Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Забери це! — Видихнув він.
— Що з тобою? — Здивувалася Келен, забираючи м'ясо. Він дивився на свої коліна так, немов тарілка все ще була там.
— Не знаю. Я тільки глянув на нього, і мені стало погано. Здалося, що це — труп. Немов я збираюся жерти падло. Як можна після цього їсти?
Келен не знала, що сказати. Річард виглядав жахливо.
— Мені здається, я розумію. Одного разу я захворіла, і мене пригостили сиром. Мене знудило, але лікар вважав, що це корисно для здоров'я,
— Можливо, — погодився він слабким голосом. — А може, я просто відвик.
Напевно, я занадто довго пробув у Народному Палаці, адже ж там взагалі не їдять м'яса. Даркен Рал забороняє — тобто забороняв — їсти м'ясо.
Келен заспокійливо погладила його по голові, наїжачила волосся. Спочатку сир, тепер м'ясо. Смак у Річарда ставав надто вибагливим, таким як… так, як у чарівника.
— Келен… Пробач, будь ласка, але мені потрібно піти куди-небудь, де тихіше.
Голова буквально розколюється.
Вона помацала йому чоло: воно був холодне і вологе. Келен стривожилася. Вона встала і підійшла до Птахолова.
— Річард нездужає. Йому потрібно відпочити. Ви не будете ображені, якщо ми покинемо вас? Вождь посміхнувся, приписавши її словами прихований сенс, але, глянувши на Келен уважніше, відразу ж став серйозним.
— Відведи його в будинок духів. Там вас ніхто не потурбує. Якщо знадобиться цілителька, поклич Ніссель. — Він посміхнувся одними очима. — Ймовірно, Річард занадто довго літав на драконі. Я не перестаю дякувати духам, що політ, яким мене обдарувала Скарлет, був коротким.
Келен кивнула, квапливо побажала всім доброї ночі, взяла сумки і, простягнувши Річарду руку, допомогла йому піднятися. Його очі були щільно закриті, рот скривився. Ставши на ноги, Річард ніби відчув себе краще: він відкрив очі, глибоко зітхнув і слідом за Келен пішов через площу.
Між хатинами було темно, але місяць уже зійшов, і вони легко знайшли дорогу. Поступово шум свята завмер удалині, і тільки чоботи Річарда глухо човгали по сухій землі.
— Схоже, мені вже трохи легше. — Він перестав горбитися і закрокував швидше.
— У тебе часто болить голова?
— Так, — усміхнувся Річард, — це всім відомо. Батько казав, що в моєї матері теж часто боліла голова, причому так само, як у мене, цей біль викликав нудоту. Але зараз все інакше. Немов хтось застряг там і намагається вибратися назовні. — Він забрав у Келен сумки і перекинув їх через плече. — І раніше біль був набагато слабкіший.
По вузькій стежині вони прийшли до будинку духів. Він стояв окремо від інших.
Черепичний дах виблискувала в місячному світлі. З труби піднімався дим.
Кури, які збилися в купку на невеликому узвишші неподалік, невдоволено закудахкали, коли Келен відчинила рипучі двері. Річард ліг біля каміна прямо на долівку. Келен витягла з сумки ковдру і підклала йому під голову. Річард втомлено прикрив очі долонею. Келен присіла поруч. Вона відчувала себе безпорадною.
— Мені здається, треба сходити за Ніссель. Може, цілителька тобі допоможе.
— Не варто. Все буде в порядку. Просто мені потрібно трохи побути в тиші.
— Він посміхнувся, не прибираючи з лиця руки. — Ти помітила, що варто нам потрапити на свято, як тут же трапляється неприємність?
— Мабуть, ти правий. — Келен погладила його по руці. — З цього випливає, що нам треба частіше залишатися вдвох.
Річард поцілував її пальці.
— Хотілося б.
Келен поклала долоню на його міцну руку, і якийсь час вони мовчали.
Тишу порушувало лише слабке потріскування вогню у вогнищі. Келен чула, як повільно, важко, дихає Річард.
Нарешті він прибрав руку з лиця і подивився на Келен. В очах його відбивалося полум'я. Дивлячись на Річарда, Келен раптом відчула якусь дивну схожість.
Річард нагадував їй когось, кого вона вже зустрічала, але тільки кого?
Немов хтось нашіптував їй з глибин пам'яті ім'я, але вона не могла розчути його. Келен знову поклала руку йому на чоло. Тепер воно уже не здавалося таким холодним.
Річард сів.
— Я тільки що подумав, — несподівано сказав він, — що попросив дозволу у старших взяти тебе за дружину, але забув запитати твою думка на цей рахунок.
— Вірно, — засміялася Келен. — Забув. Річард раптом дуже зніяковів і відвів погляд.
— Прости… Дійсно, нерозумно вийшло… Сподіваюся, ти не сердишся? Не кращий спосіб просити чиєїсь руки, але я ніколи ще цього не робив, і…
— Так само, як і я.
— І місце вибрав не найромантичніше…
— Саме романтичне місце в світі завжди там, де ти.
— І зараз я веду себе не краще. Не можна говорити про такі речі, коли валяєшся з хворою головою.
— Якщо ти зараз же не зробиш мені пропозицію, — прошипіла Келен, — я з тебе її виб'ю! Річард нарешті подивився їй в очі:
— Келен Амнелл, ти вийдеш за мене заміж?
Келен раптом з'ясувала, що не може сказати ні слова. Вона закрила очі і поцілувала його в губи, відчуваючи, як по щоках котяться сльози. Річард обійняв її і притиснув до себе. Вона відкинула голову і, коли голос знову повернувся до неї, сказала:
— Так. — Вона поцілувала його ще раз. — Звичайно ж, так.
Вона уткнулась йому в плече, прислухаючись до його дихання. Тихенько потріскували дрова. Річард погладив її по волоссю і ніжно поцілував у лоб.