Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
«ДРУЗЬЯ, ПОД БУРЕЮ РЕВУЩИЕ»
Увечері ми зібралися в Піркеса.
Квартира Шаї Піркеса мала особливі вигоди для наших конспіративних зібрань — після сьомої години вечора.
По-перше, Шая жив сам. І без батьків, і не на учнівській квартирі [158] . Він жив у родичів. Таким чином, його квартира була вільна і від батьківського, і від позашкільного нагляду. Піль не мав права заходити до неї, раз родичі відповідали за учня, як батьки. Але Шаїні «родичі» були фіктивні. Це були звичайні однофамільці. Отже, до Шаї їм не було ніякого діла. Але через те, що були вони люди в місті дуже шановані (вони мали великий колоніальний магазин, і гімназичне начальство завжди брало в ньому набір «на книжку»), то на них не падало й найменшої підозри гімназичного начальства.
158
… не на учнівській квартирі. — В книжці «Я вибираю літературу» (с. 62–63) письменник згадує: «Скільки я себе пам'ятаю, мати моя держала «учнівську квартиру». Спочатку, гадаю, то було просто від потреби витратити до кінця своє прагнення про когось турбуватись: не турбуватись ні про кого мати моя не могла — така вже була її вдача. Пізніше — після смерті батька (Корнелій Іванович помер в 1915 р. — Н. І.) — був у цьому і матеріальний інтерес: біля п'ятьох чи шістьох «нахлібників» харчувалися й ми, діти з мамою… Я з вдячністю пригадую нашу учнівську квартиру — життя в колективі однолітків дуже сприяло пізнішому, так би мовити, становленню в громадському житті».
По-друге, сама позиція Піркесової квартири була надзвичайно вигідна. З вулиці було абсолютно неможливо простежити, чи заходив хто до Шаї. Шаїна кімната містилася в глибині двору, в кінці довгого коридора. Але ходів до неї було аж три: через двір з вулиці, через отой колоніальний магазин і через вікно, що виходило на задвірки до сусідньої асенізаційної команди. Колоніальний магазин був відкритий до одинадцятої, а в двір асенізаційної команди ні Піль, ні Вахмістр не наважувалися заходити. Отже, після одинадцятої ми розходилися від Шаї саме цим шляхом.
Шаї Піркесові було шістнадцять років. Це був трохи завеликий вік для п'ятого класу, але затримався Шая не через неуспіхи. Шая був талановитий, здібний і освічений юнак. Затримався Шая через процентну норму [159] . Він не мав грошей, щоб заплатити хабара, і мусив перед вступом до гімназії чекати кілька років, поки для нього звільниться випадкова єврейська вакансія. Коли Шаї пощастило-таки вступити до гімназії, він також почав заробляти лекціями. От уже три роки — з третього класу — Шая жив самостійно, сам утримуючи себе і сам виплачуючи гроші за право навчання.
159
Затримався Шая через процентну норму. — У книжці «Gaudeamus igitur…» (с. 95–96) Ю. Смолич писав про свого однокласника Сюню Лібермана, який був прототипом Шаї Піркеса: «… до гімназії євреїв приймали за відповідною процентною нормою: точних даних не маю, але здається — один на десять учнів-християн. Тож зрозуміло, що потрапити євреєві, особливо незаможному, до гімназії було надзвичайно важко, і вчитися треба було так, щоб не залишитися в класі на другий рік і тим самим «перевищити норму». Інколи, правда, в гімназіях з ліберальною дирекцією щастило в окремих випадках порушувати додержання норми — для учнів у старших класах».
Самостійність та «цілковита дорослість» ІІІаїного життя надзвичайно імпонували нам. В Шаїній кімнаті з ранку до вечора товклися товариші. Вранці тут відсиджувалися втікачі від лекцій, екстемпорале та «письменных ответов». Від обіду до пізньої ночі тут завжди хтось був, хтось приходив і хтось виходив. Нерідко хтось залишався й ночувати на проваленому «верблюді» в кутку. Шаїна кімната була три сажні на чотири. В ній стояло Шаїне ліжко, канапа «верблюд» навпроти, стіл і один стілець. На стіні висіла карта всесвіту, портрет Шаїної матері і в чорному сап'яновому футлярі — скрипка. Шая Піркес, як і його старший брат Герш, був скрипач.
