Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
Шрифт:
Тепер, коли пройшло чотири дні після битви, в Ерагона з'явилася інша думка: «А може, Мертаг отримує насолоду від того, що хтось інший відчуває на власних плечах тягар, з яким він прожив усе своє життя?».
Чи була в цій думці бодай краплина правди, чи ні, а Мертаг нагадував Ерагонові того собаку, якого весь час били без жодної провини і який одного разу вкусив свого хазяїна. Життя завдало Мертагові чимало лиха, і ось тепер у нього з'явилась нагода завдати удару у відповідь цілому світу, що дарував йому так мало тепла й ласки.
І попри те добро, яке ще жевріло в Мертагових грудях, він і Ерагон були приречені стати ворогами, адже присяга Мертага прадавньою мовою поєднала його з Галбаторіксом на цілу вічність.
«Якби ж то він не пішов із Аджихадом переслідувати ургалів під Фартхен Дуром. Якби ж то я був хоч трішки спритнішим, тоді б Близнюки…»
«Ерагоне», — мовила Сапфіра.
Почувши голос дракона, юнак опанував себе й кивнув, вдячний за те, що Сапфіра вивела його з глибокої задуми. Він робив усе можливе, аби не згадувати про Мертага та про їхніх батьків, але сумні думки опановували його саме тоді, коли він зовсім того не чекав.
Потягнувшись і глибоко зітхнувши, Ерагон спробував повернутись до реальності, проте так і не зміг.
Тепер він згадував ранок після грандіозної битви на Палаючій рівнині, коли вардени готувалися переслідувати армію Імперії, що відступала вгору по річці Джиєт. Саме цього ранку Ерагон пішов до Насуади та Арії й став просити, аби ті дозволили йому допомогти своєму братові Рорану. Однак обидві жінки були проти, а Насуада назвала його намір «ідеєю, що народилась у заячому мозку». «Ти навіть не уявляєш, — мовила Насуада, — на яку катастрофу для всіх мешканців Алагезії обернеться твоя затія, коли щось піде не так!»
Суперечка між юнаком і жінками тривала дуже довго, аж доки в неї не втрутилась Сапфіра. Спочатку її роздратований рев заглушив усе навколо, а потім вона сказала: «Мені боляче, і я страшенно втомлена, а Ерагон нічого не може вам пояснити. У нас купа справ, а ми стовбичимо тут та ще й здійняли такий галас, ніби зграя сорок… А тепер послухайте всі мене».
Що не кажіть — сперечатися з драконом доволі важко.
І Сапфіра почала говорити. Вона говорила про те, що Ерагон дуже любить свою родину й саме тому зголосився підтримати Рорана. Адже він добре знає, що його брат усе одно піде визволяти свою наречену, байдуже, приєднається до нього хто-небудь чи ні. Проте самотужки йому ніколи не вдасться здолати разаків. Але найголовніше те, що доки Імперія триматиме в себе Катріну, її заручниками залишатимуться і Роран, і Ерагон, адже варто Галбаторіксу натякнути на те, що він може вбити Катріну, як Рорану доведеться пристати на всі його умови. То чи не краще буде залатати цю дірку у своїй обороні, перш ніж вороги зможуть нею скористатись?
А крім того, нагода була просто ідеальна. Ані Галбаторікс, ані разаки не могли чекати нападу в центрі Імперії, коли вардени билися з військами Галбаторікса біля кордону із Сурдою. Мертаг і Торнак зникли десь біля Урубейна. Насуада з Арією були впевнені, що новий Вершник полетів відбувати покарання, після чого вирушить на північ, аби вступити в бій із королевою Ісланзаді, ельфійська армія якої завдала Імперії першого удару. Тож разаків потрібно було знищити прямо зараз, іще до того, як вони почнуть підривати бойовий дух воїнів-варденів.
Сказавши все це, Сапфіра таки не втрималась і дуже обережно натякнула Насуаді, що якби вона, будучи повелителькою Ерагона, усе ж таки заборонила йому визволяти Катріну, то це могло б зіпсувати їхні стосунки й нашкодити всій великій справі варденів. «І тим не менше, — мовила Сапфіра, — вибір за вами. Можете тримати Ерагона тут, якщо на те ваша воля. Проте його присяга — це не моя присяга. Я буду супроводжувати Рорана. Із цього має вийти цікава напрочуд пригода».
Ерагон широко посміхнувся, згадавши Сапфірині слова.
Вислухавши дракона, Насуада та Арія, хоч і неохоче, але все ж таки згодились. «Ми віримо у ваші серця, Ерагоне й Сапфіро, — мовила нарешті Насуада. — І бажаємо, щоб удача не полишала вас жодної миті». Правда, тон, із яким було сказано ці слова, змусив Ерагона засумніватись. Юнак не міг збагнути, чи щиро говорить Насуада, чи в її словах криється якась погроза.
Так чи так, а решту дня Ерагон із Сапфірою збирали припаси, вивчали карти Імперії й накладали потрібні їм закляття, зокрема й такі, які не дозволили б Галбаторіксу або його слугам побачити Рорана в магічний кристал.
Наступного ранку Ерагон і Роран осідлали Сапфіру, й вона здійнялася в повітря, залишаючи під собою жовто-гарячі хмари Палаючої рівнини й прямуючи на північний схід. Вона летіла без зупинок, аж доки сонце не перетнуло купол неба й не зникло за горизонтом, а потім знову випірнуло, розливши фонтани червоних і жовтих бризок.
Спочатку вони долетіли до кордону Імперії, де жило зовсім мало людей. Там вони повернули на захід до Драс-Леони та Хелгрінда. Звідти вони мандрували вже тільки вночі, аби уникнути цікавих очей селян, оскільки на їхньому шляху лежало безліч маленьких селищ.
Тепер Ерагон і Роран мали доволі дивний вигляд — вони позакутувались у плащі, повдягали вовняні рукавиці й шапки, оскільки Сапфіра вирішила летіти над вершинами гір, вкритих кригою, де повітря було розрідженим та сухим і кололо легені. Вона летіла так високо, що ані фермер, який би шукав свою худобу, ані вартовий із гострим зором ніколи б не відрізнили її від звичайнісінького орла.
І де б не пролягав шлях мандрівників, Ерагон скрізь бачив сліди війни, що тепер була зовсім поруч: табори солдатів, вози з припасами, загони ув'язнених, закутих у колодки чоловіків, яких змусили воювати на боці Галбаторікса. Імперія збирала проти повстанців просто гігантську армію.
Наприкінці другої ночі на обрії уже бовванів Хелгрінд: купа колон, примарна й лиховісна у попелястому передсвітанковому світлі. Сапфіра приземлилась у ярку, де вони проспали майже весь день, а потім розпочали свою розвідку.
Усе було спокійно. Роран копирсався гілочкою у згасаючих головешках, і над ними здіймався попіл. Невдовзі він зустрівся поглядом з Ерагоном, потер собі руки й гмукнув: «Холодно».
Та Ерагон не встиг йому відповісти: юнак несподівано почув якийсь скреготливий звук, схожий на той, із яким воїни дістають із піхов меча.