Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861
Шрифт:
361. Т. Г. Шевченка до В. Г. Шевченка
7 грудня 1859. С.-Петербург
7 декабря.
Не було в куми і запаски, аж глядь – кума у плахті похожає. То так оце і з твоїми письмами сталося: вчора одно, а сьогодні друге. Спасибі тобі, мій рідний брате! мій друже єдиний! за твою турбацію. Вольський мені пише – тепер зробить нічого не можна. Пек йому, тому шепотинникові Парчевському, може, той клапоть од нас не втече. А поки що торгуйся якмога з Понятовським через того старого економа. У Києві у мене нема нікого такого, щоб хто добре знав Понятовського; пошукаю, чи не найду тут. Багатих
Тепер о Хариті. Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю? Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті? З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку. Так-то, брате мій! друже мій єдиний!
Харита мені подобалася, хоч я її й назирки бачив. Нехай ще сестра Ярина подивиться на неї, та що вона скаже, то так воно й буде. Мати всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.
У тебе, здається, годується кабан в сажі. Я бачив, як Харита йому їсти носила, і ти, певно, заколеш його к святкам, то пришли мені по почті 20 фунтів ковбас. Бо я лучче тричі в німця пострижусь і всю Пилиповку буду м’ясо їсти, як матиму німецькими ковбасами розговляться. Та щоб ковбаси були такі самі, як ми з тобою їли на меду у Гната Бондаренка, під яблунею сидячи. Нагадай лиш добре. Та якби до ковбас та ще й сала додать, то воно б дуже добре було! На се добре діло посилаю тобі 10 карбованців; решт оддай сестрі Ярині.
К новому року вийдуть печатні мої сочинения (не всі). Я через тебе пошлю чотири книжки Алексію Івановичу Хропалю, то тоді він тобі й скаже, як і що робить, а до того я й йому напишу.
Ще ось що: спасибі тобі, що ти зовеш на пораду і на розглядини сестру Ярину. Що ж вона побачить? Те, що й я бачив: Хариту та й більш нічого! А якби твоя жінка, а моя сестра, сказала слово, то це б було до ладу. Попроси її – нехай скаже, нехай порадиться.
А поки що буде, нехай Бог шле добре здоров’я і жінці, і діткам твоїм. Оставайся здоровий, та швидше пиши до мене, до твого іскреннього друга і брата Т. Шевченка.
О людській волі я розпитував; але ніхто нічого не знає, коли, як і що з того буде.
А дубового і ясинового дерева треба купить і вирубать, нехай собі лежить та сохне, поки що буде.
362. П. Ф. Симиренка до Т. Г. Шевченка
11 грудня 1859. Городище
Милостивый государь,
Тарас Григорович!
Большое спасибо Вам за Ваше письмо и еще большее за то, что Вы не забыли нас и обратились к нам по делу издания Ваших песней.
С этою почтою я послал письмо в Москву Савве Димитриевичу Пурлевскому и просил его выслать Вам 1100 рублей. По выходе книг прошу Вас отослать их на 1100 руб. в Москву Савве Димитриевичу, а он пришлет их нам сюда, и мы с Вами расквитаемся.
Кондрат Михайлович действительно чувствует себя лучше после поездки в Воронеж. Сахарное дело у нас действительно в разгаре, и дела много, а все-таки я нашел минуту написать Вам; но не думайте, что я так занят, что и папиросы некогда выкурить. Мы все часто вспоминаем Ваше пребывание у нас и душевно желали бы еще пользоваться Вашим обществом. Мы с Вами мало знакомы, кой о чем я хотел бы поговорить с Вами, да не было случая. Вы своими поэтическими рассказами так увлекали меня, что, бывало, все забываешь. Бог даст, увидимся и поговорим по правде, откровенно. Ведь Вы за правду не посердитесь. Скажите мне, хоть на первый случай, по правде, отчего Вы мое письмо написали на одном языке, а Алексею Ивановичу – на другом? Если Вас не утомляет переписка такая неинтересная, как моя, то я бы просил Вас написать мне когда-нибудь.
Желаю Вам того, что Вам может быть полезно, и в особенности здоровья. Ваше здоровье нужно для всех. Видите эгоизм мой.
Ваш покорный слуга
Платон Симиренко.
11 декабря 1859.
Городищенский сахарн[ый] завод, богоспасаемый
На звороті перекреслено:
Его высокоблагородию Михаилу Матвеевичу Лазаревскому. В С.-Петербурге, в Большой Морской, дом графа Уварова.
Іншою рукою дописано:
Тарасу Григорьевичу Шевченку.
363. Т. Г. Шевченка до В. В. Тарновського (старшого)
Жовтень – грудень 1859. С.-Петербург
Прочитайте і завтра вранці пришліть.
364. І. В. Гудовського до Т. Г. Шевченка
Жовтень-грудень 1859. Київ
Покорнейше прошу узнать, где можно приобрести и за какую сумму прессовый вал для прокатывания позитивного фотографического портрета, величину моей работы при сем мерку посылаю, а другую мерку со всем: портрет с картоном, на котором наклеивается портрет. Напишите, стальные или с каменной сподней доской более употребляются, и чтобы не из самых дорогих, но хороший; также к прессу нужно иметь несколько листов английского картону, которого в Киеве отыскать нельзя.
Если вал с пьедесталом будет неудобно к высылке, то пьедестал можно устроить и в Киеве; узнавши все, о чем я прошу, то покорно прошу написать мне, то я вышлю деньги, а пресс или вал лучше всего прислать через Контору транспортов («Надежда»), а мой адрес: художнику И. В. Гудовскому в Киев на Крещатике в доме купца Смирнова.
Если можно узнать, то напишите, как теперь фиксируют по отпечатании портрет на бумаге, и, если можно, весь процесс, как приготовлять позитивную бумагу и весь порядок до окончания, дуже, дуже за се подякую, бо я фіксірую дуже погано, а хто се напише, як земляк, то, далебі, пришлю пуд сала, або й більш самого найкращого.
На звороті ескіз з написами:
«Величина картона с портретом». «Величина портрета без картона».
На четвертій сторінці:
Прошение Тарасу Григорьевичу г-ну Шевченке.
365. В. В. Тарновського (старшого) до Т. Г. Шевченка
Кінець 1859. С.-Петербург
Когда Вы рассказывали мне, милый друг Тарас Григорьевич, содержание сочинения Вашего, я со всею откровенностью выразил Вам мою мысль о главном недостатке его и догадывался, что оно не удастся и в исполнении. Теперь я убедился, что самый великий талант падает, когда избирает ложный путь. Исполнение ниже Вашего таланта. Умоляю Вас, сожгите Вашу рукопись. Горько нам было бы, если бы мимолетное заблуждение положило пятно на Вашу славу, а вместе с тем и на нашу народную литературу.