Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
— Питьпадьом-питьпадьом! — сплеснув раптом від кринички несподіваний тут перепелиний поклик.
Зілов спинився і відповів так само:
— Питьпадьом!..
Тоді дві постаті зразу звелися з трави. В сивих сутінках, тут, у балці, зблизька їх можна було роздивитися добре. Це було двоє дівчат.
— Зілов? — прошепотіла котрась з них.
— Галя? Одуванчик?
— Ми.
Зілов кинув торбу на землю, поставив гвинтівку і важко передихнув. Дівчата по черзі торкнулися його руки.
— Ти чого так тремтиш? — хрипким, немов після сну, голоском підлітка поцікавилася та, до котрої він сказав «Одуванчик».
— Так… — Він присів на цямриння і закурив.
Вогник спалахнув на секунду, і короткий рожевий спалах вирізьбив з сутінок два дівочі обличчя. Майже дитяче Одуванчика — з безбровими припухлими сонними очима, з шорсткими, непокірними, безколірними патлами підстриженого стіжком волосся. Доросле, спокійне, повновиде, з тонкими чорними бровами, пов'язане дівоцькою хустинкою, — Галине.
— Ну, давайте, — сказала Галя, — нема часу. Повернутися тра, бачте, ще вдосвіта…
Зілов розв'язав торбу і почав пачками добувати з неї книжки. Це були тоненькі брошури на сірому обгортковому папері.
— А що саме? — нахилилася через плече Галя.
— Ленін… «Більшовики про землю»… [418]
— Саме що треба! — Галя навіть сплеснула руками.
Зав'язавши хустинку тісними кінчиками під підборіддям, вона полізла за пазуху і ніяково спинилася перед Зіловим. З пазухи вона вийняла невеличкий вузлик…
418
Ленін… «Більшовики про землю»… — Йдеться про «Доповідь про землю», виголошену В. І. Леніним 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. на Другому Всеросійському з'їзді Рад робітничих і солдатських депутатів, в якій була висунута вимога передати землю селянам.
— Іванкові… — почервоніла вона, — гостинця передасте Іванкові?
— Давай! — Зілов узяв. Навпомацки він визначив у вузлику два пиріжки і п'ять яблук. — А сказати що?
— Пхі! Нічого не казати! — Вона пересмикнула кінчики хустинки під підборіддям. — То я піду! — Але, зробивши крок, вона ще спинилася і зиркнула через плече. — А мені той… нічого не переказав?
— Поцілувати сказав… Щоб я тебе поцілував від його імені…
Галя чмихнула в хустинку і побігла до стежки. Незабаром її постать зникла в ліщині.
Розвиднювалося. Темінь ночі немов сіла на землю, і вгорі вже був ясний вранішній небозвід. Над лісом праворуч вже трохи рожевіло.
Одуванчик теж завинулася в хустку. В цій маминій хустці та кофті вона достоту скидалася на сільську дівчину, і ніхто ніколи не став би заперечувати проти того, що вона оце простує до міста на базар і в торбі в неї паляниці, крашанки та пшоно.
— Ну, в городі що там і як? — запитав Зілов.
— У кіно вчора була! — губи в Одуванчика зразу ж розшили захопленою посмішкою. — Віра Холодная! [419] І-і-і! Він її як ухопить за руку і як зашипить до неї: «Ти моя!», а вона тільки блиць його по морді і говорить тоді: «Нахал! И как это вы смеете! И потом, граф, я ж вас совсьом не люблю!» — Одуванчику аж затамувало дух. Очі зробилися круглі, і обличчя зблідло. — Як зробимо вже революцію і в гімназіях будуть учити безплатно, зразу ж навчуся на кіноактрису і гратиму драми на дві серії…
419
Віра Холодная — Віра Василівна Холодна (1893–1919), російська кінозірка німого кіно.
— Я не про те… — всміхнувся Зілов. — Стах мені переказував щось?
