Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Результатом буде затяжна війна, в якій найсильніший розтрощить слабких, як Паніз Рал, батько Дарка Рала, розтрощив сусідів, заснувавши Д'хару. Вони розуміють, що в кінцевому рахунку в їх же інтересах мати незалежного голову Ради, який не надавав би переваги жодній із сторін.
— Це політика для слабких. А що ж тримає в узді тих, хто сильніший?
— Ти добре розбираєшся в механізмах влади, — посміхнулася Келен. — Ти маєш рацію. Сильні знають, що в разі чого їм доведеться мати справу з моєю магією. Втім, до такого ніколи не доходить. Бачиш, за Матір'ю-сповідницею стоять чарівники.
— Я думав,
— Зрозуміло, не бажають. Загроза їх втручання робить це просто непотрібним. Чарівники називають це парадоксом влади: «якщо ти хочеш, можеш і готовий застосувати силу, тобі не доведеться її застосовувати». Правителі знають, що якщо вони перестануть співпрацювати і прислухатися до думки Матері-сповідниці, то чарівники в будь-який момент готові продемонструвати їм, як невигідно бути нахабним і жадібним. Все це дуже складна і заплутана система, але суть її зводиться до того, що я керую Вищою Радою, і без мого управління неминуче вибухнула б війна, що несе загибель і руйнування більш слабким, беззахисним, а то й просто миролюбним народам.
Річард насупився, обмірковуючи почуте. Келен здогадувалася, що зараз він напевно згадує, як вона одним рухом руки змусила королеву Мілену впасти на коліна і принести присягу. Келен бажала б ніколи не показувати Річарду, якою владою вона володіє і який жах здатна викликати в людині, але це було необхідно. Деякі люди підкоряються лише силі, і ти повинен застосувати її, якщо не хочеш бути переможеним сам.
— Ситуація вкрай тривожна, — раптом дуже серйозно сказав Річард. Чарівники всі мертві: вони пожертвували собою, щоб дати тобі можливість знайти Зедда, і, значить, Мати-сповідниця знову під загрозою, Інші сповідниці теж мертві: їх вбив Даркен Рал. Якщо з тобою щось трапиться, нікому посісти твоє місце. Зедд теж це розуміє, інакше він не просив би нас приїхати до нього в Ейдіндріл. Я бачив багато людей, які прагнули влади, від мого брата до Даркена Рала, і можу сказати лише одне: ти для них — тільки перешкода. І якщо для збереження миру в Серединних Землях Мати-сповідниця хоче правити як і раніше, їй знадобиться допомога. Ти і я — ми обидва зобов'язані служити Істині. Значить, я допоможу тобі. — Губи його зворушила лукава посмішка. — Радники боялися чарівників, але подивимося, що вони заспівають, побачивши Шукача.
Кінчиками пальців Келен торкнулася його щоки.
— Ти виняткова особистість, Річард Сайфер. Могутніше мене в Серединних Землях немає нікого, і все ж мені здається, що я лише підтримую твою мантію в знак визнання твоєї величі.
— Я — всього лише той, хто любить тебе всім серцем. Тільки в цьому моя велич. Тільки для цього я живу. — Він зітхнув. — Там, в Оленячому лісі, все здавалося набагато простіше. Тільки ти і я, і я готував тобі їжу на вогнищі.
Ви дозволите мені якось ще раз пригостити вас, Мати-сповідниця?
— Навряд чи пані Сандерхолт це сподобається. Вона не любить, коли на кухні сторонні.
— У тебе є кухарка?
— Ну, строго кажучи, я ні разу не бачила, щоб вона готувала сама. В основному вона тільки розпоряджається, розмахуючи дерев'яним ополоником, немов скіпетром, знімає пробу і невтомно лає кухарів і кухарчуків. А якщо я забігаю на кухню приготувати що-небудь, вона радить мені пошукати інше заняття. Каже, що я нервую її кухарів. Так що на кухні я буваю рідко. Хоча дуже люблю готувати.
— Кухарі, — пробурчав Річард собі під ніс. — Ось кого у мене ніколи не було, так це кухарів. Я завжди готував собі сам. Ну що ж, сподіваюся, ця пані Сандерхолт знайде для мене якийсь куточок, якщо мені захочеться пригостити тебе чимось особливим?
— Тримаю парі, скоро вона буде виконувати всі твої бажання.
— Обіцяй мені одну річ. — Річард міцно стиснув її руку. — Обіцяй, що колись ти поїдеш зі мною в Вестланд. Я покажу тобі такі місця в Оленячому лісі, про які знаю тільки я. Я давно мріяв показати їх тобі.
Там така краса!
— Звичайно, обіцяю, — прошепотіла Келен.
Річард нахилився, щоб поцілувати її. Але перш, ніж губи їх стикнулися, перш, ніж він встиг її обійняти, він здригнувся від болю.
Обхопивши голову руками, він захитався і зі стогоном звалився на землю. Келен підхопила його і допомогла лягти. На мить їй здалося, що він не дихає, і вона помертвіла від страху.
— Я зараз наведу Ніссель. Потерпи, я миттю!
У відповідь він лише слабо кивнув. Келен кинулася до дверей і, штовхнувши її, вискочила в темряву. Її дихання сріблилася в морозному повітрі. Погляд її упав на невелике піднесення, де раніше сиділи кури.
Кури зникли. На їх місці стояла, згорбившись, якась темна постать.
Вона злегка ворухнулась, і в місячному світлі очі її спалахнули золотом.
7
Істота випрямилася, зі скреготом дряпнувши кігтями по краю стіни. Від низького кудкудакаючого сміху по спині Келен пробігли мурашки. Дихання у неї зупинилося. Тварюка була немов згусток темряви в сріблястому сяйві.
Золотисті крапки її очей знову потонули в чорноті ночі.
У пам'яті крутилося щось, пов'язане з цією істотою, але Келен ніяк не могла зрозуміти, що саме. Їй треба бігти, але вона не знала, куди. Назад до Річарда чи навпаки?
Жовті очі згасли, але Келен відчувала на собі їх погляд, немов холодний подих смерті. З грудей її вирвався схлип, а істота вискочила на стіну і зайшлася виючим сміхом.
Рипучі двері з гуркотом відчинилися, і в наступну мить Келен почула чистий дзвін Меча Істини, що вилітає з піхов. Чорна тінь кинулася до Річарда, очі її знову спалахнули в місячному світлі. Річард відступив на крок, а потім схопив Келен за руку і, вштовхнувши її в будинок, ривкомом зачинив за нею двері.
Знову почувся утробний сміх, і тут же — важкий удар. Келен піднялася на ноги і витягла свій ніж.
За дверима свиснув клинок, і в стіну врізалося щось важке. Потім знову почувся мерзенний регіт.
Келен вдарила в двері плечем і викотилася назовні. Не встигла вона скочити на ноги, як до неї метнулася чорна тінь. Келен змахнула ножем, але промахнулася.
Промайнули криві кігті, але перш ніж тварюка встигла завдати удар, Річард стусаном відкинув її до стіни. Блиснувши в місячному світлі, на істоту обрушився Меч Істини, але вона з незбагненною швидкістю ухилилася, і лезо лише розсікло стіну. У повітря злетіли шматки розбитих цеглин. Істота знущально зареготала і знову пішла в атаку.