Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Скорчені пальці з обламаними нігтями розірвали на ній сукню і вчепилися в оголене тіло.
І тоді Цірілла зробила те, чого не робила з самого дитинства.
Вона заверещала.
27
Погладжуючи пальцями круглу кісточку в своєму намисті, Келен вивчала місто, що розкинулося в долині. З усіх боків його оточували пагорби. За тонкою стрічкою міської стіни стирчали гостроверхі дахи, а вдалині, на північній стороні, височів палац.
Місто здавався вимерлим. З незліченних
Пологий схил, що починався біля її ніг, був укритий білою сніговою ковдрою.
Налетів вітер і кинув Келен в обличчя жменю іскристого снігу, забрався холодними пальцями під накидку з білого вовчого хутра, але вона ледь звернула на це увагу.
Цю накидку пошили їй Пріндін і Тоссідін. Вовки бояться людей і рідко показуються їм на очі, тому Келен мало що знала про їх звички.
Стріли братів знайшли вовка там, де Келен не бачила нічого. Якби вона не знала, як стріляє Річард, вона вирішила б, що це диво. У майстерності володіння луком брати майже не поступалися Річарду.
Келен завжди відчувала до вовків деяку неприязнь, але ніколи не завдавала їм зла, а після того, як Річард розповів їй, що вовки живуть сім'ями, стала ставитися до них з більшою симпатією. Вона була проти того, щоб заради її комфорту брати вбивали цих тварин, але вони наполягли, і в кінці кінців Келеп здалася. Коли брати знімали шкуру, її ледь не знудило при вигляді купи кісток і м'яса, які зовсім недавно були гарним і сильним звіром. Келен не могла не згадати Брофі, чоловіка, якого вона торкнулася своєю владою, щоб довести його невинність. Джіллер, чарівник Келен, перетворив Брофі в вовка, щоб він міг звільнитися від магії сповідниці і почати нове життя. Ймовірно, сім'я цього вовка теж буде сумувати, як сумувала вовчиця Брофі, коли він був убитий, захищаючи Келен.
Їй довелося бачити стільки вбивств! Від цієї думки Келен ледь не заплакала.
Невже це ніколи не скінчиться! Але принаймні Пріндін з Тоссідіном не радіють і не пишаються тим, що вбили чудового звіра, вони навіть помолились добрим духам за свого «брата вовка», як вони виражалися.
— Нам не слід було цього робити, — пробурчав Чандален. Він стояв у неї за спиною, спираючись на спис, але Келен не обернулася. Вона не могла відірвати погляду від спокійного міста внизу. Занадто спокійного. Голос Чандалена був не таким різким, як зазвичай, і видавав благоговіння, що охопило воїна при вигляді такого великого міста, як Ебініс.
Він ніколи ще не заходив так далеко від кордонів володінь свого племені, ніколи не бачив стільки будинків, та ще такого розміру. Коли він вперше усвідомив їх величину, його карі очі розкрилися в німому подиві, а язик на деякий час втратив свою гостроту. Для мисливця, який прожив все життя в крихітному селі посеред безкраїх рівнин, місто повинно було подаватися творінням магії, а не рук людських.
Келен було частково шкода його і двох братів, чиї наївні уявлення про зовнішній світ піддалися серйозному випробуванню. Втім, перш ніж їхній шлях закінчиться, їх чекає ще багато не надто приємних відкриттів.
— Чандален, я витратила купу сил, щоб навчити вас своєї мови. Там, куди ми прямуємо, всі говорять тільки на ній. Я вчила вас виключно для вашого ж блага, щоб ви могли відчувати себе в безпеці в чужих краях. Ти вільний вважати, що я зробила це з почуття помсти, але в будь-якому випадку постарайся говорити зі мною тільки на тій мові, якій я вас вчила.
Голос Чандалена став жорсткішим, але благоговіння, викликане виглядом величезного міста, в ньому зберігалося. Можливо, це було не стільки благоговіння, як почуття, якого раніше Келен у Чандалена не помічала: страх.
— Я веду тебе в Ейдіндріл, а не в це місце. Тут ми тільки даремно витратимо час.
Судячи з тону, він не сумнівався, що «це місце» може бути тільки осередком зла.
Примружившись від сонячних відблисків на білому снігу, Келен побачила далеко внизу дві людські фігурки. Пріндін і Тоссідін піднімалися по схилу.
— Я — Мати-сповідниця. Мій обов'язок — захищати всі народи Серединних Земель, так само, як я захищаю Плем'я Тіни.
— Моєму племені від тебе одні неприємності, — швидше за звичкою, ніж зі щирим обуренням заперечив Чандален.
— Досить вже, Чандален, — стомлено відповіла Келен. На щастя, він не став наполягати і звернув свій гнів на інше.
— Ці дурні, схоже, забули, чому я їх учив, — роздратовано сказав він, маючи на увазі Пріндіна і Тоссідіна. — Будь вони молодші, неодмінно заслужили б різок. Будь-хто може побачити, як вони піднімаються. Та й нам не завадило б піти з відкритого місця.
Келен дозволила йому відвести себе під прикриття дерев — не тому, що вважала за потрібне, але тому, що хотіла показати Чандалену, що поважає його старання її захистити. Постійно обурюючись тим, що його змусили супроводжувати Келен, Чандален, тим не менше, ревно виконував свої обов'язки, так само як Пріндін і Тоссідін. Тільки брати робили це з посмішками, а Чандален — з бурчанням. Всі троє ставилися до Келен як до скарбу, який треба постійно оберігати. Але Пріндін і Тоссідін, Келен не сумнівалася, були щирі, а Чандален — вона була впевнена — сприймав це як обтяжливий обов'язок.
— Краще б нам скоріше піти звідси, — знову завів від стару пісню.
Келен випростала руку з-під накидки і поправила впале на обличчя пасмо.
— Мій обов'язок — з'ясувати, що там сталося.
— Ти казала, що твій обов'язок — іти в Ейдіндріл, як просив Річард-з-характером.
Не відповідаючи, Келен відвернулася і відійшла подалі в глиб лісу. Розлука з Річардом була для неї нестерпна. Варто було закрити очі, і вона бачила його обличчя, а у вухах звучав голос, який обвинувачує її в зраді. При думці про те, що вона накоїла, їй хотілося впасти на коліна і кричати, не перестаючи, в надії, що це зменшить страждання.
Але що ще їй залишалося робити? Якщо Річард — єдиний, хто може замкнути завісу, а нашийник — єдине, що може врятувати його життя і, отже, дати йому таку можливість, — то у неї не було вибору. Хіба могла вона прийняти інше рішення? Попередній Річард перестав би її поважати за те, що вона поступилася своєю відповідальністю перед усім світом. Річард, якого вона любить, рано чи пізно це зрозуміє. Він повинен зрозуміти.
Але якщо хоча б одне слово з того, що їй говорили, — неправда, значить, вона ввергла кохану людину в найжахливіший з його кошмарів.