Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– Вони тебе впізнали? Але як? Що ти зробив?
– Я...
– Гаррі намагався згадати. Уся ця подорож зливалася в суцільну смугу паніки й розгубленості.
– Я побачив Стена Шанпайка... знаєте, того хлопця, що працював кондуктором на «Лицарському автобусі»? І я спробував його роззброїти, замість... бо він же не усвідомлював, що робить. Його ж, мабуть, імперіуснули?
Люпин мав ошелешений вигляд.
– Гаррі, та про яке ти роззброєння говориш! Вони тебе хотіли впіймати і вбити! Принаймні приголомшуй
– Ми ж були на висоті кількасот метрів! Стен був сам не свій, а якби я його приголомшив і він би зірвався вниз, то відразу б загинув, не треба було б і «Авади кедаври»!Два роки тому «Експеліармус»урятував мене від Волдеморта, - виклично додав Гаррі. Люпин йому нагадав глузливого гафелпафця Захаріаса Сміта, котрий висміював Гаррі за намагання навчити роззброюванню Дамблдорову армію.
– Так, Гаррі, - ледве стримуючись, прохрипів Люпин, - і це сталося на очах у смертежерів! Ти вже мені вибач, але в мить, коли тобі загрожувала нагла смерть, це був, м’яко кажучи, незвичний хід. А повторювати його сьогодні на очах у смертежерів, які були присутні під час того першого випадку або про нього чули - це було просто самогубство!
– То я що, мав убити Стена Шанпайка?
– сердито вигукнув Гаррі.
– Звичайно, ні, - заперечив Люпин, - але смертежери... чесно кажучи, і всі інші... сподівалися, що ти у відповідь нападеш. «Експеліармус»– корисне закляття, Гаррі, проте смертежери вважають, що ти тільки ним і користуєшся, і я вимагаю, щоб так більше не було!
Після Люпинових слів Гаррі почувався ідіотом, однак у душі в нього ще жевріла жаринка непокори.
– Я не вбиватиму людей тільки тому, що вони перейшли мені дорогу, - сказав Гаррі.
– Це Волдемортів стиль.
Люпин не встиг нічого відповісти: Геґрід нарешті протиснувся в двері, пошкандибав до стільця й сів. Стілець одразу розламався.
Не звертаючи уваги на Геґрідові нарікання й вибачення, Гаррі знову звернувся до Люпина:
– А з Джорджем усе буде гаразд?
Від цього запитання Люпинове роздратування ніби випарувалось.
– Гадаю, що так, хоч вухо вже не відновити, бо його відірвало закляттям...
Знадвору долинув якийсь шум. Люпин кинувся до дверей. Гаррі перестрибнув через Геґрідові ноги й вибіг надвір.
Там, на подвір’ї, з’явилися дві постаті, і Гаррі, підбігаючи до них, побачив, що це Герміона, яка поверталася до свого нормального вигляду, та Кінґслі. Обоє трималися за зігнутий вішак для одягу. Герміона кинулася Гаррі в обійми, а от Кінґслі не виявив ані найменшої радості від зустрічі. Гаррі побачив з-за Герміониного плеча, як він підняв чарівну паличку й націлився Люпинові в груди.
– Які останні слова сказав нам Албус Дамблдор?
– «Гаррі - наша найбільша надія. Довіртеся йому»,– спокійно відповів Люпин.
Кінґслі націлив паличку на Гаррі, однак Люпин сказав:
– Це він, я вже перевірив!
– Добре, добре!
– буркнув Кінґслі, ховаючи чарівну паличку під плащ.
– Але хтось же нас зрадив! Вони знали, що це буде сьогодні!
– Схоже, що так, - погодився Люпин, - але вони, здається, не чекали, що Поттерів буде семеро.
– Невелика радість!
– сердито зауважив Кінґслі.
– Хто ще повернувся?
– Тільки Гаррі, Геґрід та ми з Джорджем.
Герміона затулила руками рота, щоб ніхто не чув, як вона застогнала.
– Що було з тобою?
– запитав у Кінґслі Люпин.
– П’ятеро гналися, двох поранив, одного, можливо, вбив, - скоромовкою протарабанив Кінґслі, - і ще ми бачили Відомо-Кого, він долучився до погоні напівдорозі, але досить швидко зник. Ремусе, він уміє...
– Літати, - договорив за нього Гаррі.
– Я теж його бачив, він гнався за нами з Геґрідом.
– Тепер ясно, чому він зник... погнався за тобою!
– вигукнув Кінґслі.
– А я не зрозумів, чого це він пропав. А що його змусило обрати іншу жертву?
– Гаррі занадто чемно повівся зі Стеном Шанпайком, - пояснив Люпин.
– Зі Стеном?
– перепитала Герміона.
– Я думала, він у Азкабані.
Кінґслі невесело гмикнув.
– Герміоно, там явно сталася масова втеча, але в міністерстві, мабуть, це все зам’яли. Я бачив Траверса - у нього злетів каптур, коли я в нього влучив закляттям - а він теж мав би бути там. А що було з тобою, Ремусе? Де Джордж?
– Йому відірвало вухо, - сказав Люпин.
– Вухо?!
– зойкнула Герміона.
– Снейпова робота, - додав Люпин.
– Снейпова?
– вигукнув Гаррі.
– Ви не казали...
– У нього під час гонитви злетів каптур. «Сектумсемпра» - це Снейпів коник. Я не зміг йому відплатити, бо мусив тримати пораненого Джорджа на мітлі - він утратив багато крові.
Запала тиша, всі четверо глянули в небо. Там не було ані найменшого руху. Зірки дивилися на них незворушно й байдуже, і їх не заступали летючі постаті їхніх друзів. Де Рон? Де Фред і містер Візлі? Де Білл, Флер, Тонкс, Дикозор і Манданґус?
– Гаррі, поможи!
– хрипко гукнув Геґрід, бо знову застряг у дверях. Радий, що може відвернути думки від сумного, Гаррі визволив Геґріда і подався через порожню кухню до вітальні, де місіс Візлі та Джіні лікували Джорджа. Місіс Візлі уже зупинила кровотечу, і в світлі лампи Гаррі виразно бачив зяючу діру там, де було Джорджеве вухо.
– Як він?
Місіс Візлі озирнулася й пояснила:
– Я не зможу відростити вуха, бо його знищено темною магією. Та могло бути й гірше... він хоч живий.