Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Цірілла спробувала знову знайти твердість у ногах. Все ж вона — королева!
Це їй вдалося, але вгамувати скажено посилене серцебиття вона не змогла.
— Як ви смієте садити даму в цю щурячу нору!
Принц Фірен підійшов ближче до чорної діри. В руках у нього був знятий зі стіни смолоскип.
— Щури? Так ось що турбує вас, моя пані? Щури? — Він глузливо посміхнувся. Незважаючи на молодість, принц досконало освоїв науку принижувати. Якби у королеви були вільні руки, вона вліпила б йому ляпас. —
Він кинув факел в діру. Падаючи, той висвітлив чиїсь обличчя. В дірі були люди.
Людина шість, а то й десять. Один з них зловив факел.
— Королева турбується, чи немає у вас щурів! — Крикнув принц Фірен, схилившись над ямою. Голос його луною розлігся в стінах тунелю.
— Щури? — Озвався з ями хрипкий голос. — Нема щурів. Більше нема. Ми всіх давно з'їли.
Голос принца був повний непідробного участі.
— Ось бачите? — Сказав він. — Цей хлопець каже — немає ніяких щурів.
Тепер вам легше, моя пані?
Її погляд метався від освітленої факелом ями до обличчя принца і назад.
— Хто ці люди?
— Ну, в основному вбивці, які очікують виконання вироку, як і ви.
Справжні звірі, скажу по секрету. У мене до них просто руки не доходять.
Боюся, довге очікування не кращим чином вплинуло на їх характер. — Він знову посміхнувся. — Але, я впевнений, товариство королеви подіє на них благотворно.
— Я вимагаю окремої камери! — Цірілла насилу примусила себе вимовити ці слова.
Посмішка зникла. Принц здивовано підняв брову.
— Вимагаєте? Ви — вимагаєте? — Раптово він з силою хльоснув її по обличчю. — Ви нічого не можете вимагати! Ви не більш ніж злочинниця, повинна в загибелі моїх підданих! І тепер вас чекає смерть!
Щока Цірілли горіла від ляпаса.
— Ви не можете кинути мене туди, до них! — Вона знала, що це марно, але слова вирвалися самі собою.
Фірен випростався, поправляючи свою блакитну мантію, і голосно крикнув у чорну яму:
— Гей, хлопи, ви ж не станете ображати благородну даму, а?!
З ями долинув посилений луною смішок.
— Ще б, звичайно, ні! Ми не хочемо, щоб нас обезголовили двічі! — В хрипкому голосі виразно прозвучала загроза. — Ми будемо з нею дуже ласкаві.
Цірілла відчула в куточку рота теплу цівку крові.
— Фірен, ти не зробиш цього. Я вимагаю негайної страти!
— Ну от, знову — вимагаю!
— Чому не можна зробити це зараз?! Нехай вирок приведуть у виконання!
Він підняв руку, щоб ще раз вдарити її, але, мабуть, передумав. Рука в білій мереживній рукавичці опустилася.
— Погляньте-но! Спочатку ви кричали про свою невинність і не бажали помирати, а тепер згодні на все. Нічого, через пару днів в суспільстві цих скотин ви станете благати мене про страту. Коли люди зберуться подивитися на вас, ви признаєтесь перед ними в усьому, і це буде правильно. Але, на жаль, поки у мене є інші справи. Ви будете страчені, коли я знайду для цього час.
Тільки зараз Цірілла почала усвідомлювати, яка доля її очікує. З очей у неї бризнули сльози.
— Прошу вас… Не треба… Благаю…
Принц Фірен поправив біле мереживне жабо. Голос його став майже ніжним.
— Ніж Дефа подарував би тобі швидку смерть. Тобі не довелося б мучитися.
Будь на твоєму місці чоловік, я не дозволив би собі проявити таке милосердя. Але тебе не влаштовував легкий шлях. Ти допустила, щоб Мати-сповідниця втрутилася в наші справи. Ти допустила, щоб ще одна баба сунула свого носа в те, чим повинні займатися чоловіки. У баб для влади кишка тонка! Вони до цього не пристосовані. Їх на гарматний постріл не можна підпускати ні до воєн, ні до політики. Прийшла пора виправити цю помилку!
Дефа помер, намагаючись полегшити твою долю, і тепер ми вчинимо по-іншому.
Принц кивнув стоячому у нього за спиною стражникові. Той піднявв драбину і опустив її в яму. Решта оголили мечі на випадок, якщо хтось з ув'язнених надумає вибратися з ями. Сильні руки підштовхнули Ціріллу вперед.
— Я королева! — Запротестувала вона, розуміючи, що це безглуздо, але не в силах упоратися з панікою, що охопила її. — Я не можу спускатися по цих трухлявих сходах!
Принц здивовано спохмурнів, але потім жестом звелів стражникам прибрати драбину.
— Як вам буде завгодно, моя пані, — сказав він з знущальним поклоном.
Він коротко кивнув стражникам, що тримали Ціріллу. Вони відпустили її, і, перш ніж вона встигла поворухнутися, принц Фірен сильно штовхнув її в груди.
Втративши рівновагу, вона перекинулася назад і полетіла прямо в діру.
Цірілла заплющила очі в очікуванні удару об камінь і неминучої смерті. За частку секунди перед уявним поглядом королеви пронеслося все її минуле життя.
Невже воно було марним? Невже вона жила тільки заради цього? Тільки заради того, щоб її голова розкололася, мов яйце, що впало зі столу?
Але її підхопили сильні руки. Ці руки були всюди, вони мацали по всьому її тілу. Цірілла відкрила очі і побачила, як над головою з брязкотом зачинилися залізні двері.
Навколо були обличчя. Зарослі, брудні обличчя. Потворні усміхнені пики.
Хтиві погляди. Голодні, злісні посмішки. Вишкірені зуби. В горлі у неї встала грудка, вона задихалася. Розум відмовлявся служити, їм опанувала безнадія.
Ціріллу кинули на підлогу. Гострі холодні камені боляче впилися в спину. З усіх боків лунало огидне рохкання і нетерпляче сопіння. Її притиснули до підлоги, і вона не могла поворухнутися.