Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Декотрі хлопці знову захихотіли.
– …я впевнений, що років за двадцять ти станеш міністром магії. Навіть за п'ятнадцять, якщо й далі даруватимеш мені ананаси. Я маю розкішні зв'язки в міністерстві.
На губах Тома Редла пробігла усмішка, тоді як усі інші хлопці знову зареготали. Гаррі помітив, що хоч Том не був найстарший, та всі явно ставилися до нього як до ватажка.
– Не знаю, пане професоре, чи політика мені підійде, - сказав Редл, коли регіт ущух.
– По-перше, я не маю відповідного походження.
Кілька хлопців обмінялися іронічними посмішками.
Гаррі не сумнівався, що вони Редлові слова оцінили як жарт: поза сумнівом, вони знали чи підозрювали про знаменитого предка свого ватажка.
– Дурниці.
– жваво заперечив Слизоріг, - твої здібності свідчать, що ти походиш з гідного чаклунського роду. Ні. Томе, ти далеко підеш, я ще не помилявся стосовно своїх учнів.
Маленький золотий годинник, що стояв у Слизорога на письмовому столі, пробив одинадцяту годину. Професор озирнувся.
– Ой, людоньки, невже так пізно? Розходьтеся, хлопці, а то вскочимо з вами в халепу. Лестранж, реферат має бути готовий до завтра, бо інакше-покарання. І тебе це стосується, Ейвері.
Хлопці один за одним виходили з класу. Слизоріг важко встав з крісла й поніс до письмового столу порожній келих. Шурхіт за спиною примусив його озирнутися; Редл і досі був у класі.
– Поспіши, Томе, бо ще хтось побачить, що ти не спиш о такій пізній годині, а ти ж староста…
– Пане професоре, я хотів щось вас запитати.
– То питай, хлопче, скоріше…
– Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про… про горокракси?
Слизоріг задивився на Редла, пухкенькими пальчиками машинально погладжуючи ніжку келиха.
– Пишеш реферат із захисту від темних мистецтв? Але Гаррі бачив-Слизоріг прекрасно розумів, що запитання не стосується шкільної програми.
– Не зовсім, пане професоре.
– відповів Редл.
– Я цей термін вичитав в одній книжці не збагнув, що він означає.
– НІ… ну… навряд чи в Гоґвортсі можна знайти книжку, яка б детально писала про горокракси. Це дуже темні речі, надзвичайно темні, - сказав Слизоріг.
– Але ж ви, очевидно, все про них знаєте? Тобто чаклун вашого рівня… вибачте, я зрозумію, якщо ви не можете сказати… я просто впевнений, що крім вас ніхто цього не знає, тільки ви… тому й вирішив запитати…
Майстерно виконано, подумав Гаррі-усе це вагання, вдавано недбалі інтонації, виважені лестощі, усього було в міру й не забагато. Він, Гаррі, вже володів величеньким досвідом виманювання інформації в тих, хто не бажає нею ділитися, тому відразу оцінив таку висококласну роботу. Він не сумнівався, що Редлові була дуже-дуже потрібна ця інформація; можливо, він тижнями готувався до цієї миті.
– Ну, - завагався Слизоріг, не дивлячись на Редла, а перебираючи в руках стрічку на коробці з зацукрованими ананасами, - ну, не зашкодить, звісно, коротко тобі їх описати. Щоб ти зрозумів цей термін. Горокраксом називається предмет, у якому хтось приховав частинку своєї душі.
– Я не зовсім розумію, як це можливо, - сказав Редл. Він старанно стримував емоції, але Гаррі відчував його збудження.
– Бачиш, для цього треба розщепити собі душу, - пояснив Слизоріг, - і приховати її частинку в якомусь предметі, за межами свого тіла. Тоді, навіть, якщо хтось нападе на тіло цієї особи або його знищить, особа не помре, бо частинка її душі залишиться жива й неушкоджена. Але, звичайно, існувати в такому вигляді…
Слизорогове обличчя посмутнішало, а Гаррі раптом пригадав слова, почуті майже два роки тому.
"Мене видерло з власного тіла, Я став мізерніший, ніж дух, нікчемніший за найнещасніших привидів… та все ж лишився живий".
– …мало кому сподобається, Томе, дуже мало кому. Краще смерть.
Редлове палке бажання знати все було тепер очевидне; з його обличчя так і струменіла пожадливість, якої він не міг уже приховати.
– А як можна розщепити власну душу?
– Ну.
– збентежено мовив Слизоріг, - не забувай, душа повинна залишатися цілою й недоторканою. Розщеплення її - це акт насильства, протиприродна дія.
– Але як це робиться?
– Через вчинення зла… найвищого зла. Через скоєння вбивства. Акт убивства розриває душу. Чаклун, що збирається створити горокракс, обертає заподіяну шкоду собі на користь: він надійно загортає відірвану частку…
– Загортає? А як?…
– Існує закляття, але ти мене навіть не питай, бо я не знаю!
– закрутив Слизоріг головою, неначе старий слон, якого замучили москіти.
– Невже я схожий на того, хто це випробовував би?… Невже я схожий на вбивцю?
– Ні, пане професоре, що ви, ні, - швидко заперечив Редл.
– Пробачте… я не хотів образити…
– Нічого-нічого, я не образився, - буркнув Слизоріг.
– Звісно, я трохи цікавився такими речами… чаклуни певного рівня завжди відчували потяг до цього аспекту магії…
– Так, пане професоре, - погодився Редл.
– Я лише одного не збагну… просто з цікавості… тобто хіба один горокракс дає багато користі? Чи душу можна розщепити тільки один раз? Чи не було б краще й надійніше розділити душу на кілька частин? Бо, скажімо, якщо сім - це найпотужніше магічне число, то, може, на сім?…
– Мерлінова борода, Томе!
– вигукнув Слизоріг.
– Сім! Та навіть про вбивство однієї людини страшно подумати! Що там казати… ділити душу взагалі погано… а вже розривати її на семеро…
Було видно, що Слизоріг глибоко стурбований: він дивився на Редла, наче бачив його вперше. Гаррі не сумнівався, що професор узагалі шкодує, що почав цю розмову.
– Звичайно, це все тільки припущення, - пробурмотів він, -те, що ми обговорюємо, правда? Чиста теорія…
– Так-так, пане професоре, так і є, - квапливо погодився Редл.