Долина Гнівного потоку
Шрифт:
Він схопив кістлявого шукача одною рукою за барки, а другою за штани і вмить відірвав од жертви. Аж тепер, тримаючи перед собою напасника, що пручався й вимахував руками, Біллі побачив, кого той душив. Дехто в танцювальній залі почав уже сміятися з усього того, але Біллі розлютився.
— Що? — гаркнув він. — То ти он кого схопив за шию! Хотів задушити мого приятеля?
Дужий, як бугай, він підняв копача і так гепнув ним об підлогу, що той тільки застогнав та й витягся. В обох залах запала тиша. Біллі нахилився над шукачем, поторсав його, почекав, але той не ворушився. Тоді він знову взяв його лівою рукою за барки, потяг до низького вікна, наполовину відчиненого і, мов лантух, викинув надвір. Шибка розсипалась на друзки, тріснула рама.
Біллі вже годі було стримати. Він обернувся спиною до вікна і виставив уперед голову, озираючи всіх налитими кров’ю очима. В повітрі запахло бурею, всі завмерли. Тільки банківник коло рулетки хутенько згріб усі гроші до шпарки в столі.
Тоді Док проштовхався крізь натовп і дав знак чоловікові біля музичної скриньки. Той негайно крутнув корбу. За Доком, наче у нього в кільватері, задріботів Пастор і схопив його за поли. Док сердито обернувся і крізь зуби вилаяв його:
— Одчепися! Сядь каменем! Не бачиш, яке тут осине гніздо?
Але Пастор щось п’яно белькотів і навіть хотів пролізти наперед. Може, саме це й зняло напруження в залі. Тим часом Жаба підвівся, хапнув повітря, побачив Біллі і, простягши руки, поточився до нього.
— Хай живе мій приятель! Вгору його! Аж до неба! — закричав він.
Біллі схопив його в обійми.
Глядачі підкинули вгору не тільки Біллі, а й Жабу, навіть узяли його на плечі. Той тішився, як дитина.
— Сьогодні всі хай п’ють на мій кошт! — вереснув він. — Несіть мене до Доротеї!
Горлаючи й на всі лади вихваляючи Жабу, гості понесли його до прилавка. Там він, не злазячи додолу, висмикнув сорочку з штанів, розстебнув черес і кинув його на прилавок. Гості знову радісно закричали, заспівали йому хвалу.
— Все на мій рахунок, Доро! — звелів Жаба й переможно підняв руку.
Поки його несли до столу, Доротея зважила золото й записала суму. Гримнула музика, банківник знову пустив рулетку. На його знак хирлявий клерк, що сховався тим часом за дужого негра в кутку біля прилавка, виклав нову купу грошей. Люди з танцювальної зали посунули до грального столу.
Юрба підхопила й Гая Джілберта. Опинившись коло дверей гральної зали, він заглянув, чи немає там брата. Той уже півгодини мирно сидів собі, схиливши голову на стіл, і хропів. Юрба заступала його від Гая. Притулившись до одвірка, Гай через голови роззирався по залі.
Док підійшов до Біллі, однак той не дав йому й слова сказати.
— Можу я в цьому кублі взяти наборг чи ні? — крикнув він. — Ви з мене видурили всі грошики своєю пекельною цяцькою, а я не хочу, щоб мене Жаба напував! Я заплачу, як вернеться Боєр.
Док і взнаки не дав, що тієї миті з п’яної балачки зробив собі висновок, куди веде ниточка. Он звідки в Біллі гроші.
— Тут нікому не дають наборг, Біллі, ти сам добре знаєш, — спокійно сказав він.
Біллі поїдав Дока очима. Він перекривив його й люто замахав довгими руками:
— Тоді я ставлю останні свої гроші, і банк буде мій!
Він оглянувся по залі, шукаючи жертви, й наглядів Пастора.
— Іди сюди, апостоле гнидявий! — крикнув він. — Іди хоч раз зроби добре діло!
Пастор непевною ходою наблизився й підняв руки. Біллі однією рукою вхопив Пастора, а другу засунув у кишеню і витяг жмут дрібних банкнот, пом’ятих і заяложених.
— Ось на, постав за мене! — погрозливо сказав він. — І якщо не виграєш, то теж полетиш у вікно.
Пастор спробував випручатися.
— Не хочу, то диявольська гра! — заверещав він.
Та Біллі затис йому гроші в руці й підштовхнув до рулетки.
— Став! Я саме й хочу, щоб ти відібрав у диявола гроші!
Пастор розгнівався, почав відбиватися й шпурнув гроші геть. Жмут упав на рулетку, якраз на тринадцятий номер. Біллі здивовано глипнув на стіл, відпустив Пастора, що заходився обтріпуватись, а сам вищирив зуби й почав стежити за кулькою. Вона покотилася по колу й зупинилась у невеличкій заглибині.
— Тринадцять, червоне! — оголосив банківник. — Повний виграш.
Біллі спершу аж рота роззявив, та потім засміявся, ніби інакше й бути не могло, і почав вихваляти себе на всі лади, неслухняними руками запихаючи виграш у кишеню. Свою ставку він лишив на номері. Рулетка крутнулася знову.
Біллі нарешті впорався з грішми і вже обернувся до Пастора, коли це банківник знову сказав:
— Тринадцять, червоне. Повний.
Біллі вдруге виграв. Тепер уже гості почали товпитись до столу, витягаючи шиї, і Біллі довелося розштовхувати їх ліктями. Далі він уже стежив за кулькою, як кіт за мишею, але цього разу програв. Та Біллі й так був задоволений; знизав плечима і, мабуть, хотів знову щось сказати Пасторові, бо відіпхнув шукачів, що заступили йому залу, і оглянувся навколо. Док, що стояв поряд, побачив, як Біллі вмент змінився. На обличчя його ніби лягла тінь, очі примружилися. Док простежив за його поглядом і коло Пастора побачив Гая Джілберта. Той щось казав старому ковбоєві — видно, хотів його забрати з собою.
— Ага, — буркнув Біллі, — пташка сама залетіла в клітку.
Він витер товсті губи і рушив крізь натовп до них.
— Це твій приятель? — запитав він Гая стримано, наче прицінювався до нього. — Чи ти хочеш забрати його в мене, щоб він вигравав тобі гроші?
Гай спокійно глянув на нього й холодно мовив:
— Ані те, ані те, Біллі.
— Я тобі якраз хотів порадити, щоб ти цього не робив.
— Я не потребую нічиєї ради, Біллі.
Гай Джілберт говорив спроквола, мало не співав. Навколо них стало тихо. Гай відчував, що Біллі шукає тільки зачіпки. Але він був дужий, спритний, як тигр, і не боявся Біллі. До того ж, коли він бачив нахабних людей, у нього свербіли кулаки. Його обурило вже те, що Біллі знущався з Пастора. Тепер він стояв перед Біллі і з нехіттю, ніби знуджено, позирав кудись повз нього.
І раптом зустрівся очима з Доком. Той дивився на нього вимовно й застережливо. Вперше Гаєві по спині пройшов легенький мороз. Ще чудніше йому стало, коли Док швидко майнув убік за спиною в Біллі. І все те за якусь коротеньку хвилинку. Що тут затівається?
Він почув підступний голос Біллі:
— Щось ти дуже заносишся…
Біллі проковтнув лайливе слово, що висіло вже в нього на язиці: він був не дуже високої думки про Гая Джілберта й не хотів битися з ним навкулачки. Треба техасця так роздрочити, щоб той схопився за зброю. Тоді йому, Біллі, ніхто нічого не закине.