Гаррі Поттер і напівкровний принц
Шрифт:
– Ну що ж, - сказав уголос Гаррі.
– Що ж… я щось не те подумав…
На мить замислився, а тоді знову заплющив очі, зосередився й пішов уздовж стіни.
"Мені треба побачити те місце, куди Мелфой таємно приходить… мені треба побачити те місце, куди Мелфой таємно приходить…"
Пройшовся тричі, а тоді з надією розплющив очі.
Дверей не було.
– Ой, та годі вже, - роздратовано сказав він стіні.
– Це ж була чітка вказівка… Що ж…
Кілька хвилин він напружено міркував, а тоді знову за крокував. "Мені треба, щоб ти стала тим, чим стаєш для Драко Мелфоя…"
Він не зразу розплющив очі, коли завершив свій обхід; пильно прислухався, немовби міг почути, що двері з'являться з якимось звуком. Проте нічого не почув, крім далекого цвірінькання пташок на подвір'ї. Розплющив очі.
Дверей не було.
Гаррі вилаявся. Хтось закричав. Гаррі озирнувся й по бачив зграйку першокласників, що тікали за ріг. либонь, подумали, що наткнулися на язикатого привида лихослова.
Майже годину Гаррі випробовував усі, які лише міг вигадати, варіанти речення «Мені треба побачити, що Драко Мелфой робить у тебе всередині», і врешті визнав, що Герміона, мабуть, мала рацію: кімната просто не бажала йому відкриватися. Розчарований і роздратований, він пішов на урок захисту від темних мистецтв, по дорозі стягуючи й запихаючи в торбу плаща-невидимку.
– Знову запізнився, Поттере, - холодно повідомив Снейп, коли Гаррі швидким кроком увійшов до освітленого свічками класу.
– Десять очок з Ґрифіндору.
Гаррі похмуро зиркнув на Снейпа і бухнувся на стілець біля Рона; половина учнів ще й досі стояли, виймаючи підручники й розкладаючи речі; не могло такого бути, щоб він прийшов набагато пізніше за них.
– Перш ніж почати, хочу зібрати ваші реферати про дементорів, - заявив Снейп, недбало махнув чарівною паличкою і двадцять п'ять сувоїв пергаменту злетіли й акуратним стосиком приземлилися на його столі.
– І для вас самих буде краще, якщо цього разу вони не будуть такі бездарні, як увесь той мотлох, що я мусив розгрібати, коли ви писали про протидію закляттю «Імперіус». А тепер розгорніть підручники на сторінці… що таке, містере Фініґан?
– Пане професоре, - запитав Шеймус, - чи не могли б ви пояснити, як розрізнити інферія і привида? Бо у «Віщуні» було щось про якогось інферія…
– Нічого там не було, - знудженим голосом відповів Снейп.
– Але ж я чув, люди говорили…
– Якби ти, Фініґане, й справді прочитав ту статтю, то знав би, що так званим інферієм виявився нікчемний злодюжка Манданґус Флечер.
– Я думав, що Снейп і Манданґус спільники.
– прошепотів Гаррі Ронові й Герміоні.
– Він мав би засмутитися, що Манданґуса заареш…
– Але Поттерові, здається, є що сказати з цього при воду.
– Снейп зненацька вп'явся чорними очима в Гаррі.
– Ану, запитаймо Поттера, як розрізнити інферія й привида.
Цілий клас озирнувся на Гаррі, котрий гарячково намагався пригадати, що йому казав Дамблдор тієї ночі, коли вони відвідували Слизорога.
– Е-е… ну… привиди прозорі… - пробелькотів він.
– О. дуже добре, -урвав його Снейп, скрививши губи.
– Відразу видно, Поттере. що шість років магічної освіти не минули для тебе марно. Привиди прозорі
Пенсі Паркінсон пискляво захихотіла. Кілька інших учнів теж глузливо шкірилися. Гаррі набрав повітря й спокійно повів далі, хоч у грудях у нього все кипіло.
– і Так, привиди прозорі, а інферії - це трупи. Отже, їхні тіла мають масу.
– Це міг би сказати й п'ятикласник, - зневажливо кинув Снейп.
– Інферій - це труп, що його воскресило закляття темного чаклуна. Він не живий, а просто виконує, як маріонетка, накази того чаклуна. Привид, як ви вже мали б знати, це залишений на землі відбиток душі, що відійшла в інший світ… і він, як нам глибокодумно роз'яснив Поттер, прозорий.
– Те, що сказав Гаррі, нам дуже корисно знати, якщо доведеться їх розрізняти!
– обурився Рон.
– Коли ми зіткнемося з таким віч-на-віч у темному провулку, то треба буде якнайшвидше побачити, чи має його тіло масу. Ми ж не почнемо його розпитувати: «Вибачте, ви часом не відбиток душі, що відійшла в інший світ?»
Класом прошелестів смішок і миттю вщух від погляду, яким усіх обвів Снейп.
– Ще десять очок з Ґрифіндору.
– повідомив він.
– Від тебе, Рональде Візлі, я нічого мудрішого й не сподівався. У тебе самого така маса тіла, що не можеш за допомогою явлення переміститися в класі навіть на півсантиметра.
– Ні!-прошепотіла Герміона, хапаючи за руку Гаррі, який гнівно відкрив було рота.
– Немає сенсу, тільки чергове покарання заробиш, перестань!
– А зараз розгорніть підручники на сторінці двісті тринадцятій, - самовдоволено посміхнувся Снейп, - і прочитайте перші два абзаци про закляття «Круціатус»…
Цілий урок Рон сидів незвично тихенько. Коли пролунав дзвоник. Лаванда наздогнала Рона й Гаррі (Герміона наче здиміла) і почала обурюватися Снейпом, який кепкував з Ронових невдалих спроб явлення, та це Рона лише роздратувало й він од неї втік, пішовши разом з Гаррі до туалету.
– Снейп таки правду каже, - промимрив Рон після того, як хвилини зо дві дивився в потріскане дзеркало.
– Не знаю, чи варто мені складати той іспит. Я просто не в'їжджаю в те явлення.
– Можеш записатися на додаткові уроки в Гоґсміді й побачити, що з того вийде, - розважливо порадив Гаррі.
– Думаю, там буде цікавіше, ніж скакати в дурнуватий обруч. Якщо й після того ти будеш… ну, знаєш… не такий вправний, як хотів би, то перенесеш іспит і складеш його разом зі мною вліт… Мірто, це ж хлопчачий туалет!
З унітаза, в кабінці в них за спинами, випурхнув привид дівчини, завис у повітрі й дивився на них крізь товсті, білі й круглі окуляри.
– О, - сумно сказала Мірта.
– Це ви.
– А кого ти сподівалася побачити?
– здивувався Рон, дивлячись на її відображення в дзеркалі
– Нікого, - відповіла Мірта, похмуро колупаючи прища на підборідді.
– Він казав, що прийде мене побачити, а потім і ти теж обіцяв мене провідувати… - вона докірливо глянула на Гаррі, -…а я вже стільки місяців тебе не бачила. Я розумію, що від хлопців не варто багато сподіватися.