Одуванчик зітхнула, розлучаючись з образами Лисенко [420] і Мозжухіна [421] .
— Післязавтра, сказав, буде там, де від церкви шопа на захід під яблунею. — Вона нахилилася і взяла свою торбу, заміряючись іти. — Ага! Ще! — Вона спинилася. — Ще таке казав, що сам післязавтра до ладу розповість. Оце…
— Що «оце»?
— Ну, саме це… у Росії, під більшовиками тобто, незабаром з'їзд має бути…
420
Лисенко Наталія Андріанівна (1884/86?
– ?) — російська кінозірка німого кіно.
421
Мозжухін Іван Ілліч (1888–1939) — російський кіноактор, зірка німого кіно, чоловік Н. А. Лисенко. З 1920 р. жив за кордоном.
— Не казав — який?
— Ну, цей же, — здивувалася Одуванчик, — тобто наш Союзів робітничої і селянської молоді! І у Києві, — згадала вона і заквапилася, — союз наш уже інакше себе прозвав…
— Інакше? — вразило Зілова. — Як же інакше?
— Прозвалися «сокоммол» чи «коммол». Сказав — сам до ладу розповість. Коммол.
— Ну, йди! Йди мерщій! — махнув Зілов рукою. — Гальчина торба у ліщині буде… Сокоммол?
— Ага! Чи коммол… А ми, значить, коммольці будемо… Хі!
За хвилину силует дівчинки — дещо зігнутий, з торбою за плечима — зник у ліщині. Зілов залишився сам.
Край лісу, на горбику, Зілов на хвилинку присів. У долині внизу лежали картаті поля. Жовта стерня немов димилася легкою парою. Де-не-де по клаптях полів височіли ще рудуваті полукіпки — возовиця ще не кінчилася, хліб підгнивав. По дорозі на Коростовці пливла курява — котився віз. За дорогою між стернею там і тут прохоплювалися брунатні полоси достигаючої гречки. Вже жовтіли далі й баштани. Під горизонтом на захід простилався соковитий килим цукрових плантацій. Врожай на буряки цього року мав бути добрий. Але — хто ж його забере? Невже, як і хліб, — німці? А в Росії — голод. Якби той хліб, що забрали німці, та був у своїх, у Росії!
Коммол — це, очевидно, мало значити «комуністична молодь». Союз комуністичної молоді — сокоммол. Вірно. А то — і в есерів соробмол, і в меншовиків соробмол. А потім, комунізм — це ж і є остаточна, довершена форма соціалізму. Паризька. комуна! Значить — до кінця. Не на життя, а на смерть. За комунізм!
З'їзд робітничо-селянської молоді у Москві!.. [422] Десь там, близько-близько, е Радянська Росія, і в ній пролетарська молодь організовує свій союз! Радянська Росія! Вона є.
422
З'їзд робітничо-селянської молоді у Москві… — Всеросійський з'їзд робітничої і селянської молоді, що відбувся 29 жовтня 1918 р., на якому було створено ВЛКСМ (тоді називалася РКСМ — Російська Комуністична Спілка Молоді).
Серце заколотилось схвильовано. Але зразу ж зробилося журно і в грудях тоскно занило.
І Зілов зрозумів. Журно і тоскно було від думок про Катрю. От уже два тижні, як Катрю перевезено до Києва, в Лук'янівську в'язницю [423] . Катря так і не виказала, хто давав їй прокламації, хто посилав на агітацію до німецьких та австрійських частин. Серце в Зілова стислося журбою і болем. Мила Катря! Смілива дівчина, чудовий товариш, відданий соробмолець! Коммолець Катря!.. Невже — повісять? Чи, може, як Козубенка, Шумейка та інших — до концтабору в Німеччину?
423
Лук'янівська в'язниця — колишня політична тюрма в передмісті Києва — Лук'янівці, збудована в 1863 р. У 1917–1919 рр. — політична тюрма під час контрреволюційного режиму Центральної ради та Директорії.