Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Ґоблін похмуро кивнув головою.
У порожній вітальні Гаррі, насупившись і міркуючи, як бути, підійшов до каміна. Рон у нього за спиною сказав:
– Та він насміхається. Ми не можемо віддати меч.
– Це правда?
– запитав Гаррі в Герміони.
– Ґрифіндор і справді його вкрав?
– Не знаю, - розгублено зізналася вона.
– У чаклунській історії нерідко дуже побіжно згадується про ті прикрощі, що їх чаклуни завдавали іншим магічним расам, але я не пригадую жодного натяку на те, що Ґрифіндор украв
– Це ще одна ґоблінська байка, - сказав Рон, - з тих, де чаклуни завжди ґоблінів дурять. Наше щастя, що він не вимагає віддати йому чарівні палички.
– Роне, ґобліни мають усі підстави недолюблювати чаклунів, - сказала Герміона.
– У минулому з ними поводилися досить жорстоко.
– Та ґобліни теж не пухнасті кролики, - заперечив Рон.
– Вони повбивали море наших. Вони теж не гребували нічим.
– Якщо ми почнемо сперечатися з Ґрипхуком, чия раса лицемірніша й жорстокіша, то він тим паче не захоче нам допомагати!
Запала тиша, бо друзі думали, як знайти вихід з цієї ситуації. Гаррі глянув у вікно на могилу Добі. Луна щойно поставила біля надгробка гілочку лаванди в слоїку з-під варення.
– Слухайте, - обізвався Рон, і Гаррі подивився на нього, - а якщо так: кажемо Ґрипхукові, що меч нам потрібен аж до самого сейфа, а там ми його віддамо. А в сейфі лежить підробка! Ми поміняємо мечі місцями й віддамо йому підробку.
– Роне, та ж він їх розрізнить краще за нас!
– вигукнула Герміона.
– Це ж саме він зрозумів, що сталася підміна мечів!
– Та поки до нього дійде, ми ноги в руки - і прощай ґоблін-воблін...
Він не витримав погляду, яким його зміряла Герміона.
– Це, - неголосно мовила вона, - просто підло. Попросити, щоб він допоміг, а потім ошукати? І ти ще дивуєшся, Роне, чому ґобліни не люблять чаклунів?
Ронові вуха почервоніли.
– Добре-добре! Я просто так собі подумав! А ти що скажеш?
– Треба запропонувати йому щось інше, не менш коштовне.
– Чудово. Зараз піду й принесу ще один старовинний меч ґоблінської роботи, а ти його гарно загорни в подарунковий папір.
І знову всі замовкли. Гаррі був переконаний, що ґоблін не погодиться ні на що інше, крім меча, навіть якби вони й мали щось не менш коштовне. Але ж цей меч - їхня єдина й незамінна зброя проти горокраксів.
Він на мить заплющив очі й прислухався до шуму моря. Думка, що Ґрифіндор міг украсти меча, була йому неприємна. Він завжди пишався тим, що ґрифіндорець. Ґрифіндор захищав маґлородців, це він зітнувся у двобої з любителем чистокровних Слизерином...
– Може, він бреше, цей Ґрипхук, - знову розплющив очі Гаррі.
– Може, Ґрифіндор не брав меча. Як нам знати, що саме ґоблінова версія історії правдива?
– А яка тобі різниця?
– здивувалася Герміона.
– Буде легше на душі, - відповів Гаррі.
Він глибоко вдихнув.
– Ми йому скажемо, що віддамо меча після того, як він нам допоможе проникнути в сейф... але постараємося не уточняти, коли саме він його отримає.
Ронове обличчя розпливлося в усмішці. Герміона, однак, дивилася з тривогою.
– Гаррі, не можна...
– Він його отримає, - вів далі Гаррі, - коли ми знищимо всі горокракси. Я все зроблю, щоб меч був у нього. Я дотримаю слова.
– Це може тривати роками!
– сказала Герміона.
– Я це розумію, а йому знати не конче. Я йому не брехатиму... по суті.
Гаррі зустрів її погляд з викликом - і водночас з соромом. Пригадалися слова, викарбувані над брамою Нурменґарда: «Для загального блага».Відкинув цю думку геть. Хіба є інший вихід?
– Мені це не подобається, - сказала Герміона.
– Мені теж не дуже, - визнав Гаррі.
– А я вважаю, що це геніально, - знову скочив на ноги Рон.
– Пішли йому скажемо.
Вони повернулися в найменшу спальню, і Гаррі зробив свою пропозицію, сформулювавши її так, щоб не називати точного часу передачі меча. Поки він говорив, Герміона, насупившись, дивилася в підлогу. Його це дратувало, він боявся, що вона зірве їхній задум. Але Ґрипхук ні на кого, крім Гаррі, не дивився.
– Ти даєш мені слово, Гаррі Поттер, що віддаси мені Ґрифіндорів меч, якщо я тобі допоможу?
– Так, - підтвердив Гаррі.
– Тоді дай руку, - сказав ґоблін, простягаючи долоню.
Гаррі її потис. Не знав, чи не помітили ці чорні очі якоїсь каверзи в його очах. Але Ґрипхук відпустив його руку, сплеснув у долоні і сказав:
– Отже. Почали!
Було таке враження, ніби вони знову планують проникнути в міністерство. Задум почали розробляти в найменшій спальні, залишеній, на Ґрипхукове бажання, у напівтемряві.
– Я лише раз був у сховищі Лестранжів, - сказав Ґрипхук, - саме тоді, коли мені наказали покласти туди фальшивий меч. Це одна з найдревніших камер. Найстаріші чаклунські роди зберігають свої скарби на найглибшому рівні, де сховища найбільші й найкраще захищені...
Щодня на кілька годин вони зачинялися в малесенькій, наче кухонний сервант, кімнатці. Дні поволі переходили в тижні. Треба було подолати безліч перепон, зокрема й те, що їхні запаси багатозільної настійки вичерпувалися.
– Її, фактично, вистачить лише для когось одного, - бідкалася Герміона, підносячи під світло лампи густу й багнисту настійку.
– А цього й достатньо, - сказав Гаррі, вивчаючи намальовану Ґрипхуковою рукою схему найглибших переходів.
Інші мешканці котеджу «Мушля» не могли не помітити, що щось відбувається, бо ж Гаррі, Рон та Герміона з’являлися тепер лише на спільних трапезах. Ніхто не питав зайвого, хоч Гаррі часто відчував, як замислено й стурбовано дивиться на них за столом Білл.