Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
Підбадьорений такою думкою, Гаррі погортав свою «Прогресивну методику зіллєваріння» і знайшов там детально виправлений Напівкровним Принцом рецепт еліксиру для створення радісного настрою. Чогось такого, здається, хотів Слизоріг, до того ж, еліксир міг би (серце в Гаррі аж закалатало) так поліпшити Слизорогові настрій, що той з радістю поділився б спогадом. От якби ж Гаррі переконав його покуштувати цей еліксир…
– Ну, на вигляд просто чудово-пречудово, - сплеснув руками Слизоріг десь через півтори години, коли Гаррі показав йому яскраво-жовтий вміст свого казанка.
– Еліксир радості, якщо не помиляюся? А що це пахне? Ммм… ти додав гілочку м'яти? Нетрадиційно, Гаррі, але як натхненно. Ще б пак, м'ята служитиме противагою до випадкових побічних ефектів-гучного співу і смикання за носи… Хлопче, я просто не уявляю, де в тебе беруться такі блискучі ідеї… хіба що…
Гаррі ногою заштовхнув Принців підручник глибше в сумку
– … це в тобі проявляються мамині гени!
– О… так, мабуть.
– полегшено зітхнув Гаррі.
Ерні набурмосився - заради того, щоб хоч раз перевершити Гаррі, він придумав свій власний відвар, але він чомусь скипівся й злипся, утворивши на дні казанка фіолетову галушку. Мелфой з кислим обличчям уже складав речі - Слизоріг сказав про його гикальний розчин «так собі».
Продзвенів дзвоник, і Ерні з Мелфоєм відразу вийшли.
– Пане професоре, - почав було Гаррі, але Слизоріг швиденько озирнувся; побачивши, що в класі, крім нього й Гаррі, вже нікого не лишилося, він чкурнув до виходу.
– Пане… пане професоре, чи не хотіли б ви скуштувати мій відвар?… - розпачливо гукнув йому вслід Гаррі.
Та Слизоріг уже зник. Розчарований Гаррі вилив з казанка еліксир, зібрав речі, вийшов з підвалу й помалу почав підійматися сходами до вітальні. Рон і Герміона повернулися пізно пополудні.
– Гаррі!
– вигукнула Герміона, пролазячи крізь отвір за портретом, - Гаррі, я склала!
– Молодчина - похвалив він її.
– А Рон?
– Він… трохи недотяг, - прошепотіла Герміона, коли в приміщення горблячись, увійшов смутний і невеселий Рон.- Йому просто не пощастило, малесенька дрібничка, екзаменатор помітив, що він залишив на місці старту половину брови… А тобі як пішло зі Слизорогом?
– Ніяк, - зітхнув Гаррі, коли Рон підійшов. Не по щастило, старий, але наступного разу складеш будемо разом.
– Мабуть.
– похмуро погодився Рон.-Але ж пів брови. Яка йому різниця!
– Розумію,- заспокоювала його
Герміона, - це таки несправедливо…
За вечерею друзі на всі заставки кляли екзаменатора з явлення, і Рон трошки повеселів, тож по дорозі з Великої зали до вітальні можна було поговорити про ситуацію зі Слизорогом та його спогадом.
– То що Гаррі… Використаєш фелікс-феліціс чи ні?- присікався Рон.
– Мабуть, так буде краще.
– погодився Гаррі.
– Навряд чи мені потрібна вся пляшечка, то ж на цілих дванадцять годин… вип'ю один великий ковток. Дві-три години мені вистачить.
– Це таке класне відчуття, коли його вип'єш.
– згадував Рон.
– Ніби вже ніколи не помилятимешся.
– Що ти мелеш?
– засміялася Герміона.
– Ти ж його ніколи не пив!
– Але ж я думав, що випив.
– сказав Рон таким тоном, наче пояснював очевидне.
– А це майже те саме…
Друзі побачили, як Слизоріг зайшов до Великої зали, і. добре знаючи, що він за їжею не поспішає, певний час сиділи у вітальні, розробляючи план, щоб Гаррі пішов до кабінету Слизорога аж тоді, як той туди повернеться. Коли сонце торкнулося верхівок дерев Забороненого лісу, вони вирішили, що вже час. Переконалися, що Невіл, Дін і Шеймус залишаються у вітальні, і прокралися до хлопчачої спальні.
Гаррі дістав з самого дна валізи скручену шкарпетку й вийняв з неї невеличку блискучу пляшечку.
– Ну, будьмо.
– сказав Гаррі. Підніс її до губ, і відпив акуратно відміряний ковток.
– Ну, як воно?
– прошепотіла Герміона.
Гаррі якусь мить мовчав. А тоді повільно, але невідворотно його охопило п'янке відчуття безмежності власних можливостей; йому здавалося, що він здатен на все - на все, що завгодно… а здобути Слизорогів спогад було тепер не тільки можливо, а й неймовірно легко…
Він з усмішкою звівся на ноги, впевнений у собі, як ніколи.
– Чудово!
– вигукнув він.
– Справді чудово! Що ж… іду до Геґріда.
– Що?
– в один голос ошелешено зойкнули Рон і Герміона.
– Ні. Гаррі, ти мав іти до Слизорога. пам'ятаєш?- на полягала Герміона.
– Та де там.
– рішуче заперечив Гаррі.
– Я йду до Геґріда, маю настрій сходити до Геґріда.
– Ти маєш настрій ховати велетенського павука?
– приголомшено перепитав Рон.
– Так, - відповів Гаррі, витягаючи з сумки плаща-невидимку.
– Я відчуваю, що треба там сьогодні побувати. Розумієте, про що я?
– Ні, - так само в один голос відповіли Рон і Герміона. тепер уже відверто стривожені.
Сподіваюся, це справді фелікс-феліціс?- Герміона стурбовано подивилася на пляшечку проти світла.
– Чи не було в тебе іншої пляшечки, з… навіть не знаю…
– З есенцією божевілля?
– припустив Рон. а Гаррі тим часом накинув на плечі плащ-невидимку.
Гаррі засміявся і Рон з Герміоною стривожилися ще дужче.
– Повірте, - сказав Гаррі.
– Я знаю, що роблю… чи принаймні… - він упевнено попрямував до дверей, - це знає фелікс.
Він натяг плаща-невидимку ще й на голову і почав спускатися по сходах; Рон з Герміоною побігли за ним. Зійшовши вниз, Гаррі вислизнув крізь відчинені двері.
– Що ти там робив з нею?
– заверещала Лаванда Браун, дивлячись просто крізь Гаррі на Рона з Герміоною, що вийшли разом з хлопчачої спальні. Гаррі почув, як Рон щось лопотів, і швидко перетнув кімнату. залишаючи їх позаду
Пролізти крізь отвір за портретом виявилося легко: коли він підійшов, саме заходили Джіні й Дін. Гаррі ковзнув між ними, при цьому ненароком зачепивши Джіні.