Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
До кімнати увійшла сестра Верна.
— Вона вбила Перрі, — вимовив Уоррен. — Я чув, як вона зізналася. І збиралася вбити тебе.
«Я б сам впорався, — знову подумав Річард. — Тобі не потрібно було цього робити». Але вголос промовив:
— Спасибі, Уоррен. Ти врятував мені життя.
— Вона збиралася вбити тебе, — схлипував Уоррен, уткнувшись йому в плече.
— Ну навіщо, навіщо вона це робила?
Сестра Верна заспокійливо погладила Уоррена по спині.
— Її ввели в оману сестри Тьми. Володар обплутав її брехнею. Вона слухала шепіт пітьми. Навіть хороших
— Тоді чому ж мені так боляче? Я любив її, і я її вбив.
Річард мовчки обіймав плачучого Уоррена. Сестра Верна відвела їх з балкона.
Насамперед вона оглянула рану Річарда. Кров ніяк не зупинялася.
— Серйозне поранення, — насупилася сестра. — Боюся, я не зможу тебе зцілити.
— Я зможу, — сказав Уоррен. — Я вмію зцілювати. Дозвольте мені.
Залікувавши Річарду рану, він важко опустився на стілець і стиснув голову руками.
— Я зрозумів тепер те Правило Чарівника, про яке ти говорив. Люди вірять брехні, бо хочуть, щоб це виявилося правдою, або тому, що бояться, що це може виявитися правдою. Як повірила Паша. Я правий?
— Правий, — посміхнувся Річард. Уоррен гірко посміхнувся:
— Сестра Верна, ти можеш зняти з мене ошийник? Вона нерішуче глянула на Уоррена:
— Ти ще не пройшов випробування болем.
— Сестра, — втрутився Річард, — а що, по-твоєму, він тільки що зробив?
— Про що ти?
— Вивчені вами чарівники, яких ви відправляєте назад, в Новий світ, можуть пройти Долину заблукали, тому що їх магія недостатньо сильна, щоб накликати на них чари. Вони ще не справжні чарівники. Зедд говорив мені, що чарівник повинен пройти випробування болем. Сестри тисячоліттями змушували своїх учнів виносити біль фізичну. Мені здається, вони були неправі. По-моєму, випробування, через яке щойно пройшов Уоррен, набагато болючіше. Так, Уоррен?
Уоррен кивнув, знову побілівши як полотно.
— Та біль, яку мені завдавали сестри, не порівнянна з тим, що я пережив зараз.
— Пам'ятаєш, сестра, я розповідав, як зробив меч білим і вбив жінку, яку любив? Може, це теж було випробування болем?
Верна розгублено розвела руками.
— Ти справді вважаєш, що володіючий даром повинен убити того, кого любить, щоб пройти випробування болем? Цього просто не може бути, Річард.
— Ні, сестра, чарівникам зовсім немає потреби вбивати того, кого вони люблять.
Але вони повинні довести, що здатні прийняти вірне рішення. Повинні довести, що здатні відрізнити добро від зла. Подумай сама, чи може людина, наділена даром, вірно служити цьому вашому Творцеві, допомагати людям, якщо він керується тільки егоїстичними міркуваннями? Здатність терпіти фізичний біль ще ні про що не говорить, хіба що про витривалість. Але ж служіння Світлу вимагає зовсім іншого. Просто людина повинна довести, що здатна добровільно зробити правильний вибір. Ти не згодна?
— О Творець! — Прошепотіла Верна. — Невже ми весь час помилялися? — Вона прикрила рот рукою. — А ми-то думали, що несемо цим хлопчикам світло Творця!
Сестра Верна рішуче випросталась. Вона встала перед Уорреном і поклала руки на його Рада-Хань. Закривши очі, вона стояла, поклавши руки на ошийник.
Повітря завібрувало. У кімнаті повисла тиша, потім пролунало клацання. Рада-Хань, тріснувши, впав на підлогу.
Уоррен здивовано дивився на зламаний нашийник. Річард пошкодував, що для нього все не так просто.
— Що ти тепер будеш робити, Уоррен? — Запитав він. — Покинеш Палац?
— Можливо. Але спочатку я хотів би ще повивчати книги, якщо сестри дозволять.
— Дозволять, — впевнено заявила сестра Верна. — Я подбаю про це.
— А потім я поїхав би в Ейдіндріл, в замок Чарівника, повивчати книги пророцтв, які, за твоїми словами, там зберігаються.
— Мудре рішення, Уоррен. Пора йти, сестра.
— Чому б тобі не провести нас до Долини заблукалих, Уоррен? — Запитала Верна. — Ти ж тепер вільний. — І, глянувши на балкон, додала:
— Думаю, тобі корисно на якийсь час покинути Палац і зайнятися іншими справами. До того ж, коли ми доберемося до долини, мені може знадобитися допомога. Якщо Річард виконає те, що задумав.
— Правда? Я із задоволенням, сестра. Коли вони йшли до стайні, троє вартових — Кевін, Уолш і Боллесдун — побачили їх і кинулися навперейми.
— Ми їх майже знайшли, Річард! — Вигукнув Кевін.
— Майже? Тобто як це? Де вони?
— Ну, минулої ночі відчалила «Леді Зефа». Ми поговорили з народом в доках, і нам сказали, що бачили на борту якихось жінок. Можливо, сестер.
Майже всі кажуть, що бачили вночі шістьох жінок, які піднялися на борт судна самим відплиттям.
— Втекли! — Річард аж застогнав. — А що це за «Леді Зефа?»
— Корабель. Великий корабель. Вони пішли з відливом минулої ночі. Так що зараз вони вже далеко. Судячи з того, що я чув, жоден з решти кораблів не зможе наздогнати «Леді Зефу». Та й взагалі вийти далеко в море.
— Ми не можемо одночасно гнатися за ними і зробити те, що ти повинен зробити, — сказала сестра Верна. Річард роздратовано повів плечима:
— Ти права. Якщо це дійсно вони, то вони вже далеко. Але я знаю, куди вони прямують. Розберемося з ними пізніше. Принаймні Палацу пророків тепер нічого не загрожує. А перед нами зараз стоять більш важливі завдання.
Пішли, візьмемо коней і рушимо.
67
Келен бігла по темних кам'яних коридорах і похмурих, схожих на гробниці залах. Коли вона злетіла по східніх сходах, перші промені сонця промалювали золоті стрілки навпроти вікон на темно-сірій гранітній стіні. Серце шалено калатало. Вона бігла, не зупиняючись, з того самого моменту, як Джебр помітила світло в замку Чарівника. Зедд повернувся!
Вона згадала, як бігала раніше, з довгим волоссям. Згадала їх вагу, згадала, як воно майоріло у неї за спиною. Тепер все це було в минулому. Ну й добре, яке це тепер має значення? Головне, що повернувся Зедд. Вона так довго цього чекала. Вона все бігла і на бігу кликала старого чарівника.