Долина Гнівного потоку
Шрифт:
Треба було квапитися, щоб завидна здолати вузеньку стежечку в долину. Обережному Голові це було не до вподоби: доводилось гуртом вертатися додому.
Надвечір Боєр подався оглядати табір. Берта не було, тож він узяв із собою тільки Гая. Вони клусом проїхали вздовж скель, роздивилися зблизька на кам’яного носа, зайшли також до печери. Потім Боєр завітав до Семюела Мура. Той сидів разом з іншими корктаунцями у великому наметі, що правив їм за їдальню. Боєр дістав із кишені при сідлі пляшку старого шотландського віскі й почастував Мура.
— Це не віскі, а справжній скарб, вартий того, щоб його випити за ваше щастя й за успіхи всіх шукачів у долині, — сказав він. — Мені здається, що звідси не один поїде додому багатим, а дехто навіть дуже багатим. І все завдяки вам, Муре! Тож за ваше здоров’я!
Вони цокнулися і ще трохи посиділи. Розмова точилася навколо золота.
— Досі ви насівали й намивали тільки пил і дрібні зернята, — зауважив Боєр, — але кажуть, що вже знайдено й більші самородки. Це правда?
Мур кивнув головою.
— Я сам знайшов три, то й іншим також могло пощастити.
— Гм. — Боер випустив дим з рота і задумливо додав: — Коли так, то десь тут має пролягати велика жила?
— Тільки одна? — засміявся Мур, щиро потішений. — Ви теж першого ж таки дня купилися на ці чутки, Боере? Шукачі тут ще й не таке балакають, як завжди на золотих копальнях. Кожен сподівається знайти грубу жилу. Коли вірити всім казкам, які розповідають про цю долину, то тут мають бути такі скарби, що їх не годні вивезти цілі валки.
Боєр не сміявся. Він покрутив худими пальцями пляшку й сказав:
— Але ж ви шукаєте тільки в долині, Муре, ніхто не знає, що заховано в горах. Якби… — Зненацька він урвав мову, глянув у незасклене віконце й раптом вигукнув: — Які ж у вас тут є красуні!
Матуся Фінні з дочками саме зайшли до намету, щоб поставити вечерю на плиту, коло якої вже порався Том.
Мур познайомив Боєра з жінками, але розмови не вийшло. Гай Джілберт теж подав руку всім трьом. Тендітна, маленька Бетті не могла приховати свого подиву: таких здоровил вона ще й не бачила. Гай засміявся і майже несамохіть запитав:
— А чи безпечно вам жити в цьому таборі?
Дівчина засоромлено потакнула. Сємюел Мур теж почув його слова.
— У нас є кому захистити її від усякої біди. А крім того, вона має тут нареченого.
Гай поважно кивнув головою. Він не приховував, як йому сподобалася Бетті.
— Шкода, — сказав він з лукавою усмішкою, що дуже йому личила. — Я завжди спізнююсь на кілька днів.
Він подав Бетті свою лапу, обережно, мов рідкісну комаху, взяв її дівочу руку й попрощався. Бетті була рада новому знайомству.
Рут мовчки стояла поруч. Виходячи, Гай потис і їй руку.
Боєр уклонився жінкам і сів на коня. Корктаунці ще хвилю дивилися вслід вершникам, тоді вернулися до намету.
— Той виглянсуваний дженджик мені не подобається, — зухвало заявила Бетті. — Надто він масноязикий. А здоровань, мабуть, його охоронець?
Чоловіки засміялися. Матуся Фінні накинулась на дочку:
— Ти, доню, бачу, теж тут здичавіла, зовсім звичай забула!
Бетті вибігла геть, така сама весела, як і була.
Гай з Боєром доїхали до Пекельної пащі й страшенно здивувалися, заглянувши в неї. Коні харапудилися й закидали голови. Боєрів кінь рвонувся назад, і вершник насилу його стримав. Нарешті вони злізли додолу й пішки підійшли до ущелини.
Поки вони роздивлялися її, наспів Берт.
— Он ви де, — мовив він, — я шукаю вас, бо мені Кудлань сказав…
— Щось сталося? — запитав Боєр.
— Ні, тільки що… я ніде вас не міг знайти.
— Ми були в Семюела Мура, — пояснив йому брат.
Берт теж зіскочив з сідла, приліг на краю ущелини й зазирнув униз.
— Хай йому грець, чого тільки в цих горах не буває, — промурмотів він, підводячись. — Не хотів би я туди звалитися п’яний. Там, либонь, кожному буде край. Чи туди вхід якийсь є? — Він плюнув через край і відступив назад.
Боєр дивився перед себе і, здавалося, нічого не бачив. Бертові слова вивели його з глибокої задуми. Він байдуже сказав:
— Так, Берте, коли вже хто опиниться в цій ущелині, його ніхто не знайде, він пропав навіки. А чи є до неї вхід? Навряд, принаймні не тут, але це не важко перевірити. Хоч вона може тягтися на цілі милі.
— Мене б ніяка біда не присилувала оглядати цю чортову дірку, — сказав Гай і скочив на свого дужого, стрункого жеребця. — Вже вечоріє, їдьмо назад.
Та Боєр забажав ще проїхатися над ущелиною вздовж усієї долини. Брати подалися з ним, хоч і не розуміли, навіщо йому ті оглядини. А втім, у нього часто були дивні примхи. Доїхавши майже до кінця, вони вже хотіли вертатися, коли це перед ними один по одному почали з’являтися Слейтерові люди, немов вигулькували з самої гори. Наостанці показався й він сам. Боєр нарахував одинадцять чоловік.
Берт не міг стримати подиву і вже хотів щось гукнути їм, але Боєр просичав крізь зуби:
— Тримайте себе в руках, Берте!
Той проковтнув слова, що були вже йому на язиці, і миттю прибрав невинну міну. Вони спокійно посувалися назустріч тим одинадцятьом.
— Ці нам якраз потрібні, як колька в боці, — буркнув Гол Слейтер.
Боєр під’їхав ближче і торкнув пальцями крисів капелюха, вдаючи приємно враженого:
— Ото несподіванка! Невже в тій симпатичній ущелині ходить ліфт?