Першим того вечора прийшов до Піркеса Макар. Ніколи не замикана кімната була порожня. Шая ще не повертався з лекції. Їх він мав три, і всі в різних кінцях міста. Макар вийняв з кишені книжку і повалився на ліжко. Це був Дарвін [160] , заложений випуском Шерлока Холмса.
А втім, зачитатися Макарові не дали. Незабаром з'явилися Сербин, Туровський і Репетюк.
Настрій був пригнічений. Друзі розмістилися по двоє на ліжку та верблюді і, лежачи, мовчки курили. Невеселі думки бродили в юнацьких головах.
160
Це був Дарвін… — Маються на увазі твори англійського природознавця, творця матеріалістичної теорії еволюції органічного світу шляхом природного добору Чарлза Роберта Дарвіна (1809–1882).
Після місяця високого нервового і психічного піднесення це був перший день раптового і цілковитого занепаду. З верховин захоплення та ентузіазму — в безодню депресії та іпохондрії. З радощів, невиразних передчуттів, хвилюючих сподівань та гарячої віри — в провалля зневіри, безнадійності та одчаю. Як у холодну воду.
— Ех! — хруснув пальцями Туровський. — Не хочеться й жити!..
Йому ніхто не відповів. Жити справді не хотілося.
Туровський гірко всміхнувся. Ха! Прагнення діяльності! Покрутилися три дні біля ранених, погодували їх з ложки, допомогли випорожнитися і — вже увірували в свою дорослість та рівність.
— Я більше на військову рампу доглядати ранених не піду…
Двері розчинились, і з'явилися Кашин і Теменко. Вони принесли новини. Парчевський, не заходячи додому, сів на поїзд і поїхав до Києва. Там у нього жив брат. З своїм свідоцтвом за чотири класи він вирішив вступити до армії вольнопьором другого розряду.
— А як же Грачівський і Польовик?
У Кашина були вичерпні інформації:
— Польовик повертається на село. А Грачівського хтось обіцяв улаштувати конторником у депо.
Біля дев'ятої з'явився після лекції і сам Піркес.
— О! — скрикнув він з такими інтонаціями, немовби й справді ніяк не сподівався побачити нас усіх, — «Друзья, под бурею ревущие!» Га-га!
«Друзья, под бурею ревущие» — так прозвав Піркес наші збіговиська в нього.
Не діставши ніякої відповіді на своє привітання, хазяїн скинув шинель і, за браком іншого місця, сів на стіл. Голову він звісив на груди і похмуро втупився очима в долівку.
Так з добрих п'ятнадцять хвилин тривала мовчанка. Похмура і гірка мовчанка. Чорні думки кволо ворушилися в юнацьких головах.
Потім Піркес раптом зіскочив на підлогу і підійшов до стіни. Він зняв сап'яновий футляр, розкрив його і обережно й любовно вийняв із нього скрипку. Ми заворушилися. Піркес гратиме!
Взагалі Шая не любив грати при людях. Даремно було про це його просити. Він грав тільки на самоті. Але інколи він брав скрипку і грав при всіх. Це траплялося з Шаєю в хвилини особливих душевних зворушень. Це значило, що Шая цілком занурився в себе, «заліз у пляшку» і почуває себе зовсім «на самоті». Він володів цим оригінальним і завидним умінням — бути «на самоті» серед людей, серед гамору і шарварку.
Але й на цей раз нам не довелося почути Шаїну гру. Вікно раптом розчахнулося і знадвору до кімнати ввалився Бронька Кульчицький. З помітним жалкуванням Шая поклав скрипку назад і повісив футляр на стіну.
Вигляд Кульчицького, проте, свідчив, що він зараз пережив щось і з'явився з якимсь цікавим повідомленням. Шинель була на ньому розстебнута, волосся злиплося від поту, в руках він тримав великий велосипедний ацетиленовий ліхтар.
— Ой, дайте мені льоду! — він ламався завжди, навіть у найщиріші свої хвилини. — О, був понт!