Енциклопедія російської душі
Шрифт:
Скільки ще залишилося верещати російським дівкам? Незрозуміла глибина їхніх тваринних вересків. Замовкнуть верески — висохне російська душа. Закриється остання сторінка моєї енциклопедії. У біблійній культурі спочатку було Слово, в Росії — вереск.
Мама купала Сірого. Сірий купав ляльку. Лялька була Петром Першим, чоловіком, високим на зріст.
— Мамо, — запитав Сірий, — що таке бути росіянином?
— Захід є Захід, Схід є Схід, — весело, по-молодому заговорила мама, витираючи піт із чола, — і разом їм не зійтися.
— Не зійтися! — і собі зрадів Сірий.
— Зійтися! Зійтися! — рішуче заперечила мама. — Кіплінг помилився. Схід і Захід зійшлися в Росії.
— Навіщо? — насупився Сірий.
— Що «навіщо»? — не зрозуміла мама.
— На хріна вони зійшлися в Росії? — Фарба вдарила Сірому в обличчя.
— Ти що? Ти що? — здивувалася мама. — Росія є великий і цілісний Сходо-Захід за Божим задумом і невдалий спотикач, Заходо-Схід фактично, за емпіричним наповненням.
— А раптом це стереотип? — злякався Сірий.
— Не треба боятися, — м’яко заперечила мама. — Ми живемо у світі домінуючого стереотипу.
— Від опису національного характеру до фашизму — один крок, — сумно сказав Сірий.
— Знаю.
Вони помовчали.
— Ну, вставай! — скомандувала мама. — Давай мити спину й живіт.
Сірий підвівся, тримаючи Петра Першого за руку.
— Як ти виріс! — зніяковіла мама, оглянувши тіло сина. — Ти виріс і змужнів.
— Кращий за нас тільки Бог, — зі смішком завважив Сірий.
— Російський народ — богоносець, — сказала мама. — Що це означає?
— Немає такої надмірності, на яку були б нездатні російські чоловіки й жінки, коли вони беруться утверджувати свою вільну особистість, — сказав Сірий. — Мене не примусиш пристібнути ремінь у машині. Пристібатися входить у моє уявлення про боягузтво.
— Чому німці називають нас російськими свиньми? — запитала мама. — Але ж ми справді свині. Неохайні, невдячні свині, синку! У росіян брудна душа?
— Навпаки: світ занадто брудний для росіянина.
— Хтось, не пам’ятаю, хто, сказав, що росіянин нахиляється до супу, а не підносить ложку до рота. Він підлещується до супу. Він плазує перед супом.
— Росіянин схильний до запозичень, — сказав Сірий. — Він — сама сприйнятливість.
— Російська істина виведена за межі російської людини. Вона не в ній, а десь там. — Мама звела очі до стелі.
— Бог створив росіянина для повчального прикладу. Росіяни в метро мають такий вигляд, начебто вистрибнули із себе.
— «Нічого» — насправді головне російське слово. Це поступка вічній поразці.
— А раптом і це стереотип? — знову злякався Сірий.
— Росіянами не стають, синку, — сказала мама. — Росіянами народжуються.
— Як це? Як це? — дивувався Сірий.
— Запитай у свого батька, — сухо сказала мама, намилюючи голову Сірого.
— Він не відповість, — переконано сказав Сірий. — Він лежить п’яний у канаві. На городі. Під тином.
— Він помре під тином, та поки що він виїхав у відрядження.
— Наш тато — розвідник?
— Наш тато — Генштаб.
— Я пишаюся своїм татом, — сказав Сірий.
— Він протверезіє і відповість, — машинально сказала мама. — Чому ти не миєш вуха? У нас, росіян, вуха виробляють велику кількість сірки. Російські вуха треба мити щодня. Ми — велика країна.
— Він не протверезіє, — насупився Сірий.
— Хай живе, синку мій, Росія! — сказала мама. — Немає на світі кращої країни.
— Правильно, — глибоко зітхнув син.
— От кажуть, — підхопила мама, — що в нас дороги погані. А справа ж не в дорогах, а в кліматі. Жодне шляхове покриття не витримує, — додала вона з гордістю.
— Та й узагалі, — сказав Сірий, піднімаючи голову, — у російській людині важлива не форма, важливий зміст.
— Російська людина складається вся зі змісту, — заперечила мама. — У неї форма відсутня.
— А як же тіло?
— Видимість. У російської людини немає тіла.
— Стривай, — Сірий наморщив чоло. — Що ти зараз конкретно миєш?
— Я мию твій життєвий зміст, — незворушно сказала мама.
— Зрозумів! — зрадів Сірий. — Тепер я зрозумів, чому всі російські тітки такі товсті.
— Вони повні життєвого змісту, — сказала мама. — Їм цей зміст ніяк не вгамувати.
— Знаєш, яка в мене мрія? — примружився син. — Я, коли стану великим, займуся докладним описом російської людини. Ми нарешті повинні зайнятися своїм самовизначенням.
— Думка сама по собі непогана, — погодилася мама. — Але біда в тому, що російська людина невимовна, вона не піддається опису, — мама розвела руками. — У цьому її відмінність від інших національностей.
— Я тільки боюся, — пристрасно вів далі Сірий, не слухаючи маму, — щоб із цього не вийшло торжество стереотипу.
— Лише дурні вважають стереотипи лайкою.
— Правильно, — зрадів син. — Я горю бажанням послужити російським людям у новому тисячолітті. Я хочу вивести формулу російської душі.
— Для цього треба багато їздити по країні, — сказала мама. — Треба об’їхати Росію уздовж і впоперек.
— Я об’їду! — закричав Сірий. — І тебе візьму із собою.
— Як добре! Тільки я не поїду! Я вже стара, мені пора на спочинок.
— Спокій нам тільки сниться, — відбувся жартом Сірий.
— Ану давай мити наші дорогі кінцівки! — наказала мама.
Сірий підняв ногу, тримаючи Петра Першого за руку.
— От чого росіяни не знають, — сказала мама, косуючи на Петра Першого, — то це власної історії. От коли він народився? Коли вмер?