всі, розгубилися та забули спинити екзекутора.
Кат опустив сокиру…
— Ну як, ви вже передумали? — перед нами ніби з-під землі виріс усміхнений торговець пивом. — Продаєте дар?.. — він запопадливо зазирав нам в очі. — Я маю грубі гроші…
І ми, дивлячись повз нього, безживно прошепотіли:
— Забирай.
V
Завжди тримайте відчиненими двері для Продавця лотерейних квитків.
Сумні мелодії мокрих вулиць. Далекі жовті вікна багатоповерхівок. Самотні перехожі. Дивний вечірній щем… Осінь.