Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Навіщо?
— Плем'я Тіни ретельно охороняє свої землі і недолюблює непроханих гостей. Ймовірно, Чандален і його люди вартують кордони. Це найдосвідченіші слідопити і найкращі стрілки. Запитай Савідліна, чи добре вони володіють луками.
Почувши запитання, Савідлін крякнув.
— Ніхто не може зрівнятися з Чандаленом і його людьми в цьому мистецтві.
Навіть якщо Річард-з-характером стріляє добре, йому не уникнути поразки.
Але вони великодушні і ніколи не прагнуть принизити переможеного. Річард не повинен турбуватися, завтрашнє змагання йому сподобається.
— Коли людина вчиться, вона стає кращою, — кивнув Річард, вислухавши переклад. — Я не збираюся відмовлятися.
Дивлячись на його зосереджене обличчя, Келен не втрималася від посмішки. Він тут же посміхнувся у відповідь і, нахилившись, дістав із сумки яблуко. Розрізавши його, Річард вийняв серцевинку і простягнув очищену половинку Келен.
Старійшини занепокоїлися. В Серединних Землях всі червоні плоди були отруйними — наслідок злих чар. Старійшини не знали, що в Вестланді, звідки родом Річард, це не так. Минулого разу, з'ївши у них на очах червоне яблуко, Річард позбувся від необхідності одружуватися на дівчині Племені Тіни: старійшини злякалися, що його сім'я отруїть її. Тепер вони знову з жахом дивилися на червоний плід.
— Що ти робиш? — Здивувалася Келен.
— Давай-но з'їж його, а потім переведи їм те, що я скажу.
Доївши свою половинку, Річард піднявся на ноги і знаком попросив Келен стати поруч з ним.
— Поважні старші, — почав він. — Тепер, коли загроза, що нависла над нашим племенем, минула, я хочу попросити вас про дещо, і, сподіваюся, ви не відмовите мені в моєму проханні. Я прошу у вас дозволу взяти цю жінку, яка, як і я, належить Племені Тіни, за дружину. Як ви переконалися, вона без побоювання може їсти те саме, що і я. У той же час її магія сповідниці не в змозі завдати шкоди мені. Ми хочемо бути разом і були б щасливі зіграти весілля в оточенні своїх одноплемінників.
Останні слова Келен важко було перекладати: її душили сльози. Але ще важче їй було втриматися від того, щоб не кинутися йому на шию. У неї закрутилася голова, і вона вхопилася за Річарда, щоб не впасти.
Старійшини здивовано перезирнулися, а Птахолов радісно посміхнувся.
— Нарешті ви повною мірою станете людьми Тіни, — сказав він. — Ніщо не може доставити нам більшої радості, ніж ваше рішення.
Не чекаючи перекладу, Річард обійняв Келен і міцно поцілував. Старійшини і їхні дружини заплескали в долоні.
Для Келен було особливо важливо, що вони одружаться в Племені Тіни. З тих пір, як вони з Річардом прийшли сюди в пошуках допомоги і Річард навчив жителів села робити черепичні дахи, це поселення стало для неї домом. У неї з'явилися друзі, разом з ними вона боролася і разом з ними оплакувала загиблих. Врешті-решт вони зріднилися з цими людьми, і в честь їх з Річардом заслуг Птахолов прийняв у своє плем'я Шукача Істини і Мати-сповідницю.
Старий вождь підійшов до Келен і теж обняв її, ніби кажучи, що розуміє і поділяє її минулі страждання і нинішнє щастя. Уткнувшись йому в плече, Келен розплакалася. Їй досі не вірилося, що всі нещастя нарешті позаду.
Зараз їй найбільше хотілося, щоб свято швидше закінчилося і вони з Річардом залишилися б одні. Він цілий місяць був у полоні і повернувся до неї тільки вчора. У неї не було часу навіть поговорити з ним як слід. Або хоча б обійняти його по-справжньому.
Діти до самозабуття танцювали біля маленького вогнища. Біля великих багать не вщухали розмови і сміх. До Келен підбігла Везелен і, обійнявши її, шепнула, що пошиє їй весільну сукню. Савідлін поцілував Келен в щоку, а Річарда поплескав по спині. Келен не могла відвести очей від свого майбутнього чоловіка. Та й не хотіла.
До піднесення, де сиділи старійшини, підійшли мисливці — ті, що супроводжували Птахолова в той день, коли він вчив Річарда користуватися подарованим свистком. Річард тоді видавав тільки свист, що закликав всіх птахів відразу, і мисливці реготали до упаду над його незграбними спробами викликати якусь певну птицю.
Побачивши їх, Савідлін змусив Річарда показати свисток і в черговий раз розповісти, як він переполошив гарів, скликавши птахів з усієї округи. Тисячі голодних птахів переловили всіх кривавих мух, і поки гари билися з ними, Річард втік, забравши яйце Скарлет.
Сміявся Птахолов, хоча чув цю історію вже втретє; сміявся Савідлін; сміялися мисливці, ляскаючи себе по стегнах. Дивлячись на них, і Річард не міг втриматися від сміху. Келен дивилася на нього й усміхалася.
— Я думаю, цієї історії буде досить, — шепнула вона, нахилившись до Річарда. — Але як Скарлет вдалося непомітно висадити тебе поруч з гарами?
— Ну… — Річард зам'явся. — Взагалі вона висадила мене на іншій стороні гори, і я пройшов до палаючого джерела через печеру.
Келен поправила волосся.
— І там справді живе це чудовисько, Шадрін?
— Живе. — Річард зітхнув і відвів погляд. — І не просто живе. Я вже приготувався до смерті і думав, що більше ніколи не побачу тебе. — На мить погляд його потьмянів, потім Річард знову подивився на Келен і посміхнувся. — Шадрін залишив мені на пам'ять шрами, які ще на зажили. Але щоб показати їх, мені доведеться зняти штани.
— Справді? — Келен засміялася низьким, гортанним сміхом. — Я думаю, мені краще поглянути… щоб переконатися, що з тобою все в порядку.
Раптово вона усвідомила, що старші дивляться на неї, і густо почервоніла.
Щоб приховати збентеження, вона взяла з підносу пиріжок і сунула в рот, радіючи, що старійшини хоча б не розуміють її мови. Давши собі обіцянку надалі бути обачнішою, вона поставила Річарду на коліна тарілку з печеним м'ясом. М'ясо виглядало дуже апетитно.
— Ось, спробуй-но.
Вона обернулася до дружин старійшин і з посмішкою сказала, що пиріжки дуже смачні. А коли знову подивилася на Річарда, побачила, що він з огидою відіпхнув тарілку. Обличчя його зблідло.